Категорія №12.3
Іменем України
01 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/4872/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Каюди А.М.,
при секретарі: Опейкіній Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Перевальського районного відділу Головного управління міністерства внутрішніх справ України в луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату грошової компенсації в сумі 30358,60 грн.,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому відповідно до наданих уточнень від 10.07.2012 просив суд:
- визнати протиправними та незаконними дії посадових осіб УМВС України в Луганській області, що полягають у невиплаті грошових сум,
- зобов'язати УМВС України в Луганській області здійснити виплату позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки, матеріальну допомогу та компенсацію за затримку розрахунку в загальній сумі 30358,60 грн.
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що за час проходження служби в органах внутрішніх справ він жодного разу не перебував у черговій відпустці, письмові рапорти про надання відпустки в нього не приймалися. Подавши рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням позивач вважав, що компенсацію за невикористані відпуски минулих років йому виплатять при здійсненні розрахунку при звільненні, втім, при звільненні відповідач не виплатив позивачеві компенсацію за невикористані відпустки та відмовив у здійсненні такої виплати листом № ВДЗ/1-97 від 26.01.2012.
Позивач, посилаючись на приписи норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та статті 83 КЗпП України, вважає що при звільненні йому повинні були виплатити компенсацію за невикористані у 2007-2011 роках відпустки, а також матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, що повинна була надаватися до відпусток у відповідних роках. Всього на думку позивача виплаті підлягає сума 9071,25 грн. - компенсація за невикористані відпустки за 2007-2011 роки та 9071,25 грн. матеріальна допомога на оздоровлення за ці ж періоди.
Крім того, позивач, посилаючись на пункт 60 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, вважає, що йому повинні були у 2009 році крім основної надати ще і додаткову відпустку тривалістю 30 днів у зв'язку з закінченням вищого навчального закладу, а отже компенсація за цю невикористану відпустку складає 1814,40 грн.
Також, посилаючись на норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить суд зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію за час затримки виплати грошових сум в загальному розмірі 10401,70 грн.
На запитання головуючого позивач пояснив, що за час проходження служби звертався до керівництва з рапортами, втім, у нього їх не приймали. Документальних підтверджень звернення з відповідними письмовими рапортами про надання відпусток та матеріальної допомоги позивач суду не надав.
Відповідачі проти задоволення позову заперечували, зазначили, що надання компенсації за невикористану відпустку позивачу не передбачено діючими законодавчими актами, оскільки відповідно до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивач мав право за його бажанням отримати чергову відпустку при звільненні, а не грошову компенсацію за невикористану відпустку. Щодо вимоги про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за невикористану відпустку, відповідачі зазначили, що оскільки позивач не вибував у відпустку такий вид матеріальної допомоги йому не повинен виплачуватися. Стосовно компенсації за час затримки виплат, дана компенсація передбачена нормами Кодексу законів про працю, а відповідно до постанови пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий, начальницький склад ОВС тощо).
В судовому засіданні позивач та представники відповідачів підтримали доводи викладені у позовній заяві та запереченнях відповідно.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ наказом №136 від 14.05.2007 та звільнений з органів внутрішніх справ у спеціальному званні молодший лейтенант міліції наказом №388 о/с від 18.10.2011 за власним бажанням на підставі поданого рапорту. Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджуються копіями рапорту, трудової книжки позивача та копіями наказів (а.с. 7-11, 27, 28).
Відповідно наданих відповідачем довідок позивач має невикористані відпустки за 2008 рік у кількості 30 днів, 2009 - 30 днів, 2010- 30 днів, 2011 - 30 днів. Рапорти щодо надання чергових відпусток до відповідача від позивача не надходили.
Листом №ВДЗ/1-97 від 26.01.2012 УМВС України в Луганській області надало відповідь на звернення позивача, за змістом якої вважає, що виплата компенсації та матеріальної допомоги на оздоровлення за невикористану відпустку позивачеві не повинна здійснюватися (а.с. 13, 30).
