11 липня 2012 року 11:59 Справа № 0870/5792/12
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Татаринова Д.В.
при секретарі Урсуленко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»
до: Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби
про: скасування податкових повідомлень-рішень, -
за участю представників сторін:
від позивача: Мельник М.І. (дов. №14/2185 від 03.07.2012 року),
Шахова Д.А. (дов. №14/2184 від 03.07.2012 року),
від відповідача: Гавриленка Д.В. (дов. №33/8/10 від 04.04.2012 року),
Шпака О.В. (дов. б/н від 12.03.2012 року), -
15.06.2012 Публічне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000170025 від 07.06.2012 в частині заниження суми податку на прибуток та нарахуванню штрафних санкцій у розмірі 172 881,00 грн., № 0000220025 від 07.06.2012 в частині завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 108 786,00 грн. та штрафних санкцій на суму 2 102,00 грн., № 0000230025 від 07.06.2012 в частині завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 119 346,00 грн., винесених Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі та скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення.
Представники відповідача надали заперечення проти позову, посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, а тому просили у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги повністю з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами планової виїзної перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби складено Акт № 126/25-1/00222226 від 23.05.2012 та винесені податкові повідомлення-рішення:
- № 0000170025 від 07.06.2012 згідно з п. 1.32. ст. 1, п. 5.1. ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.27., 14.1.36. п. 14.1. ст. 14, пп. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.3. ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України;
- № 0000220025 від 07.06.2012, згідно з пп. 7.2.1. пп. 7.2.3., пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 193.1. ст. 193, п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3. ст. 200, п. 201.4., п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України;
- № 0000230025 від 07.06.2012, згідно з пп. 7.2.1. пп. 7.2.3., пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.3.6. п. 7.3., пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.7.1. абз. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 193.1. ст. 193, п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3., п. «а» п. 200.4. ст. 200, п. 201.4., п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.
В судовому засіданні представники Позивача не погоджуються з висновками акту перевірки № 126/25-1/00222226 від 23.05.2012, в частині заниження суми податку на прибуток та нарахуванню штрафних санкцій у розмірі 172 881,00 грн., завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 119 346,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 108 786,00 грн., оскільки вважають, що висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, є помилковими, оскільки зроблені на підставі відсутності товарно-транспортних накладних або подорожніх листів на перевезення товару, отриманих від: ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», ТОВ «Укртехснаб», ПП «Реал Трейд», ПП «МЕРИДІАН», ТОВ «ПП «Металургспецремонт», ТОВ «ТД «Владар-Харків», ТОВ «Енерговосток», ТОВ «Тонмет Груп», ТОВ «НЕПП», ТОВ «Абсолют АМ», ТОВ «Варта-СК», ТОВ «Дисконтоптторг», ТОВ «Майбуд», ПП «НПКО «ТАТА».
В акті вказано, що зазначене дає всі підстави вважати, що взаємовідносини з постачальниками позивача (ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», «Укртехснаб», ПП «Реал Трейд», ПП «МЕРИДІАН», «ПП «Металургспецремонт», ТОВ «ТД «Владар-Харків», ТОВ «Енерговосток», ТОВ «Тонмет Груп», ТОВ «НЕПП», ТОВ «Абсолют АМ», ТОВ «Варта -СК», ТОВ «Дисконтоптторг», ТОВ «Майбуд», ПП «НПКО «ТАТА») мають ознаки сумнівності та вчинені з якими правочини, є нікчемними.
В свою чергу, позивачем до суду надані первині бухгалтерські документи (договори на поставку товарів, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення про перерахування коштів за отриманий товар, ордери на оприбуткування товарів, акти виконаних робіт та виробничі звіти про використання товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності підприємства) підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами, які залучені до матеріалів справи.
Позивач зазначає, що спор щодо наявності та належності податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано спірні податкові кредити, відсутній, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Позивач не погоджується з висновком відповідача, щодо порушення ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та вчинені правочини є нікчемними, й в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Необхідно зазначити, що ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України). Законом України «Про податок на додану вартість», який був дійсний за період перевірки ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» встановлена презумпція правомірності правочину. Так, у відповідності з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не визнавалась. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, що вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України)
Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, які безпосередньо підтверджують факт поставки, факт оприбуткування та факт використання у господарській діяльності отриманих ТМЦ не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, а саме: Продавець/виконавець за договорами передав товар покупцю/виконав роботу та передав її результат покупцю, та отримав за це обумовлену договорами суму, покупець - прийняв товар/роботу та здійснив їх оплату на користь продавця, зобов'язання сторонами виконані в повному обсязі, заборгованість відсутня.
Заперечуючи проти позову, представники відповідача посилаються на ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Проте, суд не погоджується з висновком відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладених ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» договорах в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України, бо такий висновок зроблений на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.
Також згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В свою чергу, пунктом 11 частини 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04.12.1990 встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.
В ході розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодного судового рішення, яке набрали законної сили, за яким правочини, вчинені ПАТ «Запорізький абразивний комбінат», визнані відповідним судом недійсними.
Суд бере до уваги думку Пленуму Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Також, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або одній зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, яких відповідач не навів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що представниками відповідача у ході судового розгляду справи не доведено правомірності своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені. Дії відповідача щодо викладення висновків, зазначених в акті перевірки про нікчемність правочинів є неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих відповідачу функцій та повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в України» та Податкового кодексу України.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено жодного факту порушення ПАТ «Запорізький абразивний комбінат» вимог вищевказаних норм.
Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має всі належним чином оформлені та достатні первинні документи (договори, рахунки, акти, накладні, банківські виписки, тощо) згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю підприємства та підтверджують валові витрати, які понесені позивачем.
Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платниками податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примітках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка-з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата витиски відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного період визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.
Натомість, як вбачається з наведених вище та досліджених судом доказів, у позивача наявні всі належним чином оформлені документи, які підтверджують зв'язок витрат по операціях з ТОВ «НВП «Віон-Фінанс», ТОВ «Укртехснаб», ПП «Реал Трейд», ПП «МЕРИДІАН», «ПП «Металургспецремонт», ТОВ «ТД «Владар-Харків», ТОВ «Енерговосток», ТОВ «Тонмет Груп», ТОВ «НЕПП», ТОВ «Абсолют АМ», ТОВ «Варта - СК», ТОВ «Дисконтогпторг», ТОВ «Майбуд», ПП «НПКО «ТАТА» з господарською діяльністю підприємства.
Тому позивач має право на податковий кредит з ПДВ підставою для нарахування якого є податкові накладні, які видані особами, які продавали товар/виконували роботи/надавали послуги, та оформлені відповідно до вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165.
У постанові Верховного Суду України від 1 червня 2010 р. по справі № 21-573во 10 судді дійшли висновку що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Доводи відповідача про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування у зв'язку з не підтвердженням факту виконання одним із постачальників товарів в ланцюгу поставок до позивача податкового обов'язку без доведення податковим органом відповідно до положень частини 2 ст. 71 КАС України в судовому процесі фактів, які б свідчили, що позивач залучений до таких зловживань, відхиляються судом.
Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами України при розгляді справ, наряду з Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод), як джерело права.
Так, в рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Зазначена позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.04.2011 року по справі № К-24615/10 та 07.04.2011 року по справі № К-20730/10.
За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких керуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, а також докази, надані відповідачем, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та висновків, а вимоги та свідчення позивача підтверджені матеріалами справи та поясненнями представників сторін.
Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариство «Запорізький абразивний комбінат» обґрунтовані та підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.94, 158-163, 186, 254 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000170025 від 07 червня 2012 року в частині заниження суми податку на прибуток та нарахуванню штрафних санкцій у розмірі 172 881,00 грн., винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000220025 від 07 червня 2012 року в частині завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 108 786,00 грн. та штрафних санкцій на суму 2 102,00 грн., винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000230025 від 07 червня 2012 року в частині завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 119 346,00 грн., винесене Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби.
Судові витрати у розмірі 4 031,15 (чотири тисячі тридцять одну гривню п'ятнадцять копійок) грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя (підпис) Д. В. Татаринов