ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 липня 2012 року № 2а-3290/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Качура І.А. Шарпакової В.В. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. у відкритому судовому засіданні розглянувши адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України, треті особи по справі без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Управління державної автомобільної інспекції, Державна виконавча служба
провизнання нечинною постанови КМУ від 25.01.2012р. №54 в частині
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання не чинною постанову Кабінету Міністрів України №54 від 25.01.2012 в частині.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова надає працівника МВС право здійснювати «затримування»транспортних засобів боржників та доставляти їх на спеціальний майданчик чи стоянку в межах виконавчого провадження. Проте позивач зазначає, що МВС не є учасником виконавчого провадження, має право лише розшукувати транспортні засоби та повідомляти про їх місцезнаходження органи Державної виконавчої служби. На думку позивача дії працівників МВС щодо «затримування»транспортних засобів не передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а відтак оскаржувана постанова у вказаній частині є незаконною.
Відповідач -Кабінет Міністрів України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень та на підставі законодавства.
Третя особа у справі без самостійних вимог на предмет спору -Міністерство юстиції України -письмових заперечень по суті позовних вимог не надала. В судовому засідання представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог.
Третя особа у справі без самостійних вимог на предмет спору -Міністерство внутрішніх справ України -заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що п. 1, 2 ч. 1 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 «Про затвердження порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 №54, узгоджуються з встановленими нормами законодавства.
Третя особа у справі без самостійних вимог на предмет спору -Управління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України -заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що оскаржувана постанова прийнята за погодженням з Міністерством юстиції України та Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Мінекономрозвитку України та було обумовлено необхідністю забезпечення діяльності спеціальних майданчиків та стоянок Державтоінспекції МВС України, які використовуються для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Третя особа у справі без самостійних вимог на предмет спору -Державна виконавча служба України -заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що оскаржуваною постановою дозволено підрозділам Державної автомобільної інспекції для встановлення та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, тобто оскаржуваною постановою надано дозвіл на укладення договорів, а не на тимчасове затримання транспортних засобів, як зазначає позивач. Отже, на думку представника третьої особи, зазначені зміни більш детально конкретизують реалізацію положень статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»Також, представник третьої особи зазначив, що внесені зміни більш детально визначають дії працівників МВС України при виконанні постанови державного виконавця щодо розшуку транспортних засобів боржника, а у разі виявлення такого транспортного засобу механізм його тимчасового затримання.
Відповідно до вимог ст. 171 КАС України, в українському інформаційному бюлетені «Офіційному висновку України»№22 за 2012 рік було надруковано оголошення про відкриття провадження у даній справі.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2012 №54 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102»внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках.
Так, п. 1 ч. 1 оскаржуваної постанови абзац 2 пункту 2 викладено в такій редакції «Дозволити підрозділам Державної автомобільної інспекції для встановлення та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ. У разі потреби зазначені державні підприємства залучають на конкурсних засадах підприємства, установи та організації недержавних форм власності для надання окремих видів таких послуг».
При цьому п. 2 ч. 1 оскаржуваної постанови у порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженому зазначеною постановою: пункт 2 після абзацу 1 доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі виявлення транспортного засобу боржника оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє його на спеціальний майданчик».
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 113 Конституції України, частини1 статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно п. 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»до основних повноважень Кабінету Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина належить. Зокрема, здійснення заходів щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 № 606-XIV.
Частиною 1 статті 6 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
При цьому частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV встановлено, що для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 40 Закону № 606-XIV, у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ. Розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.
Відповідно до п. 4.13.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, розшук транспортних засобів боржника за постановою державного виконавця здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому Інструкцією про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 25.06.2002 №607/56/5
Згідно п. 3.2 Інструкції про проведення виконавчих дій у разі виявлення транспортних засобів боржника органи внутрішніх справ у триденний термін з моменту виявлення повідомляють ініціатора розшуку про місце знаходження, а транспортні засоби боржника негайно затримують та доставляють на спеціальні майданчики чи стоянки тимчасового зберігання Державтоінспекції.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про міліцію»міліція зобов'язана надавати допомогу державному виконавцю при проведенні виконавчих дій у випадках, передбачених законом.
Пунктом 21-1 статті 11 Закону України «Про міліцію», міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право зупиняти транспортні засоби, зокрема, в разі перебування транспортного засобу в розшуку.
Згідно з пунктом 5 Положення Міністерства внутрішніх справі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.10097 № 341, підрозділи Державтоінспекції мають права, передбачені Законами України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про оперативно-розшукову діяльність», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до підпункту 14 пункту 5 Положення про Державну автомобільну інспекцію працівники Державтоінспекції під час виконання службових обов'язків мають право у випадках, передбачених законодавством, затримувати транспортні засоби і доставляти їх, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів, на спеціальні майданчики чи стоянки Державтоінспекції для тимчасового зберігання.
Крім того, відповідно до підпункту 7.11. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.03.2009 №111, працівники підрозділів ДПС мають право затримувати та доставляти у встановленому законодавством порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках.
Пунктом 22 Інструкції визначено, що при несенні служби на постах і маршрутах патрулювання працівник підрозділу ДПС, що здійснює нагляд за дорожнім рухом, з дотриманням заходів особистої безпеки зупиняє транспортні засоби, подібні за маркою, кольором і характерними прикметами до тих, що знаходяться в розшуку, звіряє тип, модель, державний реєстраційний номерний знак, ідентифікаційні номери кузова, шасі (рами) і двигуна з даними, записаними в реєстраційних документах, і через чергові частини підрозділів ОВС проводить перевірку цих даних за наявними автоматизованими інформаційно-пошуковими системами зареєстрованих транспортних засобів та тих, що розшукуються.
У разі виявлення транспортного засобу, що розшукується, працівник підрозділу ДПС вживає заходів до затримання цього транспортного засобу та осіб, які в ньому знаходяться, і негайно доповідає про це командирові підрозділу або черговому територіального ОВС. Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що правом затримання транспортного засобу, що знаходиться у розшуку підрозділи Державтоінспекції наділені в силу вимог Закону України «Про міліцію», оскаржуваною постановою не збільшено обсяг прав підрозділів Державтоінспекції, а визначено порядок реалізації положень ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»в межах повноважень визначених Законом України «Про міліцію».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно частини 5 статті 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
При цьому частиною 3 вказаної статті визначені права державного виконавця зокрема зазначено, що державний виконавець має право офіційно звернутися до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати йому безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також можуть бути використані для розшуку майна
Відповідно до частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження або проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Частиною 2 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що після надходження від зазначених осіб відомостей про наявність майна боржника державний виконавець описує таке майно, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. У разі якщо особа, у якої перебуває майно боржника, перешкоджає державному виконавцю в його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.
З системного аналізу норм законодавства вбачається, що підрозділи Державтоінспекції в межах своїх повноважень виконують рішення державної виконавчої служби щодо розшуку транспортних засобів та затримують такий транспортний засіб для прийняття державним виконавцем дій визначених частиною 2 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження», відтак твердження позивача, що підрозділи Державної автомобільної інспекції приймає рішення про вилучення майна боржника є безпідставним.
Так, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова підлягає застосування в цілому, тобто оскаржувані пункти зазначеної постанови застосовуються з урахуванням вимог пунктів 8, 12 постанови, яким встановлено, що про тимчасове затримання транспортного засобу боржника уповноважена особа органу Державтоінспекції повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб (пункт 8 Постанови). Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за вимогою державного виконавця (пункт 12 постанови)
Таким чином, дії працівників органів внутрішніх справ, передбачені оскаржуваним Порядком спрямовані на сприяння державному виконавцю здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».
Щодо твердження позивача, що оскаржуваними пунктами вказаної постанови порушено конституційне право особи на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 319 та ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суд звертає увагу, що частиною 2 статті 55 Закону України «Про виконавче провадження»прямо передбачено право державного виконавця на примусове вилучення майна боржника.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд звертає увагу, що згідно з висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102»проект постанови відповідає Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини.
Оцінивши докази, які наявні у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді І.А. Качур
В.В. Шарпакова
Повний текст постанови виготовлено 18.07.2012