Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0604/2-987/12
Категорія 51
24 липня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Борисюка Р.М.
при секретарі судового
засідання Збаражській Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) „Люцина" про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю „Люцина" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 березня 2012 року,-
У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ТОВ „Люцина", у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати незаконними та скасувати наказ №110 від 01.12.2010 року, наказ №21 від 27.06.2011 року, наказ №26-к від 27.06.2011 року, поновити її на посаді менеджера ТОВ „Люцина", стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористану відпустку, заробітну плату з 01 липня по 06 вересня 2011 року, та 5 000 моральної шкоди.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 березня 2012 року позов задоволено частково. Визнано незаконними наказ №110 від 01.12.2010 року, наказ №21 від 27.06.2011 року, наказ №26-к від 27.06.2011 року. Поновлено ОСОБА_2 на посаді менеджера ТОВ „Люцина". Стягнуто з ТОВ „Люцина" на користь ОСОБА_2 10 830 грн. 72 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування обов"язкових податків та платежів, 3000 грн. моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ „Люцина" на користь держави 214 грн. 60 коп. та 107 грн. 30 коп. судового збору на користь держави.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати накази, стягнути з ТОВ „Люцина" моральну шкоду в сумі 5 000 грн., звільнити її з роботи за п.1 ст.40 КЗпП з виплатою компенсації. Позивач зазначає, що при винесені рішення судом було грубо порушено норми матеріального та процесуального права.
В поданій апеляційній скарзі ТОВ „Люцина", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працювала у ТОВ „Люцина" на посаді менеджера з 02.01.2003 року.
Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи стягнення у вигляді догани або звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обовязків, що проявились в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або повноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв"язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Наказом №110 від 01.12.2010 року позивачці було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, не виконання вимог головного бухгалтера, щодо повернення відомостей про заробітну плату. Підставою для такого стягнення зазначено доповідну записку головного бухгалтера ( а.с.57).
Наказом №27-к від 27.06.2011 року ОСОБА_2 звільнена з роботи з 30.06.2011 року в зв"язку із систематичними грубими порушеннями, невиконанням вимог законодавства та адміністрації ТОВ „Люцина" та притягненням до дисциплінарної відповідальності (№110 від 01.12.2010 року ).
Повторно наказом №27-к від 27.06.2011 року ОСОБА_2 звільнена з роботи з 30.06.2011 року, у зв"язку з систематичним невиконанням нею функціональних обов»язків за п. 3 ст.40 КЗпП України. Підставами звільнення зазначено: наказом №110 від 01.12.2010 року про оголошення догани; наказ №21 від 27.06.2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст.43 КЗпП України та роз'яснень, викладених в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 ( крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно ч.1 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації ( профспілкового представника) допускається, якщо працівник не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.
З довідки ТОВ „Люцина" №376 від 23.07.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 не є членом профспілкового комітету ТОВ „Люцина".
Таким чином, ОСОБА_2 була звільнена з роботи п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України без згоди профспілкового комітету.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу №110 від 01.12.2010 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді догани, суд першої інстанції виходив з недоведеності порушення трудової дисципліни позивачкою та неконкретності наказу..
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він грунтується на матеріалах справи.
У силу ст. 10 ЦПК України саме на роботодавцеві лежить обов»язок надати докази фактичного вчинення працівником дисциплінарного проступку.
Оскільки застосування дисциплінарного стягнення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про визнання наказу №110 від 01.12.2010 року незаконним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Доводи апелянта в частині законності застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення за п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України є необґрунтованими.
Як вбачається з наказу від 27.06.2010 року №21, підставою для звільнення з роботи ОСОБА_2 стали неоднорзові грубі порушення фінаносої-господарської діяльності, про що ставились відповідні вимоги до менеджера ОСОБА_2 та бухгалтерії. В наказі не розмежовано, і не зазначено, які конкретно порушення посадових обов»язків допущені ОСОБА_2, а які головним бухгалтером.
Суд першої інстанції ретельно перевірив доводи та заперечення сторін в цій частині, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання наказу №21 від 27.06.2011 року, наказу №26-к від 27.06.2011 року незаконними та звільнення позивача з посади за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України незаконним.
При цьому суд правильно відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 вирішив питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - з моменту звільнення, і в основу розрахунків поклав довідку ТОВ „Люцина" №22 від 12.03.2012 року ( а.с.166). Позивачка не надала суду доказів про те, що її розмір заробітної плати був інший, ніж зазначений у довідці. В зв"язку з цим посилання позивачки на неправильність підрахунку її заробітної плати є необгрунтованими.
Суд першої інстанції також дійшов обрунтованого висновку, що порушенням прав ОСОБА_2 в зв"язку із незаконним звільненням її з роботи їй завдана моральна шкода. Розмір моральної шкоди визначений з урахуванням роз"яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди" та є адекватною компенсацією страждань, що їх зазнала позивачка в зв"язку із незаконним звільнення з роботи.
Визнавши наказ №110 від 01.12.2010 року, наказ №21 від 27.06.2011 року та наказ №26-к від 27.06.2011 року незаконними, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні вимог про їх скасування, оскільки накази можуть бути скасовані тільки власником або уповноваженим ним органом, тобто тим органом, який їх видав.
Правильним є рішення суду щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку. Звертаючись до суду позивачка не зазначила за який період стягнути грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Так, згідно ст.24 Закону України „Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних днів.
Оскільки судовим рішення ОСОБА_2 поновлена на роботі з 30 червня 2011 року, то суд першої інстанції правильно вважав, що при стягненні компенсації за невикористану відпустку, позивачка буде позбавлена в наступному права на використання відпустки.
Крім того, за змістом ст.24 Закону України „Про відпустки" за бажанням працівника йому лише частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, а не вся щорічна відпустка замінюється такою компенсацією.
Після поновлення на роботі ОСОБА_2 використала своє право на відпустку та написала відповідачу заяву про надання їй відпустки за 2011 рік ( а.с.295).
Відповідно до ст.240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов"язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату та весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.
З акту ТОВ „Люцина" від 03 квітня 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 наказом №13-К від 02.04.2012 року поновлена на посаді менеджера та їй виплачено середній заробіток в межах платежу за один місяць. Тобто, судове рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі виконано ( а.с.197).
В матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ „Люцина" ліквідоване та виключене з державного реєстру.
З огляду на наведене безпідставними є доводи про те, що суд зобов"язаний був застосувати ст.240-1 КЗпП України та звільнити позивачку з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
При розгляді справи судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та дана їм належна оцінка.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 209, 303,304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю „Люцина" відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді