17 травня 2012 року Соснівський районний суд міста Черкаси у складі:
Головуючого : судді Токової С.Є.
при секретарі: Євтушенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що 23.12.2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки площею 433,0 квадратні метри, яка розташована на території Черкаської міської ради по Залізничному проїзду,15. 26.01.2009 року вона зареєструвала своє право власності на нерухоме майно (будинок за адресою: АДРЕСА_1) в КП "Черкаському обласному об'єднанні бюро технічної інвентаризації", а 25.11.2009 року- право власності на земельну ділянку, про що отримала державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЕ № 375718, акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010980200313).
18.07.2011 року ОСОБА_2 подала до Соснівського районного суду м. Черкаси позовну заяву про визнання договору дарування укладеного між ними недійсним, оскільки він був укладений нею внаслідок помилки. Рішенням Соснівського суду м. Черкаси від 14.10.2011 року (справа №2-4029/11р.) позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені Під час вирішення по суті спору про визнання договорів недійсними ОСОБА_1 було зроблено пропозицію ОСОБА_2 про компенсування нею витрат, які понесла ОСОБА_1 для оформлення правочинів та правовстановлюючих документів, як на будинок так і на земельну ділянку, витрат на обслуговування та впорядкування прибудинкової території, придбання будівельних матеріалів й покращення технічного стану самого будинку, а також витрат пов'язаних з фактичним матеріальним утриманням самої ОСОБА_2 На зроблену ОСОБА_1 пропозицію про добровільне відшкодування збитків ОСОБА_2 відреагувала категоричною відмовою. З моменту укладання договорів дарування будинку та землі ОСОБА_1 вважала подароване нерухоме майно своєю власністю, та несла тягар матеріальних витрат за це майно, що виражалося в наступному:
- оплата державного мита при укладанні договору дарування житлового будинку - 693 гривні 45 копійок;
- оплата державного мита при укладанні договору дарування земельної ділянки - 378 гривень 83 копійки;
- оплата послуг ДП "Міський земельно - кадастровий центр" за розробку технічної документації із землеустрою - 346 гривень;
- оплата послуг БТІ за розробку технічного паспорту на житловий будинок садибного типу -103 гривні 84 копійки + 3 гривні за послуги ВАТ АБ Укргазбанк, всього: 106 гривень 84 копійки;
- оплата послуг ЧООБТІ за витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно - 72 гривні 25 копійок + 3 гривні за послуги ВАТ АБ Укргазбанк, всього: 75 гривень 25 копійок;
- оплата податку за землю - 29 гривень + 3 гривні за банківські послуги АТ "Укрінбанк", всього: 32 гривні;
- оплата послуг Черкаської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" за реєстрацію земельної ділянки -108 гривень ;
Всього на оплату обов'язкових платежів, пов'язаних із укладанням договорів дарування будинку та земельної ділянки, реєстрацію прав власності та здійснення інших обов'язкових платежів ОСОБА_1 було витрачено 1740 гривень 37 копійок власних коштів. Крім того, під час фактичного користування належним ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомим майном вона вживала заходи по підтриманню свого будинку (за адресою: АДРЕСА_1) та прибудинкової території в належному технічному, санітарному та естетичному стані. Для здійснення вищевказаних робіт ОСОБА_1 було здійснено наступне:
- придбано та встановлено у домоволодінні залізо-бетонну огорожу, за яку оплачено - 5890 гривень;
- придбано для господарських потреб по обслуговуванню домоволодіння цемент, за який оплачено - 420 гривень (16.09.2009 року - придбано на 252 гривні; 28.10.2009 року - придбано на 168 гривні); шланг для поливу, за який оплачено - 50 гривень;
- придбано у громадянина ОСОБА_4 двері (бувші у використанні), за які оплачено - 300 гривень, та цеглу (бувшу у користуванні), за яку оплачено - 280 гривень;
- придбано шифер в кількості 42 листи, за який оплачено -1680 гривень;
- укладено усний договір з громадянином ОСОБА_5 про проведення господарських робіт (спилювання та розпилювання дерев), за яким оплачено - 300 гривень, а всього витрачено 8920 гривень власних коштів.
Під час фактичного спілкування з ОСОБА_2 та виконуючи її прохання ОСОБА_1 систематично забезпечувала її продуктами харчування та надавала можливості тривалий час проживати (гостювати) в своєму будинку в АДРЕСА_2. Відповідно до пояснень самої ОСОБА_2, котрі вона надавала під час розгляду цивільної справи № 2-4029/11 (про визнання договорів дарування недійсними) фактичне спілкування та матеріальна підтримка з боку ОСОБА_1 тривали з моменту укладання договорів, тобто з 23.12.2008 року і до листопада 2010 року, тобто один рік десять місяців. Вважає, що витрати на утримання відповідачки слід розраховувати, виходячи з законодавчо встановленого на відповідний період рівня прожиткового мінімуму, а саме, відповідно до статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», статті 54 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», статті 52 Закону України «про Державний бюджет на 2010 рік»
Загальна сума грошових витрат, пов'язаних із укладанням договорів дарування будинку та земельної ділянки, реєстрацію прав власності на нерухоме майно, проведення ремонтних робіт та облаштування будинку і прибудинкової території та матеріальне забезпечення та підтримку ОСОБА_2, понесених ОСОБА_1 складає 23839 гривні 37 копійок ( 1740 гривень 37 копійок + 8920 гривень +13179 гривень). Зазначені матеріальні збитки, котрі понесла ОСОБА_1, були вкрай обтяжливими для її сімейного бюджету, а оскільки вона з 11.07.2006 року та на даний час є непрацюючою особою, то загроза втрати цих коштів призводить до досить напружених стосунків в сім'ї. Просить суд в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути із відповідачки 5000 гривень .
