копія
31 липня 2012 р. Справа № 2a-1870/5913/12
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №2a-1870/5913/12
за позовом ОСОБА_1
до Шосткинської об'єднаної податкової інспекції Сумської області
про скасування податкового повідомлення-рішення ,-
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Шосткинської об'єднаної податкової інспекції Сумської області (надалі по тексту - відповідач, Шосткинської ОДПІ), в якому просить суд:
- визнати нечинним податкове повідомлення - рішення №0000181730 від 12.06.2012 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 березня 2007 року між позивачем та Ямпільською селищною радою було укладено договір оренди землі. Предметом договору оренди стала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 1,5322 га, якою позивач користується згідно умов договору спільно з іншими орендарями - ПП ОСОБА_5, громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відповідно до вимог законодавства договір оренди землі зареєстрований позивачем у Ямпільському районному відділі СРФ ДП «Центр державного земельного кадастру».
Пунктом 8 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарями згідно дольових часток (по % кожним) у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки земель в рік.
З часу укладення договору оренди землі цей договір не переукладався, не змінювався і додаткові угоди до нього не укладались.
Тому, відповідно до визначеної в договорі орендної плати її розраховував позивач, сплачував та декларував щорічно.
25 червня 2011 року позивачем отримав податкове повідомлення-рішення Ямпільського відділення Шосткинської міжрайонної ДПІ від 12.06.2012 року за №0000181730, яким визначено суму податкового зобов'язання за орендною платою у сумі 5653,82 грн.
Отже, позивач вважає податкове повідомлення - рішення нечинним з наступних підстав.
Податкове повідомлення - рішення №0000181730 від 12.06.2012 р. прийнято всупереч ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 23 Закону України «Про плату за землю», п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України, від 12.05.2000, №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».
Відповідно до ч.1,2 ст. 2 Закону України "Про плату за землю", використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Статтею 15 вищезазначеного Закону передбачено, що істотними умовами договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до вказаних вище норм права основним документом, який визначає розмір орендної плати та порядок її індексації є договір оренди землі.
Після укладення договору оренди землі 12.03.2007 p., зазначений договір змінений не був. Строк дії договору 10 років з моменту укладення, тобто до 11.01.2017 року.
Таким чином, розмір орендної плати за оренду землі, задекларований мною та розрахований відповідно до умов пункту 8 Договору оренди землі.
При цьому відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Подібне положення міститься і в п.288.4 ПК України, відповідно до якого розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Таким чином, згідно із законодавством України питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В даному випадку недійсність договору оренди земельної ділянки 12 березня 2007 року, укладеного між Ямпільською селищною радою та позивачем законом прямо не встановлена, рішення суду про визнання його недійсним відсутнє, а тому договір є правомірним.
При цьому згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, умови договору оренди земельної ділянки (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, я зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі, а саме - в розмірі 2% від нормативної грошової оцінки землі. До того ж сам орендодавець, власник земельної ділянки - Ямпільська селищна рада, до бюджету якої і зараховується плата за землю, питання щодо збільшення орендної плати не ініціює.
Водночас, закріплення в Податковому кодексі України мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною.
Поряд з цим ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря автоматично перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати.
Тобто, позивач зобов'язаний сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки. Згідно із ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Таким чином, оскільки додаткова угода про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 12.03.2007р. або судове рішення про зміну вказаного договору щодо розміру орендної плати відсутні, то і правових підстав для сплати більшого розміру орендної плати, аніж визначеного умовами договору, у мене немає, а вимога відповідача є незаконною.
Отже, позивач приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення №0000181730 від 12.06.2012 р. не відповідає вимогам вищезазначених Законів України та умовам договору, а тому є нечинним.
Позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивачем надано клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача клопотання про розгляд справи за його відсутності не надав, про причини неявки до суду не повідомив, надав заперечення, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 17-18) .
Відповідно до вимог ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Таким чином, фіксування судового засідання по справі не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.06.2012 р. Ямпільським відділенням Шосткинської ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0000181730, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в розмірі 5653,82 грн. (а.с. 5).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач, на підставі договору оренди, укладеного з Ямпільською селищною радою, орендував земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1, площею 1,5322 га (а.с.6-8).
З матеріалів справи встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки позивачем визначався у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно ст. 5 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма законодавства кореспондується з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, де вказано, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01 січня 2011 року, визначається розділом XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288.
Згідно п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі) - 3 відсотки нормативної грошової оцінки.
Разом з тим, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.
Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу України - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України "Про оцінку земель" .
Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону N 1378-ІУ нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.
Згідно п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Тобто, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, позивачем повинно було самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).
При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
З огляду на зазначене та враховуючи норми Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, тобто не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Аналогічні норми містила в собі до 01.01.2011 р. частина четверта статті 21 Закону України "Про оренду землі " .
Суд вважає за необхідне зауважити на той факт, що плата за землю є загальнодержавним податком та обов'язковим до сплати, а тому умови та підстави для зменшення розміру податку повинні бути визначені на законодавчому рівні, а саме в Податковому кодексі.
Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових елементів цих платежів, у відповідності до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно Верховній Раді України.
До повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня (сільських, селищних та міських рад, в тому числі Сумської міської ради) не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких належить, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. До їх повноважень, відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом, а саме: об'єктів оподаткування, платників податків і зборів, розмірів ставок, податкових періодів та інших обов'язкових елементів, визначених статтею 7, та з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII "Місцеві податки і збори" Податкового кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Отже, потреба погоджувати питання щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з органами місцевого самоврядування в особі Ямпільської селищної ради відсутня, враховуючи, що у останньої немає повноважень з даного питання та зазначений мінімальний розмір прямо встановлений Законом (пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що податкові зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 1 % та 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому умови договорів оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати в розмірі 1% та 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки не можуть застосовуватись.
Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
За змістом ст. 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Відповідно до ч 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що до умови розміру орендної плати у випадку її суперечливості чинному законодавству повинні застосовуватись типові умови як звичаї ділового обороту.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 12.06.2012 р. №0000181730 Шосткинською ОДПІ прийняте на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шосткинської об'єднаної податкової інспекції Сумської області про скасування податкового повідомлення-рішення -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) О.А. Прилипчук
З оригіналом згідно
Суддя О.А. Прилипчук