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Статтею 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так судом встановлено, що позивач звернувся з вимогами про виплату йому компенсації за невикористані відпустки та належну до них матеріальну допомогу за 2007-2011 роки. Суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними вимогами, оскільки про порушення своїх прав в частині ненадання чергових відпусток, матеріальної допомоги чи компенсації за них, позивач повинен був дізнаватися по закінченню відповідного чергового року служби, тобто по закінченню відповідного календарного року, не вибувши у чергову відпустку, позивач не міг не знати про це, а отже і час для звернення з даним позовом стосовно вимог за період з 2007 по 2010 роки включно слід вважати пропущеним. Стосовно вимог про виплату компенсації за 2011 рік, як вбачається з матеріалів справи позивач був звільнений з органів внутрішніх справ ще у жовтні 2011 року і повинен був дізнатися про невиплату йому грошової компенсації за невикористану відпустку одразу ж при звільненні, та не пов'язувати строки звернення до суду з листом-відповіддю відповідача від 26.01.2012
Такий висновок суду був викладений ще в ухвалі від 08.05.2012 про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з даними вимогами. Однак, зазначена ухвала суду була скасована ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012, що позбавляє суд можливості знов прийняти таку саму ухвалу та з тих самих підстав залишити позов без розгляду. Лише виходячи з цього суд змушений розглядати даний позов по суті.
По суті заявлених вимог їх можна розділити на кілька груп. Так, позивачем заявлено вимоги про:
1) виплату компенсації за невикористані чергові відпустки за період з 2007-2011 роки в загальному розмірі 9071,25 грн.,
2) виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку у 2009 році у зв'язку з закінченням вищого навчального закладу в розмірі 1814,40 грн.,
3) виплату матеріальних допомог на оздоровлення за період 2007-2011 роки в розмірі місячного грошового забезпечення в загальному розмірі 9071,25 грн.
4) виплату компенсації за несвоєчасний розрахунок відповідно до статті 117 КЗпП України в сумі 10401,70 грн., а разом 30358,60 грн.
Виплата компенсації за невикористану відпустку передбачена частиною 2 пункту 56 Постанови Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991"Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" (далі Положення), водночас, частиною 1 цього ж пункту встановлені обмеження щодо кола осіб, яким така компенсація може здійснюватися.
Так, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 2 Положення молодший лейтенант міліції відноситься до осіб середнього начальницького складу.
Таким чином суд погоджується з доводами відповідача, що позивач мав право при звільненні отримати чергову відпустку, втім, не компенсацію за невикористану відпустку.
Стосовно відпустки по закінченню навчального закладу.
Пунктом 49 Положення передбачено надання відпустки у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР. Пунктом 50 Положення визначено, що при наданні особам рядового і начальницького складу відпусток (чергових, короткострокових, через хворобу, у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і Міністерства внутрішніх справ УРСР) надається додатково час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки і назад, який не перевищує 15 діб. Таким чином законодавець пов'язує надання відпусти з закінченням не будь-якого навчального закладу, а лише тих закладів, які входять до системи МВС.
Позивач закінчив заочний факультет №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, яка не відноситься до закладів системи МВС України, отже вимоги позивача в цій частині безпідставні.
Питання виплати матеріальної допомоги врегульовані пунктом 2.16 Наказу МВС України №499 від 21.12.2007 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 за №205/14896, відповідно до якого:
2.16.1. Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
2.16.2. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
2.16.3. Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку у розмірі грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.
2.16.4. Підставою для надання допомоги для оздоровлення особам рядового чи начальницького складу є наказ про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку.
2.16.5. Фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.
Зважаючи на відсутність відповідних письмових звернень (рапортів) про надання відпустки та матеріальної допомоги, та відсутність відповідного наказу по особовому складу про вибуття позивача у чергову відпустку, суд вважає вимоги позивача про стягнення допомоги на оздоровлення безпідставними та необґрунтованими.
І нарешті, щодо вимог про виплату компенсації за час затримки відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Цією статтею передбачений обов'язок роботодавця здійснити таку компенсацію в разі несвоєчасної виплати суму щодо яких відсутній спір. Втім, з огляду на викладене вище, судом не встановлено таких сум, які б підлягали виплаті позивачу, а отже і компенсація за затримку часу їх виплати також не повинна здійснюватися. Також вірним є і посилання представника відповідача на постанову пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 відповідно до якої на спірні правовідносини не поширюється дія статті 117 КЗпП України.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки відповідачами зазначені витрати не здійснювалися, вони не підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст. ст. 17, 18, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Перевальського районного відділу Головного управління міністерства внутрішніх справ України в луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити виплату грошової компенсації в сумі 30358,60 грн. відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 03.08.2012.
Суддя А.М. Каюда