"21" червня 2012 р. м. Київ К/9991/29837/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді суддів:Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
секретар -Пономаренко А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення грошового утримання,
У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про стягнення 14502 грн. 08 коп. за залучення його до несення служби в понад установлений законодавством час за період 2008-2009 років. Посилався на те, що з 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ. 30 грудня 2009 року його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за п.65 «а»(за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Протягом 2008 та 2009 років при проходженні служби у підрозділі з забезпечення охорони громадського порядку і безпеки пасажирів під час їх слідування в поїздах пасажирського сполучення йому не виплачувалася доплата за залучення до несення служби в понад установлений законодавством робочий час. Тому просив задовольнити позов.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування вищезазначених судових рішень та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову в сумі 10876 грн. 56 коп. з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, касаційний розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 14 лютого 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах молодшого начальницького складу, зокрема у 2008 та 2009 роках - у підрозділі з забезпечення охорони громадського порядку і безпеки пасажирів під час їх слідування в поїздах пасажирського сполучення Лінійного відділення на ст.Попасна управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці. Наказом №125 о/с управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 30 грудня 2009 року ОСОБА_4 звільнено з органів Міністерства внутрішніх справ України за п.65 «а»(за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що у 2008-2009 роках він працював понад норми, а саме: більше річної норми робочого часу на 2008 рік - 2011 годин відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики від 18 вересня 2007 року №68484/0/14-07/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2008 рік» та більше річної норми робочого часу на 2009 рік -2004 години відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики від 30 вересня 2008 року №10338/0/14-08/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік». Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу при виконанні обов'язків з супроводження пасажирського поїзду у прямому та зворотньому напрямках зменшувалась тривалість роботи у нічний час відповідно до табелів обліку праці, крім того, нараховувалась доплата за роботу у нічний час в розмірі 35% посадового окладу.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.
Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вимог вищезазначеної норми закону судові рішення ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, ст.22 Закону України «Про міліцію» передбачено, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_4 посилався на те, що в порушення вимог ст.22 Закону України «Про міліцію» його робочий тиждень значно перевищував 41 годину і відповідач не провів оплату за роботу в понад установлений законодавством робочий час. На підтвердження значно більшої кількості відпрацьованих годин на тиждень, ніж передбачено законом, у період 2008 - 2009 років, позивач надав маршрутні листи на супроводження поїздів оперативною групою міліції, виданих Лінійним управлінням на Донецькій залізниці УМВС України на транспорті та затверджених в.о. начальника, заступником начальника лінійного відділу. Однак, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, зазначаючи про не надання позивачем доказів, які б підтверджували факт, що у 2008-2009 роках він працював понад установлений час, всупереч вимог статей 69, 70, 138 КАС України будь-якої оцінки цим доказам, тобто маршрутним листам, не дав, доводів позивача належним чином не перевірив, що призвело до неправильного вирішення спору.
Крім того, зробивши висновок, що в даному випадку повинно застосовуватися не трудове, а спеціальне законодавство, суди в той же час керувалися Методичними рекомендаціями, які розроблені на реалізацію деяких статей КЗпП України, а не Закону України «Про міліцію», до того ж носять рекомендаційний характер. Тобто, суди зробили суперечливі висновки.
Також суди не врахували, що за змістом ч.2 ст.71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, а не на позивача.
До того ж, суди попередніх інстанцій не з'ясували, коли ОСОБА_4 дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів та не визначили початок перебігу строку звернення ним до суду, встановленого ст.99 КАС України. Між тим, від з'ясування цих обставин залежить підхід у застосуванні строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 статті 227 цього ж Кодексу визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли судом першої інстанції допущено порушення вищезазначених норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.195 КАС України цих помилок не виправив, судові рішення не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л.Іваненко М.І. Мойсюк