Категорія №8.2.1
Іменем України
20 липня 2012 року Справа № 2а/1270/5054/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого: Прудника С.В.
при секретарі: Шматковій Д.О.
за участю сторін:
представника позивача Козина В.М.
представника відповідача Купцової О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс - Інвест" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220 , -
02 липня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс - Інвест" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220.
04 липня 2012 року по справі відкрито провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.06.2012 позивачем було отримано податкові повідомлення - рішення від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220, які були прийняті за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Барс - Інвест" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.01.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.01.2012.
Податковим повідомленням - рішенням № 0000122220 позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 672 020,00 грн.
Податковим повідомленням - рішенням № 0000132220 позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 536 191,00 грн.
Позивач не згодний із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями та вважає, що вони підлягають скасуванню з наступних підстав.
Відповідач в акті перевірки прийшов до висновку про нікчемність угод, укладених позивачем із контрагентами ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТОВ «РА «Респект», ПП «Інвест Пром». Цей висновок зроблений на підставі акту ДПІ в Подольському районі м. Києва вд 20.09.2011 про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011, акту Алчевської ОДПІ в Луганській області від 28.02.2012 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.
Відомості, викладені в акті ДПІ в Подольському районі м. Києва від 20.09.2011 та Алчевської ОДПІ в Луганській області від 28.02.2012, є припущенням, яке ґрунтується на даних податкової міліції та дані припущення не є фактами, оскільки такими фактами можуть слугувати виключно вироки суду, які набрали законної сили.
Вся первинна документація по взаємовідносинам із контрагентами відповідає вимогам ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні» та свідчить про відсутність порушення податкового законодавства з боку позивач, та підтверджує той факт, що дані угоди не є нікчемними.
Крім того, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем у порушення п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, оскільки перевірка ТОВ "Барс - Інвест" була проведена у рамках кримінальної справи, у зв'язку із чим податкові повідомлення - рішення взагалі не мали бути прийняті.
У зв'язку із чим позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220 прийняті у відповідності із чинним законодавством. У зв'язку із чим просив відмовити у задоволені позову за необґрунтованістю.
Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Барс - Інвест" зареєстровано 08.10.2002 виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що здійснено реєстраційний запис №138221060016001973 (т. 3 а.с.171).
Ленінською МДПІ у м. Луганську було здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Барс - Інвест" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.01.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.01.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 06.06.2012 №198/22-32201868 (т. 1 а.с.14-73).
За наслідками перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000122220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 672 020,00 грн., та податкове повідомлення - рішення № 0000132220, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 536 191,00 грн. (т.1 а.с.10, 11).
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.5.1 ст.5 «Про оподаткування прибутку підприємств» Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Згідно із п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно із п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 статті 196 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.8 статті 201 Податкового кодексу України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2009 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Рекламне агентство «Респект» (Виконавець) укладено договір №ра-1-6/1, згідно якого виконавець зобов'язується виконати для замовника послуги щодо розміщення підприємства (т.1 а.с.140-141).
Також представником позивача були надані наступні договори:
- договір субаренди №02/01 від 02.01.2009, укладений позивачем із ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», згідно із яким ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» передає, а позивач приймає у тимчасове володіння лебідку ЛПЕ 5.500 (т.1 а.с.142). Виконання договору підтверджується актом приймання - передачі №1 від 02.01.2009 (т.1 а.с.143);
- договір на поставку продукції №050511/УКР-1 від 05.04.2011, укладений між позивачем та ПП «Інвест - Пром», відповідно до якого ПП «Інвест - Пром» зобов'язується поставити у власність ТОВ "Барс - Інвест" продукцію виробничо - технічного призначення (т.1 а.с.144);
- договір №БС-0106/1 від 01.06.2008, укладений між позивачем із ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», згідно із яким ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» зобов'язується передати у власність товарно - матеріальні цінності у кількості та асортименті, зазначених у специфікаціях, які є невід'ємною частиною дійсного договору.
Зазначені договори були виконані у повному обсязі, що підтверджується наданими податковими накладними, видатковими накладними, виписками по особовому рахунку та специфікаціями.
Згідно пояснень представника відповідача в судовому засіданні, відповідач прийшов до висновку про нікчемність угод, укладених позивачем із контрагентами ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТОВ «РА «Респект», ПП «Інвест Пром» на підставі акту ДПІ в Подольському районі м. Києва вд 20.09.2011 про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 та акту Алчевської ОДПІ в Луганській області від 28.02.2012 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.
Виконання господарських операцій ТОВ "Барс - Інвест" з контрагентами знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.
Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.
Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», ТОВ «РА «Респект», ПП «Інвест Пром» безпідставними з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.
Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.
Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач в судовому засіданні не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.
Як встановлено в судовому засіданні, на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, операції з постачання товарів, надання послуг контрагентами позивача не були визнані нікчемними у судовому порядку.
Тобто висновки про нікчемність правочинів податковим органом були зроблені у акті на підставі аналізу, проведеного по ланцюгу постачання позивача.
Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами, що підставою для проведення перевірки ТОВ "Барс - Інвест" є постанова слідчого прокуратури Кам'янобрідського району м. Луганська від 06.03.2012.
Відповідно до п.86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Згідно із п.86.9 статті 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку.
Вироків про визнання винними посадових осіб контрагентів позивача, які б свідчили про протиправність дій, направлених на створення та реєстрацію фіктивних підприємств, на момент розгляду справи відповідачем суду не надано
Таким чином, суд вважає, що податковою інспекцією при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень були порушені вимоги п.86.9 статті 86 Податкового кодексу України, оскільки податкові повідомлення - рішення були прийняті до настання події, зазначеної у Податковому кодексі України, а саме до прийняття остаточного рішення суду по кримінальній справі.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проаналізувавши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено про встановлення факту протиправних дій позивачем щодо визначення сум податкового кредиту, визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та контрагентом та не надано доказів на підтвердження своїх доводів.
Оскільки в судовому засіданні встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, суд, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2146,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс Інвест" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 14.06.2012 №№ 0000122220, 0000132220 задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 14.06.2012 № 0000122220 про збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 672 020,00 грн., та податкове повідомлення - рішення від 14.06.2012 № 0000132220 про збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 536 191,00 грн., прийняті Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби.
Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс Інвест" судовий збір у розмірі 2146,00 грн.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено 25 липня 2012 року.
СуддяС.В. Прудник