Справа № 1570/1926/2012
18 липня 2012 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Токмілової Л.М.;
при секретарі -Бушанському А.В.
за участю: позивача - ОСОБА_4
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача -не прибув
представника третьої особи -Скуріхіна Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне проживання та зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання,-
26 січня 2012 року до суду звернулись ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з адміністративним позовом до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Одеській області з позовними вимогами про скасування рішення про скасування довідки на постійне проживання та обмеження пересування на території України, та зобов'язання поновити посвідки на постійне проживання.
13 березня 2012 року суддею Одеського окружного адміністративного суду Стеценко О.О. постановлено ухвалу, якою роз'єднано у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4.
Справу за позовом ОСОБА_4 до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області виділено в самостійне провадження, присвоєно номер 1570/1926/2012 та згідно автоматичного перерозподілу передано для розгляду судді Токміловій Л.М. Ухвалою від 20 березня 2012 року дану справу прийнято до провадження.
В судовому засіданні 22 травня 2012 року суд протокольною ухвалою залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у 1988 році позивач прибула в Україну в м. Одесу та працювала на Одеській взуттєвій фабриці відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою В'єтнам (далі -СРВ) та СРСР від 02.04.1981 року "Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР". За час проживання в Україні у позивача та її чоловіка ОСОБА_5 народились син і донька, які отримали громадянство України.
Позивачу 17.04.2008 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1. Відповідачем 30.11.2011 року прийнято рішення про скасування вказаної посвідки на проживання в Україні. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованими таким, що порушує його права та права його дітей. Позивач зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст.12 Закону України "Про імміграцію", цей перелік є вичерпним. Відповідач, як підставу для скасування дозволу на імміграцію зазначив абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Відповідно до вказаної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР" від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в України. Як вказує позивач, зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.
Під час надання посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу, відповідач керувався п. 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", тобто, проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання. На думку позивача, відсутні будь-які факти, які б могли свідчити про те, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, але в наданих до суду запереченнях на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях проти задоволення адміністративного позову заперечував (а.с. 31-45, 115-117), зазначивши, що відповідач прийняв рішення про скасування посвідки НОМЕР_1 на постійне проживання в Україні на підставі додатково проведених перевірок підстав видачі посвідки, якою встановлено, що позивач звернувся із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні 18.03.2002 року вже після закінчення дії шестимісячного строку, визначеного абзацом 3 пункту 4 розділу 5 (Прикінцеві положення) Закону України "Про імміграцію".
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову з підстав, вказаних у письмових запереченнях проти позовної заяви (а.с. 125-127).
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Громадянка В'єтнаму ОСОБА_4, 1966 року народження, відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР" від 02.04.1981 року, прибула в 1988 році до м. Одеси та працювала на Одеській взуттєвій фабриці до 1992 року, що підтверджується архівною довідкою від 16.12.2011 року (а.с.12).
24.07.1992 року позивач зареєструвала шлюб з громадянином Соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_5 (а.с. 16). За час проживання в Україні у позивача та її чоловіка народились діти: син -ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, який набув громадянство України, 20.06.2008 року та отримав паспорт громадянина України, навчається в Київському національному Університеті імені Тараса Шевченка, та донька -ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка набула громадянства України згідно Довідки № 302379 від 23.06.2009 року (а.с. 17-21). 17.11.2001 року ОСОБА_5 і ОСОБА_4 придбали на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13).
18.03.2002 року ОСОБА_4 звернулась до ВГПІС УМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу її посвідки на постійне проживання в Україні згідно абзацу 3 пункту 4 розділу V (Прикінцеві Положення) Закону України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 року (далі -Закон № 2491-III). На підставі даної заяви ВГПІС УМВС України в Одеській області прийняло рішення щодо видачі громадянці ОСОБА_4 посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії до 22.10.2004 року (а.с. 97). 07.09.2004 року позивачу було видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 терміном дії -безстроково (а.с.105). На підставі заяви позивача 17.04.2008 року їй було видано посвідку на постійне проживання ОД №4124 нового зразка (а.с.9).
