01 серпня 2012 року м. Київ К/9991/73040/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),
Кочана В.М.,
Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області (далі - Управління), Пенсійного фонду України, Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного Управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про нарахування допомоги дитині війни,
У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити невиплачене підвищення до пенсії за 2006-2008 роки в сумі 3304,20 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV (далі -Закон №2195-ІV) вона має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, така допомога виплачена їй не в повному обсязі.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року, позов задоволено частково. Судом зобов'язано Управління здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_4 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить їх рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію та відповідно до статті 1 Закону №2195-ІV має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону вона має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 6 Закону №2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону №2195-ІV та статтею 111 встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті Закону №2195-ІV. Тобто, з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив вказане право позивача.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону №2195-ІV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо змін, внесених до статті 6 Закону №2195-ІV.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону №2195-ІV в їх первинній редакції.
Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що в період з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року ОСОБА_4 не мала права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено, а згодом змінено. Однак, з моменту ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною. Тому, право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виникло у позивача з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Статтею 6 Закону №2195-ІV передбачено, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону №2195-ІV.
Посилання відповідача на положення статті 7 Закону №2195-ІV, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону №2195-ІV.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кобеляцькому районі Полтавської області відхилити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді