Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
вступна та резолютивна частини
м. Миколаїв.
10:45 год.
10.05.2012 р. справа № 2а-3522/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представника позивача: Абакумова І.Л., довіреність б/н від 01.08.11 р.,
представника відповідача: Шевчука І.М., довіреність № 18/10/10-012 від 22.03.12 р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПАТ "ВОЗКО", вул. Жовтневої революції, 287, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500
доВознесенської об'єднаної ДПІ Миколаївської області ДПС, пров. Б. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500
проскасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.11 р. № 0000032301
керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 р. № 0000032301 скасувати.
3. Відшкодувати ПАТ "Возко" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз
Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
м. Миколаїв.
10:45 год.
10.05.2012 р. справа № 2а-3522/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представника позивача: Абакумова І.Л., довіреність б/н від 01.08.11 р.,
представника відповідача: Шевчука І.М., довіреність № 18/10/10-012 від 22.03.12 р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПАТ "ВОЗКО", вул. Жовтневої революції, 287, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500
доВознесенської об'єднаної ДПІ Миколаївської області ДПС, пров. Б. Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500
проскасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.11 р. № 0000032301
До суду з адміністративним позовом звернулось закрите акціонерне товариство "Возко" до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 р. № 0000032301, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 264372,0 грн.
Під час розгляду справи судом здійснено процесуальне правонаступництво закритого акціонерного товариства "Возко" публічним акціонерним товариством "Возко" (далі - позивач, ПАТ "Возко") (т. 2 а. с. 36-37), а також Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області Вознесенською об'єднаною державною податковою інспекцією у Миколаївській області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) (т. 2 а. с. 111-112).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним дотримані всі вимоги Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював питання бюджетного відшкодування ПДВ в період виникнення спірних правовідносин, а тому його зменшення оскарженим податковим повідомленням-рішенням є протиправним.
Відповідач позов не визнав, подав заперечення (т. 2 а. с. 3-6), в яких вказав, що попередніми перевірками позивача упереджені податкові накладні, які увійшли до складу податкового кредиту, який зменшений спірним рішенням. Крім того, відповідач послався на встановлення взаємовідносин позивача із суб'єктами господарювання, які, на його думку, не могли виконати договірних зобов'язань перед ПАТ "Возко".
У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в судовому засіданні 10 травня 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними докази, суд встановив такі обставини справи, яким він надає наступну правову оцінку.
В березні 2011 р. ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувався в період з 1 листопада 2010 р. до 30 листопада 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 18 березня 2011 р. № 678/23/00310781 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 9-48).
Як зазначено у висновку цього акту перевірки (т. 1 а. с. 48), позивачем порушено:
- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 р. на суму 264372,0 грн.;
- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 186,0 грн.
На підставі висновків акту перевірки, 21 березня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на суму 264372,0 грн. (т. 1 а. с. 8), законність якого і є предметом спору між сторонами.
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, позивач уклав низку договорів:
- 30 квітня 2009 р. договір № 3/6-09 ПГ з ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" (т. 1 а. с. 214-219);
- 5 січня 2010 р. договір № 3/5/01-4 ПР з ТОВ "Укренергохолдінг" (т. 1 а. с. 220-225);
- 5 січня 2010 р. договір № 5/01-4 ПР з ТОВ "Компанія Енергопромінвест" (т. 2 а. с. 44-47).
За умовами цих договорів, позивач придбав природний газ. Як пояснив представник позивача, природний газ на підприємстві використовується замість електроенергії.
Оплата позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1 а. с. 167-213).
Відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За правилами ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За замістом норм Закону України "Про податок на додану вартість", єдиною умовою бюджетного відшкодування ПДВ, є сплата саме позивачем ПДВ. Названим нормативним актом таке відшкодування не ставиться в залежність від сплати податку контрагентами такого платника податків.
Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час перевірки, позивач мав всі оформлені відповідно до вимог законодавства податкові накладні і ця обставина відповідачем не заперечується (т. 1 а. с. 226-238, т. 2 а. с. 43). Разом з тим, спірне рішення містить посилання саме на порушення вищенаведеної статті, тобто на відсутність у позивача податкових накладних.