30.11.2011 року завідувачем сектору імміграційної роботи ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області Чабановою О.В., на виконання вказівки Міністерства внутрішніх справи України № 9282/ВН від 15.06.2011 року «Про вилучення визнаних недійсними паспортів громадянина України»та розпорядження ГУМВС України в Одеській області № 747 від 21.06.2011 року «Про проведення відпрацювання іноземних громадян, які отримали документи на легалізацію в Україні у порушення чинного законодавства»було перевірено підстави надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці В'єтнаму ОСОБА_4 1996 р.н.
В ході проведення перевірки про надання посвідок на постійне місце проживання в Україні громадян СРВ на підставі Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" відповідачем вивчалася особова справа про залишення на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_4 встановлено, що посвідка видана без документів, що підтверджують направлення та прийняття ОСОБА_4 на професійне навчання чи роботу на підприємства і в організації СРСР.
За результатами перевірки ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 03 листопада 2012 року зроблено висновок про скасування дозволу на постійне проживання громадянці В'єтнаму ОСОБА_4 (а.с. 35-37). Даним висновком визначено, що вважати гр. В'єтнаму ОСОБА_4 такою, що не має дозволу на імміграцію в Україну, в паспортному документі громадянки В'єтнаму ОСОБА_4 анулювати штамп «Дозволено постійне проживання в Україні», посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 17.04.2008 року визнати недійсною та вилучити для знищення в установленому порядку, гр. В'єтнаму ОСОБА_4 виставити контрольну картку АДБ при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, вирішити питання щодо подальшого перебування на території України гр. В'єтнаму ОСОБА_4, про прийняте рішення проінформувати Управління режиму та перепускного контролю Державного кордону України, повідомити райвідділ за місцем реєстрації гр. В'єтнаму ОСОБА_4 про прийняте рішення та зобов'язати анулювати її реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1, повідомити гр. В'єтнаму ОСОБА_4 про прийняте відносної неї рішення.
Вказаний висновок відповідач мотивує тим, що посвідку на постійне проживання в Україні було прийнято на підставі заяви-анкети іноземки, що суперечить вимогам законодавства, в зв'язку з тим, що гр. В'єтнаму ОСОБА_4 подала заяву про видачу посвідки на постійне проживання в Україні (18.03.2002 року) вже після закінчення строків (09.02.2002р.) визначених абзацом 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року. Отже, на момент подання та отримання документів на постійне проживання в Україні гр. В'єтнаму ОСОБА_4 не підпадала під дію Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та була обґрунтовано документована посвідкою на постійне проживання в Україні.
Як підставу для скасування посвідки позивач зазначає абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні 29.12.2002 року позивачу, ВГПІС УМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону № 2491-III, тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача. Під час проведення перевірки у 2002 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_4. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 17.04.2008 року. За таких обставин, суд вважає, що рішення УГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу від 17.04.2008 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.
Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".
Суд вважає, що висновок УГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу від 30.11.2011 року, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення -позивач проживає на території України з 1985 року і відповідачем наданням трьох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача -при видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході перевірки виданих документів відповідачем до суду не надано; несвоєчасно: посвідка на проживання серії НОМЕР_1 оформлена 17.04.2008 року, тоді, як висновок про скасування посвідки на постійне місце проживання винесений 30.11.2011 року.
Суд прийшов до висновку, що висновок ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання гр. В'єтнаму ОСОБА_4 від 17.04.2008 року, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, оскільки, відповідачем скасована посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення -позивач проживає на території України з 1988 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовані та позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень п.п. 1, 2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до вимог статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням встановлених обставин у справі суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02.09.2011 року по справі № К-36529/10 (а.с. 138-140).
На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 18 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 158 -163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне проживання та зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання - задовольнити повністю.
Скасувати рішення Управління громадянства імміграції реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Одеській області від 30.11.2011 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_4 НОМЕР_1 від 17.04.2008 року.
Зобов'язати Головного управління МВС України в Одеській області поновити посвідку НОМЕР_1 від 17.04.2008 року на постійне місце проживання в Україні, видану громадянці СРВ ОСОБА_4.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 23 липня 2012р.
Суддя Л.М. Токмілова
23 липня 2012 року
.