2
26 липня 2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Білоусова М.М, при секретарі Савенко Л.К., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Філіппової О.І., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК в особі державного виконавця Тітовського А.В. неправомірною та зобов'язання усунути порушення прав шляхом зняття арешту з належного йому транспортного засобу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що є власником автомобіля ВАЗ 21013, д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля Ауді-100, д.н.з. НОМЕР_2 та при переоформленні та зняття з обліку їх у МРЕВ вияснив, що на транспортні засоби було накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Київського ВДВС м. Сімферополя, у зв'язку з тим, що ним у 2003 році не було сплачено адміністративний штраф у розмірі 17 грн. Державним виконавцем було закрито виконавче провадження, однак всупереч вимогам законодавства одночасно не було знято арешту, накладеного на транспортні засоби, що й змусило його звернутися з зазначеним адміністративним позовом до суду.
Позивач у судовому засіданні свої вимоги підтвердив та зазначив, що він не знав про наявність у нього штрафу та коли про нього дізнався, одразу ж сплатив його, однак у Київському ВДВС йому відмовили у скасуванні арешту з автомобілів з підстав того, що виконавче провадження знищено за закінченням строків зберігання. Просив визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати арешт з автомобілів.
Представник відповідача за довіреністю Філіппова О.І. у судовому засіданні вимоги позивача не визнала та зазначила, що позивачем у 2003 році не було сплачено адміністративного штрафу у розмірі 17 грн, у зв'язку з чим державним виконавцем було відкрито виконавче провадження, яке було закрито через три роки у зв'язку з закінченням строків зберігання. Арешт при цьому знято не було, оскільки не було відомо місце проживання позивача. На даний час скасувати арешт не можуть у зв'язку з відсутністю виконавчого провадження та просила позов залишити без розгляду з підстав пропущення позивачем строку пред'явлення вимоги.
Вислухав сторін по справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією України чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Оскільки позивачем оскаржується постанова про арешт майна, накладеного органом ДВС в межах примусового виконання постанови про адміністративне правопорушення, тому даний спір є адміністративно-правовим і підлягає вирішенню у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя перебувало виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адміністративного штрафу у розмірі 17 грн., відкритого на підставі постанови Київського районного суду м. Сімферополя № 3-9306 від 28.08.2003 року.
Постановою від 22.12.2003 року в межах зазначеного виконавчого провадження, у зв'язку з несплатою боржником штрафу, державним виконавцем Київського ВДВС м. Сімферополя було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а саме автомобіль марки ВАЗ 21013, д.н.з. НОМЕР_1, а також інший автомобільний транспорт та заборонено здійснювати його відчуження.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт, накладений на майно боржника, знімається у разі закінчення виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з Інструкцією по діловодству в органах державної виконавчої служби, затвердженої 05.07.1999 року наказом Міністерства юстиції України № 470/7 строк зберігання виконавчого провадження складає три роки, у зв'язку з чим спірне виконавче провадження було знищено за закінченням строку зберігання, а оскільки правопорушником не було сплачено штрафу та провадження не було закінченим, підстав для зняття арешту у державного виконавця не вбачалось.
Отже, з аналізу викладеного, судом не встановлено факту бездіяльності Київського ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК в особі державного виконавця Тітовського А.В. щодо не зняття арешту з транспортних засобів, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Проте, згідно зі ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про звільнення майна з під арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Оскільки арешт, накладений державним виконавцем на все майно, що належить ОСОБА_1, значно порушує його права як власника та він позбавлений іншого способу його захисту, суд вважає, що вимога в цій частині є законною, обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, ст. 50, 60 ЗУ «Про виконавче провадження», керуючись ст. ст. 8, 11, 71, 159-163, 167, 181 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Постанову Серії АВ № 200439 від 22.12.2003 року, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Київського району м. Сімферополя ОСОБА_3 про накладення арешту на майно ОСОБА_1 а саме автомобіль марки ВАЗ 21013, д.н.з. НОМЕР_1, а також інший автомобільний транспорт та заборони здійснювати його відчуження - скасувати.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя М.М. Білоусов