Таким чином, позивачем дотримані умови, які висуваються Законом України "Про податок на додану вартість" перед отримувачем бюджетного відшкодування: укладено договори, за умовами яких придбано товар, який використовується безпосередньо в підприємницькій діяльності позивача, в ціні товару сплачено ПДВ, від контрагентів отримані податкові накладні.
З приводу заперечень відповідача, суд зазначає наступне. Останній посилається на те, що минулими перевірками позивача упереджені податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, який був зменшений спірним податковим повідомлення-рішенням. Крім того, ОДПІ послалась на те, що контрагенти позивача не мають основних засобів і необхідних ресурсів для постачання позивачу газу. Суд знаходить такі доводи відповідачі безпідставними та такими, що не доведені належними засобами доказування.
Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Дослідивши акт перевірки, суд відзначає, що він взагалі не містить опису обставин, які стали підставою для висновку про завищення позивачем бюджетного відшкодування ПДВ: на аркушах 37-38 (т. 1 а. с. 46-47) тільки зазначено, що перевіркою встановлена розбіжність між сумою бюджетного відшкодування ПДВ, яка встановлена ОДПІ - 134298,0 грн. і даними позивача - 398670,0 грн., тобто різниця складає 264372,0 грн. - сума оскарженого рішення. В акті перевірки відсутній аналіз договорів на постачання газу, хоча саме податкові накладні, видані за наслідками виконання цих договорів і не враховані ОДПІ до складу податкового кредиту, відсутні будь-які дані щодо стану контрагентів позивача - всі ці доводи наведені відповідачем тільки в письмових запереченнях. Таким чином, суд приходить до висновку про суттєву невідповідність між даними наведеними в акті перевірки та його висновками, адже за вимогами Порядку № 984, якщо відповідач виявив факти порушення податкового законодавства, він повинен був викласти їх в акті перевірки, що ним зроблено не було.
З приводу посилань ОДПІ на "упередження" податкових накладних актами попередніх перевірок, суд вважає за доцільне вказати на те, що ані Закон України "Про податок на додану вартість", ані інший нормативний акт, не передбачає за податковим органом такого права, як "упередити" податкові накладні актом перевірки, а тому заперечення відповідача в цій частині не ґрунтуються на законодавстві.
Крім того, під час судового розгляду, судом встановлено, що поза увагою відповідача залишились суттєві обставини, які вплинули на правильність його висновків.
Проводячи перевірку, відповідач виходив з того, що постачання газу здійснювали ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" і ТОВ "Укренергохолдінг" і саме на підставі податкових накладних виданих цими підприємствами, позивач формував податковий кредит.
Разом з тим, ОДПІ не врахувала те, що ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" не брала участі в постачанні позивачу газу - в перевіряємому періоді фактично газ позивачу постачали ТОВ "Компанія Енергопромінвест" і ТОВ "Укренергохолдінг".
Як пояснив представник позивача, договір з ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" на постачання газу укладався, але за згодою сторін, він залишився невиконаним, а тому податкові накладні, які були видані ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" не враховувались при формуванні податкового кредиту, який було зменшено спірним податковим повідомленням-рішенням.
Допитані в якості свідків перевіряючі Оставненко О.А. і Барбалат Л.В. підтвердили те, що вони вважали, що одним із постачальників газу було ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД" і та обставина, що замість цього товариства фактично газ постачало ТОВ "Компанія Енергопромінвест", не була їм відома.
За клопотанням відповідача в розгляді справи неодноразово оголошувалась перерва, для надання ОДПІ доказів, які б підтверджували заперечення щодо ТОВ "Компанія Енергопромінвест".
Відповідач надав інформаційну довідку Яготинської МДПІ Київської області, на обліку якої перебуває товариство, з якої вбачається, що основним видом діяльності ТОВ "Компанія Енергопромінвест" є розподілення і постачання газу, кількість працюючих - 5 осіб, статутний фонд - 60500,0 грн., підприємство має ліцензію НКРЕ України на зберігання природного газу та в перевіряємому періоді здійснювало зберігання природного газу у сховищах дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (т. 2 а. с. 73-75). Зафіксовані в довідці податкового органу факти спростовують заперечення відповідача про неможливість виконання ТОВ "Компанія Енергопромінвест" договору на постачання газу позивачу.
