25 липня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4169/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Ковальові Д.О.,
за участю:
представника позивача - Ровної Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
25 червня 2012 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем вимог статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: в 2011 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робочого місця, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 481 грн. 25 коп. та пені у розмірі 84 грн. 50 коп., у зв'язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.03.2012 року відповідачем подано до Полтавського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників складав 103 700 грн.
У відповідності до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце.
Разом з тим, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали в товаристві у 2011 році, становила 0,58 осіб.
Відповідно до пункту 3.4 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 року №42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року №117/13384 середньооблікова чисельність працюючих інвалідів в таких випадках округлюється до 0 (7 відпрацьованих місяців : 12 місяців року = 0,58). Тобто товариством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця.
Позивачем нарахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка складає 6 481 грн. 25 коп. та пені у розмірі 84 грн. 50 коп., у зв'язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.
Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з положеннями статті 18 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, нормами цієї статті встановлені конкретні обов'язки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю /далі по тексту - роботодавців/ стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку щодо самостійного працевлаштування інвалідів, встановленого частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій", яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.
Отже, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інваліді та, водночас, є запитом про направлення до роботодавця інвалідів для працевлаштування, оскільки центр зайнятості, отримавши інформацію від інвалідів насамперед про їх бажання працювати, а від роботодавця -про намір та можливості працевлаштувати інвалідів, не тільки має змогу, а й зобов'язаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів певною працею та бажання конкретних інвалідів реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у них кваліфікації та знань. До такого висновку можна дійти, виходячи зі змісту статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Так, відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні " інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З наведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме: за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено листом Лубенського міськрайонного центру зайнятості від 17.05.2012 року № 712 відповідач звіти про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю в 2011 році не подавав за серпень-грудень 2011 року.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він вживав будь-яких заходів по працевлаштуванню інвалідів у період з серпня по грудень 2011 року.
Відповідно до статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У відповідача в 2011 році працювало 8 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 103 700 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 103 700 грн. : 8 = 12 962 грн. 50 коп.
За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідами, відповідач до 18.04.2012 року (термін сплати встановлено частиною 4 статті 20 вказаного Закону -до 15 квітня року, наступним за роком, у якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції. З урахуванням семи місяців, в яких відповідачем подано звіти № 3-ПН, розмір адміністративно-господарських санкцій повинен складати 2 700 грн. 52 коп. ((12 962 грн. 50 коп. : 2 ) х 1 = 6 481 грн. 25 коп.; 6 481 грн. 25 коп. : 12 міс. х 5 міс. ).
Враховуючи, що сума адміністративно-господарських санкцій складає 2 700 грн. 52 коп., розмір пені становить 35 грн. 11 коп. ((2 700 грн. 52 коп. х 0,02%) х 65 дн.
Оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ці суми підлягають стягненню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на р/р № 31210230700011 в ГУДКС України в Полтавській області, МФО 831019, отримувач - УДКСУ в Лубенському районі, код ЄДРПОУ 37710415 адміністративно-господарські санкції в розмірі 2 700 грн. 52 коп. (дві тисячі сімсот гривень 52 копійки) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 35 коп. 11 коп. (тридцять п'ять гривень 11 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 30 липня 2012 року.
Суддя А.Б. Головко