Справа № 2а/1570/10619/2011
25 липня 2012 року
11 год. 46 хв.
У залі судових засідань № 31
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Балан Я.В.
при секретарі судового засідання - Давтян Л.Г.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2 (за довіреністю)
представник відповідача
ГУ МВС України в Одеській обл. - не з'явився
представник відповідача
ОМУ ГУ МВС України в Одеській обл. - Прилипко О.В. (за довіреністю)
третя особа на стороні відповідача
яка не заявляє самостійних вимог
на предмет спору ГУ Державної казначейської
служби України в Одеській області - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною і скасування відмови начальника Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №14/Я229 від 23.11.2011 р. у призначені перерахунку та виплати заробітної плати та інших видів утримання за час вимушеного прогулу та вихідної грошової допомоги, стягнення з Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування завданої моральної шкоди, грошової компенсації за невикористану відпустку, відшкодування втрат на сплату правової допомоги та експертного дослідження,-
До суду звернувся позивач ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною і скасування відмови начальника Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №14/Я229 від 23.11.2011 р. у призначені перерахунку та виплати заробітної плати та інших видів утримання за час вимушеного прогулу та вихідної грошової допомоги, стягнення з Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (надалі -ГУ МВС України в Одеській області) заробітної плати та компенсації інших видів утримання за час вимушеного прогулу, мотивуючи позовні вимоги тим, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2001 р. був поновлений на посаді начальника Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (надалі -ОМУ ГУ МВС України в Одеській області) грудні 2001 р., проте грошова компенсація йому виплачена тільки за один рік прогулу. Крім того, при оформлені пенсії у призначені вихідної допомоги йому неправомірно відмовлено.
Позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги, останнє уточнення від 17.05.2012 р. за вх. №15936/2012, згідно з яким вимоги ОСОБА_1 звернуті до ГУ МВС України в Одеській області, ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною і скасування відмови начальника ГУ УМВС України в Одеській області від 23.11.2011 р. № 14/Я 229 у призначені перерахунку і виплати заробітної плати та компенсації інших видів утримання за час вимушеного прогулу, стягнення з ГУ МВС України в Одеській області 65 750 грн. 77 коп. відшкодування заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу в 1999 -2001 роках, стягнення з ГУ МВС України в Одеській області 10 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, стягнення з ОМУ ГУ МВС України в Одеській області грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 9 500 грн. 00 коп., стягнення з ГУ МВС України в Одеській області 5 800 грн. 00 коп. відшкодування витрат на сплату правової допомоги і експертного дослідження, обґрунтовуючи позовні вимоги, тим що у 1998 р. був незаконно звільнений та поновлений на посаді рішенням суду у грудні 2001 р., проте грошова компенсація йому виплачена тільки за один рік прогулу. Крім того позивач не використував відпустку у 2010 році, грошова компенсація йому не виплачувалась.
В запереченнях надісланих до суду представник відповідача ГУ МВС України в Одеській області зазначив, що адміністративний позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ГУ МВС України в Одеській області 65 750 грн. 77 коп. відшкодування заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу в 1999-2001 роках слід залишити без розгляду у зв'язку з пропущенням процесуальних строків.
Представник відповідача ОМУ ГУ МВС України в Одеській області позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь грошової компенсації за невикористану в 2010 р. відпустку не визнав, в задоволені позовних вимог просив відмовити, обґрунтовуючи тим, що на час звільнення позивач мав спеціальне звання полковник міліції та був звільнений у запас збройних сил за ст.64 п. «ж»- за власним бажанням. Таким чином, у позивача не має прав на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку.
Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до судового засідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду справи повідомлявся, жодних заяв та клопотань до суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, а також обставини якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позову підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1969 р. по 2011 р. проходив службу в органах внутрішніх справ України.
З серпня 1995 року займав посаду начальника Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області.
В березні 1998 року ОСОБА_1 був звільнений зі служби наказом начальника ГУ МВС України в Одеській області № 45-ос від 21.02.1998 р., проте рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.08.2001 р. зазначений наказ визнаний незаконним, ОСОБА_1 поновлений на посаді ( аркуш справи 40-42). Таким чином, час вимушеного прогулу склав 1998 -2001 р.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 виплачено кошти за один рік вимушеного прогулу, данний факт позивачем та представником відповідача не заперечувався.
З 29.08.2006 р. по 31.08.2011 р. позивач проходив службу на посаді заступника начальника ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, де відповідно в зазначений період і отримував кошти на оздоровлення під час відпустки та грошове утримання .
Згідно наявного в матеріалах справи витягу із наказу № 499 о/с від 31.08.2011 р. у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішнів справ України полковник міліції ОСОБА_1 заступник начальника ОМУ ГУМСВ України в області звільний у відставку за п.65 «а» (за віком).
Як вбачається з довідки від 08.11.2011 р. ОСОБА_1 за період проходження на посаді заступника начальника ОМУ ГУМВС використав чергові відпустки за 2007, 2008, 2009 та 2011 рік. Чергову відпустку за 2010, у кількості 45 діб, позивач не використав (аркуш справи 65).
Листом ГУ МВС України в Одеській області № 14/Я-229 від 23.11.2011 р. ОСОБА_1 на його звернення від 25.10.2011 р. повідомлено про право отримання грошової допомоги при звільненні в 2011 р. з урахуванням 13 календарних років служби, розмір якої складає 60030.75 грн. (9235 грн.50 коп. грошове забезпечення х 50% х 13 років календарної служби). Відносно виплати грошового утримання за час вимушеного прогулу зазначено, що ОСОБА_1 при поновлені на службі отримав виплату за один рік вимушеного прогулу.
Згідно п. 24 Положення про проходження служби особовим складом внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, встановлено процедуру та строки здійснення виплат які просить стягнути ОСОБА_1, а саме: у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до п. 1.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 р. № 499 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 12.03.2008 р. № 205/14896 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби. Виплата грошового забезпечення не за місцем постійної служби здійснюється особам рядового і начальницького складу, які перебувають у навчальних закладах МНС, на навчальних зборах та на курсах перепідготовки, удосконалення і підвищення кваліфікації кадрів. При направленні осіб рядового і начальницького складу на навчальні збори і на курси перепідготовки, удосконалення й підвищення кваліфікації кадрів на термін до трьох місяців виплата грошового забезпечення провадиться кожного місяця за місцем постійної служби.
Судом встановлено, що при поновлені на посаді в 2001 році позивач отримав грошове забезпечення за один рік вимушеного прогулу відповідно до вимог законодавства чинного на момент виникнення спірних відносин.
Як зазначив Конституційний суд України в Рішенні №1-5/2012 від 22.02.2012 р., для звернення працівника до суду з заявою про вирішення спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільнені та про відшкодування завданої пр цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільнені сум, фактично з ним розрахувався. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільнені та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки йому було відмовлено у виплаті грошового утримання за час вимушеного прогулу відповідачем 23.11.2011 р.(аркуш справи 10), а до суду він звернувся 12.12.2011 р., тобто в межах тримісячного строку.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього визначаються законом. Обов'язок по дотриманню конституційного права людини на відпочинок покладається на роботодавця.
Судом встановлено, що при звільненні позивач компенсацію за невикористану відпустку за 2010 рік не отримував.
Згідно ст. 18 Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20.12.1990 р. порядок та умови проходжень служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби особовим складом ОВС, затверджуваним Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 року (надалі -Положення). Згідно п. 49 Постанови Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 року працівникам ОВС надаються чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи МВС відпустки.
Відповідно до п. 52 Положення чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового і начальницького складу. Особам, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів.
Відповідно до п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Згідно з преамбулою Закону України «Про відпустки»№ 504/96-ВР від 15.11.1996 р., цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки»№ 504/96-ВР від 15.11.1996 р. у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Згідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові належних йому сум у день звільнення, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 83 Кодексу Законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Суд наголошує, що нездійснення виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні відпустки фактично є відмовою органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб'єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права. На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскільки позивачу не надана відпустка у 2010 р., то на підставі норм законодавства, що регулює питання проходження служби в органах внутрішніх справ, позивач має право на компенсацію за невикористану відпустку у 2010 р. у розмірі 45 діб.