У довідці також зафіксовано анулювання свідоцтва платника ПДВ цього товариства, але подані позивачем рішення Київського окружного адміністративного суду та Київського апеляційного адміністративного суду свідчать про те, що товариство оскаржило анулювання свідоцтва платника ПДВ до суду, яким було задоволено його позов про визнання нечинним акту анулювання, зобов'язано Яготинську МДПІ Київської області поновити реєстрацію товариства як платника ПДВ та поновити дію свідоцтва платника ПДВ (т. 2 а. с. 84-88).
Факт оскарження Яготинською МДПІ Київської області зазначених рішень судів до Вищого адміністративного суду України і відкриття касаційного провадження (т. 2 а. с. 91), не позбавляє їх законної сили, адже за правилами ст. 254 ч. 5 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду, набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Таким чином, з приводу анулювання свідоцтва платника ПДВ, мається рішення суду, яке набрало законної сили і яким визнано нечинним анулювання свідоцтва платника ПДВ такого контрагента позивача, як ТОВ "Компанія Енергопромінвест".
Стосовно іншого постачальника позивача - ТОВ "Укренергохолдінг" ОДПІ взагалі не надано жодних доказів, які б свідчили про порушення податкового законодавства цим підприємством.
Крім того, суд враховує і те, що згідно довідки ПАТ "Миколаївгаз" від 10 жовтня 2011 р. № 10/2742, останнє підтвердило факт отримання ПАТ "Возко" в січні 2010 р. 250000,0 куб. м газу від ТОВ "Компанія Енергопромінвест", а в березні і квітні 2010 р. 350000,0 куб. м газу і 181093,0 куб. м газу відповідно від ТОВ "Укренергохолдінг" (т. 2 а. с. 32).
З огляду на те, що саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, суд приходить до висновку про недоведеність обставин, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, а сукупність встановлених судом обставин, а саме:
- суттєва невідповідність наведених в акті перевірки даних, його висновкам, що виявилось у повній відсутності в його описовій частині аналізу порушень податкового законодавства позивачем;
- неврахування перевіряючими того, що фактично газ позивачу постачали ТОВ "Компанія Енергопромінвест" і ТОВ "Укренергохолдінг", а не ТОВ "Компанія Промресурс ЛТД", як то вважав відповідач, а також того, що податкові накладні видані останнім товариством не включались позивачем до складу податкового кредиту;
- фіксування в довідці Яготинської МДПІ Київської області факту наявності у ТОВ "Компанія Енергопромінвест" природного газу, який зберігається на ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України";
- наявність судових рішень, якими визнано нечинним анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Компанія Енергопромінвест";
- підтвердження ПАТ "Миколаївгаз" фактичних обсягів отриманого газу, а також зазначення в довідці фактичних постачальників позивача,
свідчать про фактичне отримання позивачем природного газу саме від ТОВ "Компанія Енергопромінвест" і ТОВ "Укренергохолдінг".
Оскільки предметом спору між сторонами є податкове повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ОДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, негативні наслідки у вигляді визначення податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, ОДПІ не може пов'язувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобов'язань перед бюджетом. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про факт ненадходження до бюджету ПДВ від своїх контрагентів, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків.
Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес" АД проти Болгарії".
У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.
І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".
Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".
Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але дозволяє судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах щодо спорів заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.
З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова в бюджетному відшкодуванні платнику податків, який виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган вважає, що його контрагентами вчинені порушення податкового законодавства, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.
Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач, надавши платіжне доручення № 974 від 29 березня 2011 р. (т. 1 а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 р. № 0000032301 скасувати.
3. Відшкодувати ПАТ "Возко" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова у повному обсязі складена
14 травня 2012 р.
Суддя А. О. Мороз