Справа № 2-1188/12
іменем України
"19" липня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Сирбул О.Ф.
при секретарі Артемович А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним, а договору застави - недійсним,
встановив:
У травні 2012 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 лютого 2010 року укладено договір позики. Відповідно до п. 1 вказаного Договору позики Відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладання договору 159 800,00 грн. Факт отримання позики підтверджено власноручною розпискою. Згідно п. 6 договору позики від 22.02.2010 року виконання зобов'язань Позичальника (Відповідача) визначеного в п. 1 цього договору забезпечується шляхом укладання Сторонами договору застави автомобіля марки АUDI А6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року. Відповідно до договору застави від 22 лютого 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №215, вимога, що виникла з договору позики від 22 лютого 2010 року забезпечена заставою майна Відповідача, а саме автомобіль марки АUDI А6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Пунктом 2 договору позики від 22 лютого 2010 року Відповідач зобов'язався повернути грошові кошти частинами згідно вказаного в договорі графіку. Проте, в порушення умов договору Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором позики від 22 лютого 2010 року.
В свої позовних вимогах просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 268 090,50 грн. Звернути стягнення на предмет застави та стягнути судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним, а договору застави -недійсним.
В позові просив прийняти до розгляду зустрічний позов до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставу. У задоволені основного позову ОСОБА_4 відмовити, зустрічний позов -задовольнити. Визнати посвідчений нотаріусом ОСОБА_6 договір позики від 22.02.2010 року, реєстраційний № 213 - удаваним. Визнати, що під час посвідченим нотаріусом ОСОБА_6 договором позики від 22.02.2010 року, реєстраційний № 213 реально був укладений договір відступки (продажу) ОСОБА_4 належної йому Ѕ частки у Статутному капіталі (фонді) товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕКА»та Ѕ прибутку одержаного товариством за 2005-2010 роки, вартістю 20 000 (двадцять тисяч) доларів США. Визнати реально укладений Договір відступки (продажу) ОСОБА_4 належної йому Ѕ частки у Статутному капіталі (фонді) товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕКА»та Ѕ прибутку одержаного товариством за 2005-2010 роки, вартістю 20 000 (двадцять тисяч) доларів США -дійсним і таким, що відповідає вимогам закону. Визнати посвідчений нотаріусом ОСОБА_5 договір застави від 22.02.2010 року, реєстраційний № 215 -недійсним та стягнути з ОСОБА_4 понесені судові витрати.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 березня 2012 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним, а договору застави -недійсним до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставу.
В судовому засіданні представник позивача по первісному позову ОСОБА_1 підтримав свій позов та просив основний позов задовольнити у повному обсязі, у зустрічному позові - відмовити.
В судовому засіданні відповідач по первісному позову ОСОБА_3 проти первісного позову заперечував, просив суд у його задоволені відмовити та задовольнити зустрічний позов.
Представник відповідача по первісному позову ОСОБА_3 -ОСОБА_7 в судовому засіданні, підтримав свого довірителя та просив у задоволені первісного позову відмовити, зустрічну позовну заяву задовольнити.
Суд вислухавши пояснення представника позивача по первісному позову ОСОБА_1, відповідача по первісному позову ОСОБА_3, представника відповідача по первісному позову ОСОБА_7, свідчення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 допитаних в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи вважає встановленими наступні обставини.
22 лютого 2010 року між ОСОБА_2 (надалі - Позивач) та ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) укладено договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 213 (надалі - Договір позики) (а.с. 8-9).
Відповідно до п. 1 вказаного Договору позики Відповідач отримав у позику грошові кошти в сумі 20000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладання договору 159 800,00 гривень.
Факт отримання позики підтверджено розпискою ОСОБА_3 (а.с.12).
Згідно п. 6 договору позики від 22 лютого 2010 року виконання зобов'язань Позичальника (Відповідача) визначеного в п. 1 цього договору забезпечується шляхом укладання Сторонами договору застави автомобіля марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року.
Відповідно до договору застави від 22 лютого 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 215, вимога, що виникла з договору позики від 22 лютого 2010 року забезпечена заставою майна Відповідача, а саме автомобіль марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.10).
В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23 лютого 2010 року зареєстровано приватне обтяження застави рухомого майна на вказаний вище транспортний засіб за № 9548923, про що свідчить витяг із реєстру (ас.с.17).
Пунктом 2 договору позики від 22 лютого 2010 року Відповідач зобов'язався повернути грошові кошти частинами згідно вказаного в договорі графіку.
