Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
20 липня 2012 року Справа № 1170/2а-1236/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Брегея Р.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «МІК»(далі -Товариство) до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство звернулося до суду з позовом до фіскального органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 квітня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8700 грн. та накладено штрафну санкцію - 1 грн.
Представник позивача підтримав вимоги заяви.
Стверджував, що від укладення договорів купівлі-продажу з ПП «Міраторг»(далі - Підприємство) впродовж березня 2011 року настали реальні правові наслідки, що обумовлювались ними.
А тому, вважає, що Товариство правомірно сформувало в податкових деклараціях з податку на додану вартість звітних періодів суми податкового кредиту за цими правочинами.
Представник відповідача заперечила стосовно задоволення позову, мотивуючи тим, що договори, котрі уклав позивач зі згаданим контрагентом впродовж періоду, який перевірявся, не спрямовувались на реальне настання наслідків, що обумовлювалися ними.
На її думку, доказом того є акт перевірки діяльності Підприємства.
Ухвалою суду від 17 липня 2012 року прийнято рішення про завершення розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.111).
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов належить задовільнити з таких підстав.
Встановлені судом обставини, що є підставами звернення.
Так, 03 січня 2011 року Товариство (покупець) та Підприємство (продавець) уклали договір купівлі-продажу стінових панелей та склопакетів (а.с.15).
Згідно видаткових накладних від 01 та 31 березня 2011 року Підприємство поставило позивачу товар на загальну суму 52200 грн. (з урахуванням податку на додану вартість 8700 грн.) (а.с.103, 105).
У ті ж дні Підприємство виписало податкові накладні (а.с.102, 104).
Товариство сплатило Підприємству кошти впродовж березня 2011 року у безготівковій формі (банківський переказ) (а.с.17-21).
Товариство податок на додану вартість у сумі 6616,67 грн. включило до податкового кредиту декларації за березень 2011 року, а 2083,33 грн. -за квітень того ж року (а.с.80-92).
В судовому засіданні представник позивача повідомив, що доставкою товару займалось Підприємство та ціна за такі послуги включалась до загальної вартості.
З огляду на те пояснив, що Товариство не вимагало у Підприємства надання товарно-транспортних накладних.
01 березня 2011 року Товариство реалізувало ПП «Астарта груп»стінові панелі у кількості, яка перевищує придбані у Підприємства, та за ціною, котра є більшою за ціну покупки (а.с.106-107).
20 березня 2012 року відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності позивача стосовно взаємовідносин з Підприємством впродовж березня 2011 року (а.с.7-13).
Проводячи перевірку, ревізори не досліджували документи первинного та бухгалтерського обліку Товариства.
За результатом перевірки ревізори склали акт, у якому зазначили виявлені порушення.
Так, вони дійшли висновку, що правочини, котрі уклали Товариство та Підприємство є нікчемними, оскільки не спрямовувались на настання реальних наслідків, які обумовлювались ними.
Як доказ того послались на акт перевірки Підприємства.
Керівник відповідача погодився з висновками ревізорів та прийняв податкове повідомлення-рішення від 03 квітня 2011 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8700 грн. та накладено штрафну санкцію - 1 грн. (а.с.65).
Зокрема, збільшено грошове зобов'язання за березень 2011 року на 6617 грн. та квітень того ж року - 2083 грн.
09 листопада 2011 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності Підприємства впродовж березня 2011 року (а.с.69-78).
Проводячи перевірку, ревізори дійшли висновку, що Підприємство впродовж цього часу укладало договори стосовно придбання та подальшого продажу продукції, які не спрямовувались на реальне настання правових наслідків правових наслідків, котрі обумовлювались ними.
Під час тієї перевірки ревізори не досліджували первинні документи бухгалтерського та податкового обліку платника податку.
За результатом проведення цієї перевірки фіскальний орган не приймав податкові повідомлення-рішення та інші рішення негативного характеру стосовно Підприємства (а.с.46-47).
Юридична оцінка встановлених судом обставин справи.
Перш за все, акт перевірки це документ, в якому ревізор фіксує обставини, котрі встановив, керуючись виключно власним сприйняттям і розумінням.
Надалі акт вивчає керівник фіскального органу, який і вирішує питання про погодження з його висновками.
У разі погодження з висновками, які мають негативні наслідки стосовно платника податків, посадова особа зобов'язана прийняти відповідне рішення (у письмовій формі), оскільки це єдиний спосіб реалізації компетенції суб'єкта владних повноважень.
Така правова позиція суду узгоджується з системним аналізом приписів пунктів 2 та 4 статті 56 Податкового кодексу України.
Зокрема, цією нормою права передбачено, що фіскальний орган може прийняти, окрім податкового повідомлення-рішення, і інше рішення, яке платник податків має право оскаржити до контролюючого органу вищого рівня або суду.
Судом встановлено, що за результатом проведення перевірок діяльності Підприємства податкова інспекція не винесла жодного рішення та не звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів, котрі уклав платник податків, в тому числі і з позивачем, нехтуючи повноваженнями, передбаченими пунктом 11 частини 1 статті 10 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні", та положеннями статті 228 Цивільного кодексу України.
З огляду на те суд дійшов висновку, що керівник податкового органу не погодився з висновками ревізорів про недійсність правочинів, які уклало Підприємство.
Отже, фіскальним органом враховані податкові зобов'язання Підприємства з податку на додану вартість за договорами, котрі укладені з Товариством.
Проводячи перевірку діяльності позивача, податкові ревізори посилались на акт перевірки Підприємства, як незаперечний доказ недійсності його правочинів.
Однак, податкові ревізори допустили помилку, оскільки думка особи (іншого ревізора) не є доказом щодо встановлення певних обставин.
Такими доказами можуть бути рішення суду про недійсність договорів, рішення фіскального органу щодо застосування негативних наслідків стосовно контрагента, яке останнім визнається як законне, тощо.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не надав доказів стосовно недійсності правочинів, які уклали Товариство та Підприємство.
За таких обставин рішення відповідача щодо збільшення позивачу розміру грошового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на додану вартість за березень -квітень 2011 року є необґрунтованим і протиправним.
Більше того, в судовому засіданні позивач надав суду достатню кількість доказів (які не бажав оцінювати відповідач при проведенні перевірки) стосовно виконання ним та його контрагентом зобов'язань за договорами.
Зокрема, суд вбачає це, проаналізувавши первинні документи бухгалтерського та податкового обліку Товариства (податкові та видаткові накладні, банківська виписка руху коштів по рахунку).
Разом з тим, позивач надав беззаперечні докази реалізації товарів, придбаних у Підприємства (видаткова та податкова накладні).
Оскільки фіскальний орган не намагався перевірити обставини, які зафіксовані у згаданих письмових документах, тому суд не вправі ставити їх під сумнів.
Якщо б суд почав проводити перевірку з цих питань, то перейняв би на себе повноваження відповідача, що є недопустимим.
Окрім того, суд зазначає, що, коли державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретним платником податків, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживань з їх боку.
Таким чином, Товариство включило до податкового кредиту з податку на додану вартість суми коштів за договорами, укладеними з Підприємством , відповідно до приписів пункту 2 статті 198 Податкового кодексу України (датою виникнення права на податковий кредит є дата отримання платником податку товарів, яке підтверджено податковою накладною).
Отже, позов необхідно задовільнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовільнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 03 квітня 2012 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «МІК»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 8700 грн. та накладено штрафну санкцію - 1 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «МІК»судовий збір у сумі 110 грн. шляхом безспірного списання коштів із рахунка Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І.Брегей