В судовому засіданні позивач та її представники підтримали позов з підстав, вказаних у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що позовна заява належними доказами не обґрунтована. Ніякої недбалості зі сторони позивачки немає. Рішенням суду від 14.10.2012 року, яке набрало законної сили встановлено факт того, що ОСОБА_2 , уклавши договір дарування несла витрати по утриманню будинку, вважає себе власником будинку, є інвалідом 1-ї групи. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв»язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. При цьому, правові наслідки , передбачені частиною першою та другою вказаної статті ЦК , застосовуються , якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 9 від 06 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справі про визнання правочинів недійсними» під «особливими умовами» застосування наслідків недійсності правочинів маються на увазі, зокрема недбалість сторони, що помилилась при вчиненні правочину, або необережність іншої сторони ( ч.2 ст. 229 ЦК України).
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 14 жовтня 2011 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа перша Черкаська державна нотаріальна контора про визнання договорів дарування недійсними та визнано недійсним договір дарування жилого будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23.12.2008 року та посвідчений нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 4-2389. Також визнано недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23.12.2008 року та посвідчений нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 4-2391. Сторони повернуто в первісний стан.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 вказує на те, що в результаті визнання правочинів недійсними, так як вони були укладені під впливом помилки, у неї виникло право на відшкодування збитків стороною, яка помилялась , тобто ОСОБА_2
Між тим, як вбачається зі змісту ч.2 ст. 229 ЦК України у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилялась в результаті її власного недбальства , зобов»язана відшкодувати другій стороні завдані збитки. Як на доказ недбалості, допущеної зі сторони ОСОБА_2 позивач посилається на те, що при укладенні договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки нотаріусом Кам»янецьким В.В. було роз»яснино права та обов»язки , правові наслідки укладення договору, про що сторони засвідчили « сторонам зрозумілі суть і значення договору».
Однак, суд не погоджується із вказаними твердженнями позивачки та її представників виходячи з наступного.
Для визначення правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення, ЦК розуміє: помилку в характері ( природі) правочину, прав та обов»язків сторін.
Під природою правочину слід розуміти юридичну природу того чи іншого правочину, тобто основні ( типові) характеристики, притаманні зазвичай правочинам цього виду.
Як встановлено в судовому засіданні, під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки, позивач вважала, що відповідач бере на себе певні обов»язки по догляду за нею, тобто, що укладає договори довічного утримання. Факт існування домовленості про здійснення догляду за ОСОБА_2 був підтверджений ОСОБА_1, та знайшов своє відображення у рішенні суду, яке набрало законної сили. Вищевказане спростовує твердження про те, що ОСОБА_2 довірилась думці нотаріуса та підписала недійсні правочини.
А тому суд вважає, що позивач не довела суду факту недбальства зі сторони позивачки ОСОБА_2, на час укладення оспорюваних праовчинів, що в свою чергу позбавляє її права застосування додаткових майнових наслідків недійсності правочину, а саме відшкодування збитків.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12, пояснили суду, що дійсно ОСОБА_1 придбавала у них будівельні матеріали , бувшу у користуванні цеглу, двері шифер, які за її словами були необхідні для здійснення благоустрою будинку в м. Черкаси, де проживала ОСОБА_8 Після придбання вказаних будівельних матеріалів їм не відомо для якої мети були використані останні.
Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що ОСОБА_2 тривалий час жила у ОСОБА_1, яка здійснювала за нею догляд, потім між ними були сварки, бо ОСОБА_2 була дуже вимогливою. Знає також, що чоловік їздив у м. Черкаси помагав робити огорожу у помешканні ОСОБА_2 .
В судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_10 , який пояснив суду, що чотири роки тому, дружина ОСОБА_11 повідомила йому, що у неї знайшлась родичка, яку вона буде доглядати. ОСОБА_2 проживала у них дома тривалий час, дружина піклувалась про здоров»я останньої. Потім почали виникати конфлікти з приводу догляду за ОСОБА_2, оскільки у дружини була хвора мати, а вона не встигала за ними обома доглядати і тягар такого догляду ліг і на нього. У помешканні ОСОБА_2 він обрізував дерева , демонтував стару огорожу, поставив нову.
З вищевказаних показів свідків також вбачається, що позивач ОСОБА_1 взяла на себе обов»язок здійснення догляду за ОСОБА_2 після укладення договорів дарування, що в свою чергу також спростовує твердження про недбальство зі сторони останньої .
Таким чином, позовні вимоги в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 216,229 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 62, 215-218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом 10 днів.
Головуючий :