Однак, порушення умов договору Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором позики від 22 лютого 2010 року.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно ст.ст. 549, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Абзацом 2 п. 2 Договору позики від 22 лютого 2010 року встановлено, що прострочення виконання зобов'язання за цим договором буде як недотримання строку остаточного повернення так і прострочення будь-якого з поточних повернень більш ніж на 10 днів.
Пунктом 9 Договору позики від 22 лютого 2010 року встановлено, що за прострочення виконання своїх зобов'язань Позичальник (Відповідач) повинен сплатити на користь Позикодавця (Позивача) пеню у розмірі 500,00 гривень за кожен день прострочення.
До 10 квітня 2010 року Відповідач не повернув 5000 доларів США.
До 10 липня 2010 року Відповідач не здійснив поточне повернення в сумі 5000 доларів США і основний борг з урахуванням сплачених сум склав: 5000 + 5000 - (2500 (14.04.2010 року) + 1250 (23.06.2010 року)) = 6250 доларів США.
До 10 жовтня 2010 року Відповідач не здійснив поточне повернення боргу і станом на 29 жовтня 2010 року основні зобов'язання перед Позивачем складають: 5000 + 5000 + 5000 - (2500 (14.04.2010 року) + 1250 (23.06.2010 року) + 1250 (01.10.2010 року)) = 10 000 доларів США.
В строк до 31 грудня 2010 року Відповідач не повернув основну суму позики, що з урахуванням прострочених поточних повернень складає: 5000 + 5000 + 5000 + 5000 - (2500 (14.04.2010 року) + 1250 (23.06.2010 року) + 1250 (01.10.2010 року)) = 15 000 доларів США без урахування неустойки (пені).
Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням
виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Оскільки Відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо строків та сум повернення позики, то прострочення виконання настало з 21 квітня 2010 року (через 10 днів після першої дати поточного повернення).
Станом на 15.02.2011 року. сума пені складає (300 день * 500 грн.) = 150 000,00 гривень.
Відповідач 16.02.2011 року сплатив 40 000,00 грн., відповідно до ст. 534 ЦК України вказана сума погасила вимоги Позивача щодо неустойки (пені), нарахованої відповідно до п. 9 Договору позики від 22.02.2010 року і станом на 16.02.2011 року сума пені складає (150 000,00 грн. -40 000,00 грн.) = 110 000,00 грн.
21.03.2011 року Відповідач сплатив 80 000,00 гривень, що погасили вимоги Позивача щодо неустойки (пені) і станом на 21.03.2011 року сума пені складає: 110 000,00 грн. + (500 грн. * 33 дні (з 16.02.2011 року по 21.03.2011 року)) -80 000,00 грн. = 46 500,00 грн.
Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Сума пені за весь період 397 днів прострочення виконання зобов'язань з урахуванням сплачених Відповідачем сум з 21.04.2010 року по 23.05.2011 року складає -396 днів *500 грн. -40 000,00 грн. -80 000,00 грн. = 78 500,00 (сімдесят вісім тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Так, як вбачається з матеріалів справи позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застви пред'явлено 27.05.2011 року. Станом на 10.10.2011 року справа не розглянута.
За період з 23.05.2011 року по 10.11.2011 року минуло 140 днів, а відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим сума пені, що підлягає сплаті за договором збільшилась відповідно до наведеного розрахунку.
Таким чином, станом на 10.10.2011 року сума пені збільшилась і складає: 78 500,00 грн. (сума пені на 23.05.2011 року) + 140 днів*500,00грн. = 148 500,00 грн.
Відповідно до курсу НБУ станом на 10.10.2011 року сума основного боргу у розмірі 15 000 доларів США складає за офіційним курсом НБУ 797,27 грн. за 100 доларів США складає 119 590,50 грн.
Загальна сума боргу за договором позики від 22 лютого 2010 року складає: 148 500,00 грн.+ 119 590,50 грн.= 268 090,50 грн.
На підставі договору застави від 22 лютого 2010 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 23 лютого 2010 року зареєстровано приватне обтяження на користь Позивача на автомобіль марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року, про що свідчить витяг від 23 лютого 2010 року № 26294133 та витяг від 20 травня 2011 року № 31469377.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також; витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1, 4 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до ч.2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувана негайно передати предмет обтяження у його володіння (заклад).
В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 2 лютого 2011 року зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника про що свідчить витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 30181000 від 02 лютого 2011 року (а.с. 18).
