"31" липня 2012 р. № 134512/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Гулида Р.М., Матковської З.М.
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області про скасування вимог про сплату боргу,-
встановила:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області про скасування вимог про сплату боргу.
Позивач зазначав, що 21.01.2011 року управління Пенсійного фонду України в Ківерцівському районі Волинської області була винесена вимога №Ф-188 У про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Вважаючи, що його участь у системі пенсійного забезпечення є добровільною, оскільки він застрахованою особою згідно страхового полісу через ЗАТ «КД Життя» (страховий поліс №7000000670 від 18.06.2009 року), а тому вимога управління №Ф-188 У від 21.01.2011 року - є незаконною.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду оскаржив позивач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою позов задоволити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга апелянта задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в управлінні як платник страхових внесків з 20.09.2004 року та перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує єдиний податок.
Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 р., загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), і члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно п.1 ст. 15 Закону ОСОБА_1 є платником страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Винятків щодо звільнення у сплаті страхових внесків у законодавстві не передбачено.
Як було зазначено у Законі України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 2461-УІ від 08.07.2010 року - сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до ПФУ повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з якої сплачуються страхові внески.
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2010 році, мінімальний страховий внесок для зазначених осіб становить у: липні-вересні - 294,82 грн.; жовтні-листопаді - 301,12 грн.; грудні - 306,10 грн.
Сплата страхових внесків здійснюється у строки визначені частиною 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - тобто не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення базового звітного періоду.
Враховуючи те, що згідно законодавства мінімальний розмір страхового внеску встановлено на календарний місяць, а також те, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, сплата страхових внесків здійснюється у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Так як протягом липня - грудня 2010 року позивач не здійснював в повному об'ємі сплату страхових внесків, у нього виникла недоїмка в сумі 1288,80 грн.
Згідно пункту 2 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків - недоїмкою і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Відповідно пункту 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Управлінням ПФУ сформована Вимога про сплату боргу від 21.01.2011 року Ф № 188 згідно повідомлення-розрахунку за період з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року на суму 1288,80 грн.
Посилання позивача на те, що він сплачує страхові внески в розмірі страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, для осіб, які беруть добровільну участь у системі пенсійного забезпечення є необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 2 Закону №1058 передбачено, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообовязкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до положень статті 78 Закону №1058 Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Накопичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Він буде зобов'язаний вести облік страхових внесків кожної застрахованої особи, які спрямовуються до цього фонду, отримуваного інвестиційного доходу внаслідок розміщення та інвестування цих коштів, а також надавати розпорядження банку-зберігачу щодо перерахування суми накопичених коштів до страхової організації.
Водночас, Закон №1058 не визначає точної дати запровадження Накопичувального фонду, передбачено лише виконання певних умов. На сьогоднішній день в Україні не запроваджено Накопичувального фонду.
Відтак, посилання позивача на те, що він сплачує страхові внески в розмірі страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, для осіб, які беруть добровільну участь у системі пенсійного забезпечення є необґрунтованими.
Судова колегія звертає увагу на те, що частини 2, 3 статті 106 Закону №1058, втратили чинність 01.01.2011 року із набранням чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі Закон №2464). Однак, відповідно до частин п'ятої, шостої пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону №2464, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів, що діяв у спосіб передбачений чинним законодавством.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними і необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому оскаржену постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року у справі №2а-2346/11/0370 - без змін.
На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В. Улицький
Судді: Р. Гулид
З. Матковська
Повний текст ухвали виготовлено 02.08.2012 року