24 липня 2012 р. Справа № 46994/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Гулида Р.М.,
суддів - Улицького В.З., Матковської З.М.
при секретарі судового засідання- Васильків А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Галка-Дрогобич» до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004411502 від 21.12.2011р.
В січні 2012 року ПАТ «Галка-Дрогобич» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004411502 від 21.12.2011 року на суму 10263 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем 14 грудня 2011 року було проведено документальну невиїзну перевірку з дотриманням вимог п.57.1 ст.57 Податкового Кодексу України, за результатами якої було складено Акт за № 1218/15-2. На підставі даного Акту 21 грудня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004411502, яким було визначено ніби то допущене порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57 ПК України у частині невиконання податкового зобов»язання із сплати податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 10 263,00 грн. З огляду на його цілковиту упередженість та незаконність, просило скасувати вищезгадане податкове повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області № 0004411502 від 21.12.2011 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, державна податкова інспекція у Дрогобицькому районі Львівської області подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що і призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було здійснено невиїзну (камеральну) документальну перевірку дотримання позивачем вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт за № 1218/15-2 від 14.12.2011 року, в якому зазначено вчинення позивачем порушень вимог п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України в частині невиконання податкового зобов»язання із сплати податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 10 263,00 грн. На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0004411502 від 21.12.2011 року.
Проте, судом першої інстанції встановлено, що згідно із платіжним дорученням № 376 від 31.05.2010 року позивачем повністю сплачено заборгованість в сумі 10 263,00 грн.(згідно декларації № 9001827814 від 30.04.2010 року), а також платником вказано призначення платежу» ПДВ за квітень», однак органом державної податкової служби було самостійно змінено призначення цих платежів під час перерахування цих коштів до бюджету, що підтверджується актом перевірки, який наявний в матеріалах справи.
Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що податковий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, з чим погоджується колегія апеляційного суду, з наступних підстав.
Відповідно до п.п.7.1.1п.7.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку, а грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно п.6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з врахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність встановленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З огляду на наведений аналіз нормативних документів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що безальтернативне право визначати призначення платежу належить виключно платнику. Відтак, суми податкових зобов'язань або податкового боргу, з врахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону, вважаються сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 даного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.
На підставі системного аналізу чинного законодавства колегія суддів вважає, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неприпустимим та неправомірним.
Оскільки чинним законодавством України не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення, то у вказаних випадках до платника податків вживаються передбачені Законом заходи примусового стягнення податкового боргу, а також застосовуються штрафні санкції за порушення граничних строків сплати податкових зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає, що передбачено ст..200 КАС України.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року у справі № 2а-115/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Повний текст ухвали виготовлений
та підписаний 30.07.2012 року
Головуючий : Гулид Р.М.
Судді : Улицький В.З
Матковська З.М.