"26" липня 2012 р. м. Київ К/9991/91314/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Гашицького О.В.; Розваляєвої Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області про зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2011 року,
У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області (Управління ПФ) про зобов'язання вчинити дії.
Зазначала, що є пенсіонеркою та має статус «дитини війни», відтак має право на отримання підвищення до пенсії, яке передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (Закон № 2195-IV) в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що Управління ПФ здійснювало виплату згаданого підвищення у розмірі, меншому, ніж передбачений Законом № 2195-IV, просила визнати дії останнього неправомірними, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги починаючи з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року в розмірі, що встановлений Законом № 2195-IV.
Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано Управління ПФ провести нарахування та виплату пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року. Відповідну бездіяльність Управління ПФ визнано протиправною, а в задоволенні решти вимог -відмовлено.
У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та рішень судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що позивач має статус дитини війни.
Також встановлено, що підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону № 2195-IV, нараховувалось у розмірі, меншому за 30 % мінімальної пенсії за віком. При його обрахунку Управлінням ПФ застосовувались положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»(Постанова № 530).
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як дитина війни, а це означає що дії Управління ПФ щодо невиплати або виплати цієї допомоги у меншому розмірі є протиправними.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.
Статтею 6 Закону № 2195-IV передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, окремими законами України дія зазначеної норми неодноразово зупинялась, а її зміст викладався у новій редакції.
З 01 січня 2007 року дія статті 6 Закону № 2195-IV зупинена на підставі статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року N 489-V.
Оскільки зазначене положення Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнано таким, що не відповідає Конституції України, на підставі рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, дія статті 6 Закону № 2195-IV відновила дію з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України - з 09 липня 2007 року.
Аналогічна ситуація склалась у 2008 році. Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI статтю 6 Закону № 2195-IV з 01 січня 2008 року викладено в новій редакції, яка не передбачала виплату допомоги дітям війни у розмірі 30 % пенсії за віком. У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 дія статті 6 Закону № 2195-IV у попередній редакції відновлена з 22 травня 2008 року.
У 2009році законодавчих підстав для відмови в застосуванні положень статті 6 Закону № 2195-IV в первісній редакції не було.
З огляду на викладене, протиправною є відмова Управління ПФ у здійсненні спірних виплат в перелічені періоди в розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування положень Постанови № 530, яка встановлює менший рівень доплати, правильно не взяті судами до уваги, в силу загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами.
Твердження Управління ПФ про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до статті 6 Закону, є непереконливим. Положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті мінімального розміру пенсії за віком.
Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на Управління ПФ законодавством.
Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, та дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області залишити без задоволення, а рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 09 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 вересня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
О.В.Гашицький
Т.С.Розваляєва
Суддя М.І. Цуркан