Представник ОМУ в судовому засіданні пояснив, що на час звільнення позивач мав спеціальне звання полковник міліції та був звільнений у запас збройних сил за ст. 64 п. «ж»- за власним бажанням, а тому згівдно приписів абзацу 1 п. 56 Положення не має права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку.
Однак погодитись з вказаними твердженнями відповідача неможливо оскільки згідно з ст. 24 Закону України «Про відпустки»№ 504/96-ВР від 15.11.1996 р., у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р. за 2010 р.
Частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністратвиного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік» № 9681/0/14-07/13 від 25.08.2009 р. у 2010 році кількість робочих днів становила 251 днів.
Відповідно до особистої карточки грошового забезпечення за 2010 р. наданої представником відповідача середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 9 282 грн. 30 коп.
Враховуючи невикористану відпустку передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р. за 2010 рік загальною кількістю 45 днів, то заборгованість буде становити 9 861 грн. 62 коп. (9 282 грн. 30 коп. х 12 міс : 251 дня х 45 днів ), а не заявлена позивачем компенсація у розмірі 9 500 грн. 00 коп., яку суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача.
Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні позивач пояснив, що свої моральні страждання він пов'язує із неправомірною відмовою відповідача виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку та отримання грошової компенсації тільки за один рік, а не за весь час вимушеного прогулу в 1999-2001 р.
При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1167 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
Частиною 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Таким чином, відшкодування моральної шкоди здійснюється особою, яка її заподіяла, лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю ГУ МВС України в Одеській області йому заподіяно моральну шкоду, наявності причино - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та, з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Крім того, суд звертає увагу на те, що судом не встановлено фактів протиправної бездіяльності чи дій ГУ МВС України в Одеській області, суд не приймає до уваги пояснення позивача стосовно завданої йому моральної шкоди, тому як позивачем не надано жодного доказу в підтвердження вищевказаних умов, при яких здійснюється відшкодування моральної шкоди.
Відтак позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди безпідставні, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України і не підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про відшкодування витрат на сплату правової допомоги і експертного дослідження, суд вважає що дані вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Статею 90 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Разом з тим, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністратвиних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»(у редакції із змінами і доповненнями від 22.02.2012 р., внесеними постановою № 127 від 22.02.2012 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590») було виключено витрати, повязані із правовою допомогою сторін, на користь якої ухвалене судове рішення.
Стосовно вимоги позивача про відшкодування витрат на сплату експертного дослідження то суд зазначає, що таке дослідження не призначалось в рамках даної справи судом, позивач провів його за власною ініціативою, а тому дана вимога задоволенню також не підлягає.
За правилами, встановленими ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнути з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, за невикористану чергову відпустку у 2010 р. кількості 45 діб, у розмірі 9 861 грн. 62 коп. підлягають задоволенню, в решті позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р., Законом України «Про міліцію»№ 565-XII від 20.12.1990 р., Положенням про проходження служби особовим складом внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 69-71, 86, 159-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною і скасування відмови начальника ГУ УМВС України в Одеській області №14/Я229 від 23.11.2011 р. у призначені перерахунку та виплати заробітної плати та інших видів утримання за час вимушеного прогулу та вихідної грошової допомоги, стягнення з ГУ МВС України в Одеській області відшкодування заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу 77 коп., стягнення з ГУ МВС України в Одеській області моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. 00 коп., стягнення з ГУ МВС України в Одеській області грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 9 500 грн. 00 коп., стягнення з ГУ МВС України в Ождеській області відшкодування витрат на правову допомогу та експертного дослідження у розмірі 5 800 грн. 00 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, за невикористану чергову відпустку у 2010 р. кількості 45 діб, у розмірі 9 861 грн. 62 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано «27»липня 2012 р.
Суддя Я.В. Балан м.Одеса
27 липня 2012 року
.