"23" липня 2012 р. м. Київ К-12972/09
Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
при секретарі Мартиненко І.В.
за участю представників
позивача Вєдєрнікової О.С.
відповідача Столярець І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Рівне Вінницької області)
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2009
у справі № 2а-286/07 (22-а-6939/08)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2009, позов задоволено повністю. Податкове повідомлення-рішення від 08.11.2007 № 0004642342/0/23-121 визнано недійсним. Присудженого з Державного бюджету України на користь ВАТ «Рівнеазот»судовий збір в сумі 3,40 грн.
ДПІ у м.Рівне Вінницької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі -Державної податкової інспекції у м. Рівне Вінницької області на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 4376595,00 грн., в тому числі 2512837,00 грн. основного платежу та 1863758,00 грн. фінансових санкцій, слугували висновки перевірки, зафіксовані в акті від 29.10.2007 № 1372/23-100/05607824, про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п.п.5.5.2 п.5.5 ст. 5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п.8.1 ст. 8, п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
1. Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 5.5.2 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке б полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати в сумі 13602548,00 грн. з оплати нарахованих відсотків за користування кредитами, отриманими від компанії Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія).
Податковий орган вважає, що Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія) є пов'язаною з кредитором особою, оскільки у звітному періоді у власності нерезидента -РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія) знаходилось 53,8607 % акцій ВАТ «Рівнеазот», а РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія) та компанія Райффайзен Інвестмент Анціенгезельшафт (Австрія) входять до складу однієї фінансової групи компанії Raiffeisen Group і є пов'язаними особами, а відтак, на позивача поширюються обмеження при формуванні валових витрат, передбачені вказаною нормою Закону.
Відповідно до п.п. 5.5.2. п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону України від 01.07.2004 № 1957-IV) для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.
Зважаючи на те, що податковий орган не довів судам попередніх інстанцій належними та допустимими доказами те, що позивачем, більше 50 % відсотків статутного фонду якого перебуває у власності або управлінні нерезидента - РААМ Бетайлігунсфервальтунгс ГмбХ (Австрія), здійснювалась виплата або нарахування процентів за кредитом на користь пов'язаної з таким нерезидентом особи, підстави для висновку про поширення на позивача вимог п.п. 5.5.2. п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відсутні.
Податковий орган у касаційній скарзі не наводить доводів, які б свідчили про надання ним належних та допустимих доказів у підтвердження обставини щодо здійснення позивачем виплат процентів за кредитом на користь пов'язаної з нерезидентом особи.
2. Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позову щодо податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за наслідками висновків перевірки про порушення позивачем вимог п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у зайвому віднесенні до складу валових витрат витрати в сумі 853990,00 грн. за контрактом з компанією Chadmount Company Limited by Shares, яка має офшорний статус.
Відповідно до п.п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами, внесеними Законом України від 24.12.2002 № 349-IV) у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).
Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо перерахування на користь вказаного нерезидента за придбані послуги з оренди залізничних вагонів 5344223,40 грн. (з розрахунку переведення за курсом НБУ 5,05 гривень до долара США), 15 % з якої складає 801663,51 грн. (які позивач не мав права відносити до валових витрат) та недоведеність податковим органом обставин щодо здійснення перерахунку коштів на суму 5693267,70 грн., 15 % з якої складає 853990,00 грн. (на завищенні якої позивачем наполягає податкова інспекція), а також враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій на підставі декларації з податку на прибуток за звітний період тієї обставини, що завищення позивачем валових витрат на 801663,51 грн. фактично не призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток за наслідками спірного звітного періоду, суди дійшли правильних висновків про необхідність задоволення позову у цій частині.
Податковий орган у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б свідчили про помилковість висновків судів про те, що завищення позивачем валових витрат фактично не призвело до заниження позивачем податкових зобов'язань за звітний податковий період.
3. Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанції щодо відсутності підстав для висновку про виникнення у позивача обов'язку зменшити у декларації з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2007 року від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за висновками попередньої перевірки (акт від 18.09.20з06 № 606/33-100/05607824, якою зафіксовано завищення такого від'ємного значення внаслідок непідтвердження позивачем первинними документами валових витрат за 1 квартал 2006 року на суму 12100000 грн.
Судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовано обставини, які стосуються такого зменшення, і в результаті, на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема на підставі показань свідків, встановлено факт надання позивачем до попередньої перевірки усіх первинних документів, якими підтверджуються валові витрати позивача.
До того ж суд касаційної інстанції наголошує на тому, що обов'язок врахувати у наступному звітному періоді при визначенні об'єкта оподаткування виявлений податковим органом факт завищення валових витрат у попередньому звітному періоді не може виникати на підставі самого лише акту перевірки.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на час виникнення спірних відносин) чи іншими Законами з питань оподаткування не передбачено норми, яка б зобов'язувала платника податків враховувати у наступних звітних періодах при складанні податкової звітності висновки актів перевірок без прийняття відповідних податкових повідомлень -рішень.
Зі змісту п. 1.3., п. 1.7 ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205 (чинного на час виникнення спірних відносин), випливає, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки, регулює ти чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення податкових зобов'язань, в тому числі зі штрафних санкцій, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень. Оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка викладення у ньому висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.
4. Суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке б полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати структурних підрозділів на ремонт основних фондів в сумі 10700,00 грн., оскільки суди правильно виходили з того, що позивач мав право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, що узгоджується з вимогами п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
При цьому судами встановлено, що основні фонди, на поліпшення яких було придбано роботи та послуги, підлягали амортизації.
5. Є правильними висновки судів про порушення позивачем вимог п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до валових витрат витрати на суму 9504,20 грн., понесені за договором найму (оренди) житла.
Як встановлено судами попередніх інстанцій з договору найму (оренди) житла від 01.07.2006 року та з розпорядження позивача № 123 від 29.06.2006, орендована квартира використовувалась для тимчасового проживання працівника позивача - Євсеєнка О.Б., який був звільнений із займаної посади 01.12.2006. Вказана квартира використовувалась для проживання обумовленого працівника позивача у період з 01.07.2006 по 01.12.2006. Користування обумовленим житлом проводилось працівником на безоплатній основі.
Відтак, суди дійшли висновку, що понесені позивачем витрати з оренди житла є витратами на фінансування потреб фізичної особи - працівника, які за вимогами п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат.
Разом з тим, зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій обставину про те, що завищення позивачем валових витрат на суму 9504,20 грн. фактично не призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток за наслідками спірного звітного періоду, суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Податковий орган у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б свідчили про помилковість висновків судів про те, що завищення позивачем валових витрат фактично не призвело до заниження позивачем податкових зобов'язань за звітний податковий період.
У касаційній скарзі податковий орган посилається на зафіксовані в акті перевірки обставини, які оцінені судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи. Такі посилання податкового органу не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції в силу визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України меж касаційного розгляду справи, які забороняють суду касаційної інстанції встановлювати обставини, досліджувати та оцінювати докази, а зобов'язують суд касаційної інстанції перевірити правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2009 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло