25 липня 2012 р. Справа № 2а/0470/5991/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.,
при секретарі Литвин Ю.Ю.,
за участю
представника позивача -не з'явився,
представника відповідача -Шоробури С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального закладу «Дитячий оздоровчий табір «Корчагінець»про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені, -
Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом до комунального закладу «Дитячий оздоровчий табір «Корчагінець» про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені в розмірі 15 065, 51 грн. Позовні вимоги обґрунтовані допущенням відповідачем порушень положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Так, відповідач не забезпечив 1 робоче місце працевлаштуванням інваліда, а тому повинен був самостійно в строк до 15.04.12 сплати адміністративно господарські санкції в розмірі 15 062,50 грн. Оскільки сума в зазначеному розмірі відповідачем не сплачена, у нього утворилась заборгованість в розмірі 15 065,51 грн. з урахуванням пені в розмірі 3,01 грн. Представник позивача в судове засідання 25.07.12 не з'явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без участі представника та про підтримання позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач, Комунальний заклад «Дитячий оздоровчий табір «Корчагінець», просив відмовити у задоволенні позову з мотивів, наведених в заперечення проти позову. В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримала та зазначила, що в 2011р. на підприємство був влаштований 1 інвалід, що відповідає необхідній нормі, про що відповідачем до позивача був поданий Звіт №10-ПІ, який не прийнятий останнім у зв'язку з тим, що інвалід не працював повний рік.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при винесені рішення виходить з наступних підстав та мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до позивача 27.02.12 поданий Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011р.(а.с.4), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік складає 12 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», дорівнює 1 одиниці, при цьому фактично на підприємстві у позивача протягом 2011р. працював 1 інвалід (код рядка - 02). У зв'язку із наявністю протягом певного періоду в 2011р. у відповідача незайнятого робочого місця для працевлаштування інвалідів, враховуючи положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника, відповідачу, на думку позивача, необхідно перерахувати адміністративно-господарські санкції до Держбюджету України в розмірі 15 062,50 грн., а також пеню в сумі 3,01 грн.
Вирішуючи спір щодо стягнення з відповідача згаданих сум санкцій та пені, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 (далі - Закон №875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ч.1 ст.20 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів,
фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів,
фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно зі ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст.218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд робить висновок, що проголошене ч.1 ст.17 Закону №875 забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону №875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем в 2011р. укладений трудовий договір з інвалідом ІІІ гр. ОСОБА_1., яка наказом відповідача від 22.09.11 №51 прийнята на роботу на посаду сторожа, та, за поясненням представника відповідача, продовжує працювати на означеній посаді. З листа Криворізької міського центру зайнятості від 22.06.12 №05-14/2206 вбачається, що відповідач інформував в 2011р. державну службу зайнятості щодо виділення та створення робочих місць, надававши відповідні Звіти за формою З-ПН «Звіт про наявність вакансій» (а.с.21). Надана відповідачем звітність і Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, що підтверджується Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів з 2011р. від 27.02.12 (а.с.4). Наведене свідчать про те, що позивачем вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не виділені та не створені робочих місць, не надані державній службі зайнятості інформації, не звітуванні перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Окрім того, суд зважує, що оскільки призначене у відповідача робоче місце для працевлаштування інваліда у кількості 1 одиниці, зайнято інвалідом з 22.09.11, а законодавець не ставить в залежність обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції від дати календарного року, з якої таке робоче місце має бути зайнято інвалідом, склад правопорушення, за яке положеннями ст. 20 Закону №875 передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, відсутній.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України встановлено, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені порушує права та інтереси відповідача безпідставним покладанням обов'язку оплатити суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невчинене порушення, то згадана вимога не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 27.07.12
Суддя А.О. Коренев