З матеріалів справи вбчається, що Відповідачу направлено Повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання від 02 лютого 2011 року № 01 (а.с.14-15, 16) з вимогою Позивача виконати грошове зобов'язання або передати предмет застави у володіння Позивача.
Відповідач в порушення ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не виконав свої зобов'язання перед Позивачем та не передав предмет обтяження у володіння Позивача.
В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутні записи щодо будь-яких інших обтяжувачів (крім позивача) на той самий предмет застави.
Доводи ОСОБА_3 про те, що договір позики нібито удаваний спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами (договір позики, розписка про отримання позики, розписки про часткове повернення позики та ін.).
Судом встановлено, що між сторонами вчинено правочин за яким ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 20 000 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмових доказів, та цей факт також підтверджується частковим виконанням самим ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, та в судовому засіданні проти даних обставин не заперечував.
Так, в зустрічному позові ОСОБА_3 не наводить доводів щодо незаконності отримання від ОСОБА_2 позики, однак пояснює, що між ним та ОСОБА_2 виникли інші додаткові правовідносини щодо купівлі - продажу частки у статутному фонді ТОВ «Стека».
Вказані доводи спростовуються наявними у справі доказами, а саме: задовго до укладання Договору позики та Договору застави ОСОБА_2 16
листопада 2005 року відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»
та ст. 148 Цивільного кодексу України подав заяву про вихід з ТОВ «Стека» (а.с. 68).
У зв'язку з тим, що до 2010 року збори учасників ТОВ «Стека»не прийняли
жодного рішення щодо його виходу із складу учасників цього товариства 26 квітня 2010
року ОСОБА_2 зробив повторну заяву про вихід із товариства.
Посилання ОСОБА_3 у зустрічному позові на ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»в контексті нібито виплати ОСОБА_11 прибутку за 2005 - 2010 роки, не беруться судом до уваги, оскільки дана норма не передбачає обов'язку виплатити учаснику, який вийшов прибуток за п'ять років за рахунок коштів іншого учасника.
Спірні Договір позики та Договір застави укладені 22 лютого 2010 року, так само як і розписка про отримання 20 000 доларів США власноручно написана ОСОБА_3 в цю ж дату.
Суд не беру до уваги посилання ОСОБА_3 на те, що нібито був укладений договір купівлі-продажу частки статутному капіталі ТОВ «Стека»після дати виплати ОСОБА_2 частини грошових коштів за договором позики.
У зв'язку з цим ОСОБА_2 не мав правових підстав продати свою частку у статутному фонді ТОВ «Стека»після його виходу зі складу засновників ТОВ «Стека»у 2005 році.
Крім того в матеріалах справи відсутній письмовий договір купівлі-продажу частки в статутному фонді ТОВ «Стека».
Відповідно ст.ст. 207, 208 ЦК України встановлена обов'язкова письмова форма для договорів купівлі-продажу частки в статутному фонді товариства, а статтею 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»від 15.05.2003 року № 755-ІV додатково встановлені вимоги щодо нотаріального посвічення такого договору: «у разі укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства державному реєстратору додатково до переліку необхідних документів потрібно подавати нотаріально посвідчений договір про таке передання».
Відповідно до п. 4 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів (а.с. 131-132).
Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Договір позики не може бути фіктивним, оскільки ОСОБА_3 фактично отримав від ОСОБА_2 20000 доларів США, що підтверджується розпискою та договором позики, частково повернув позичені кошти, чого не заперечував і в судовому засіданні.
Таким чином ОСОБА_3 не заперечує та визнає фактичне настання правових наслідків у формі грошових зобов'язань, обумовлених договором позики.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (стаття 215 ЦК України).
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203);
Однак, обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним.
Договір позики від 22 лютого 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 213 та договір застави від 22 лютого 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 215 в повній мірі відповідають вимогам, що встановлені для вчинення такого роду правочинів (ст. 203 ЦК України): сторони правочину мають необхідний обсяг цивільної дієздатності (п. 8 Договору
позики); волевиявлення сторін правочину є вільним (підтверджено п. 8 Договору позики, п.
21 Договору застави та розпискою); правочин вчинений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом (посвідчені копії документів містяться в матеріалах справи); правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
ним (підтверджується розпискою про отримання грошових коштів, визнанням у зустрічному
позові факту отримання повної суми позики та повернення її частини). Дійсність правочину з отримання позики підтверджено його виконанням.
Відповідно до п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними»: правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Так, відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними»лише: якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
В зустрічному позові ОСОБА_3 не наводить обґрунтування порушення ОСОБА_2 вимог які встановлені статтею 203 ЦК України та доказів цього.
Договір не може бути визнаний одночасно удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України), фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України) і недійсним з підстав визначених ст. 215 Цивільного кодексу України оскільки дані підстави різні за своїм змістом та суперечать одна одній.
ОСОБА_3 в зустрічному позові (а також експерт, до якого звернувся представник відповідача за первісним позовом) посилаються в обгрунтування своїх вимог на Податковий кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 року № 543/96, що не поширюються на спірні відносини, тому не можуть бути застосовані судом.
Так, згідно преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 року № 543/96: цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами
грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Договір позики та Договір застави не є господарськими договорами, укладені між двома фізичним особами, які у вказаних правочинах не виступають як суб'єкти підприємницької діяльності.
Тому Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 року № 543/96 не може бути застосований, оскільки сфера його дії не поширюється на правовідносини між фізичними особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Відповідно до приписів ст.ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який полягає в тому, що: сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Пунктом 9 Договору позики від 22 лютого 2010 року встановлено, що за прострочення виконання своїх зобов'язань Позичальник (Відповідач) повинен сплатити на користь Позикодавця (Позивача) пеню у розмірі 500,00 грн. за кожен день прострочення. Вказаний розмір пені неможливо пов'язати з обліковою ставкою НБУ оскільки, пеня виражена в твердій грошовій сумі та облікова ставка НБУ згідно ст. 1 Закону України «Про національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-ХІVоблікова ставка Національного банку України (ставка рефінансування) - це: «один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів».
Національний банк України може встановити облікову ставку лише щодо національної валюти. Щодо предмету позики доларів США облікова ставка встановлюється лише офіційним емісіонером долара США - Федеральним Резервом США. Таким чином, неможливо застосувати при розрахунку подвійну облікову ставку до зобов'язань у доларах США.
Висновок № 3 від 29.09.2010 року експертно-економічного дослідження по договору позики з реєстраційним номером 213 від 22 лютого 2010 року (надали - висновок експерта) є необгрунтованим та необ'єктивним у зв'язку з тим, що
експерт помилково і невірно застосував норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року № 543/96, який не поширюється на правовідносини фізичних осіб з підстав, викладених вище.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України і встановлений річний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), проте експерт не врахував дану обставнику, відповідно до якої: перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
ОСОБА_3 як зазначено у позовній заяві, а також у висновку експерта, сплатив частину боргу та неустойки ОСОБА_2, що сам і визнає. Такі дії відповідача свідчать про те, що від визнає свій борг та зобов'язання по сплаті неустойки.
Таким чином в силу ст. 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності застосувати не можна, оскільки з моменту останнього платежу річний строк не минув.
Згідно приписів ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також: якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно ст. 218 Цивільного кодексу України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Позиція щодо застосування вказаної статті Цивільного кодексу України викладена у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»від 12 червня 2009 року № 12: «Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК. Виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини її статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму».
Таким чином безпідставними є посилання ОСОБА_3 на наявність говору купівлі-продажу частки в статутному фонді ТОВ «Стека», що нібито укладений за участю ОСОБА_2
Суд, вислухавши представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1, відповідача за первісним позовом ОСОБА_12, представника відповідача за первісним позовлм ОСОБА_7, свідків, які приймали участь у справі, дослідивши доказі по справі, з'ясувавши обставини справи приходить до висновку про задоволення первісного позову та у зустрічному позові слід відмовити у повному обсязі, оскількиим є безпідставним, не доведеним та не обґрунтованим стороною по справі.
Крім того, оскільки позов задовольняється, то відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачів необхідно солідарно стягнути на користь позивача сплачені судові витрати по справі державне мито у сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду спрви у сумі 120,00 грн.
Керуючись ст.ст. 15, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 264, 526, 534, 549, 572, 589, 590, 591, 611, 627, ст. 19 Закону України «Про заставу», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
Позов ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет заставу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 268 090,50 (двісті шістдесят вісім тисяч дев'яносто гривень ) 50 копійок.
Звернути стягнення на предмет застави -автомобіль марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року.
Визначити наступний порядок виконання судового рішення, а саме: шляхом передачі предмету застави -автомобіля марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року ОСОБА_2 для подальшої його реалізації шляхом продажу третій особі, для чого надати право позивачу зняти з обліку транспортний засіб -автомобіль марки AUDI A6 2.8 шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 27.09.2007 року.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики удаваним, а договору застави - недійсним - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді державного мита у сумі 1 700,00 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 (сто двадцять) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: