вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
07 червня 2012 р. 17:11 Справа №2а-3196/12/0170/14
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., за участю секретаря Бордуленко М.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача - Горохова А.К., довіреність від 10.01.12;
від відповідача - Тарасенко О.В., довіреність від 01.03.12;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Вітас"до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002891502 від 17.02.2012 року, визнання протиправними дій, Суть спору: Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративною позовною заявою до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002891502 від 17.02.2012 року, яке винесене на підставі акту № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року, визнання протиправними дій ДПІ по зменшенню податкового кредиту за квітень 2011 року у сумі 313 263,00 грн., визнання протиправними дії відповідача по винесенню акту № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.03.12 відкрито провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні 07.06.12 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.06.12 проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченні на адміністративний позов.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"(в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.
Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.
Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" зареєстроване у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 18.04.1994 року (Ідентифікаційний код юридичної особи 20732633). Юридична адреса: 95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 4, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 431995 (а.с.7).
Акціонерне товариство закритого типу "Вітас" знаходиться на податковому обліку в Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим з 15.02.1994 за №3044 (а.с.8).
Судом встановлено, що старшим державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Шудрік Ю.П. була проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість.
За результатами вищенаведеної перевірки було складено акт № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року, у якому встановлено порушення п.п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755,, а саме завищено податковий кредит з ПДВ за квітень 2011 року на суму 214 140 грн. (а.с.19-23).
На підставі зазначеного акту було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002891502 від 17.02.2012 року на загальну суму 207 218 грн., у тому числі 136 145 грн. - за основним платежем, 68 073,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с.18).
Не погодившись з висновками акту перевірки № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року та податковим повідомленням - рішенням № 0002891502 від 17.02.2012 позивач оскаржив їх до суду.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.
У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
Пунктом 201.6 ст. ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Наказом ДПА України від 21.12.2010р. № 969, яким затверджено форму Податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної, також встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п. 2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п. 5). Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2).
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Матеріали справи свідчать про те, що 15.09.209 року між позивачем та Приватним підприємством «Пента» було укладено Договір постачання у виконання якого була видана податкова накладна № 1 від 30.04.2011 року на загальну суму 780 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 130 000,00 грн. (а.с.71).
Видані Приватним підприємством «Пента» за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі податкові накладні повністю відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим по справі № 7265/10/5/0170 від 02.07.2010 року, яка була залишена без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду 14.03.2011 року, визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим, яке оформлене актом № 400/15-2 від 19.05.2010р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Акціонерного товариства закритого типу «Пента».
Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної Приватне підприємство «Пента» було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.
Отже, отримавши від Приватного підприємства «Пента» вищезазначену податкову накладну позивач включив суми ПДВ в них до складу податкового кредиту у квітні 2011 року, що повністю відповідає приписам чинного податкового законодавства.
Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що спростовують правомірність дій позивача.
Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.
Під час розгляду справи судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операціям з ПАТ «Пента» за квітень 2011р., позивачем були виконані роботи за договором № 9/384 від 15.09.09, що підтверджується актом надання послуг № П-0000013 (а.с72).
В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, отримання ним послуг, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 198 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суми ПДВ, сплаченої ПАТ «Пента» за надання послуг.
Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 136 145,00 грн. за основним платежем, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 68 073,00 грн.
Що стосується позовних вимог, щодо визнання протиправними дій ДПІ по зменшенню податкового кредиту за квітень 2011 року у сумі 313 263,00 грн., визнання протиправними дії відповідача по винесенню акту № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині, тому що відповідачем при винесенні акту № 789/15-2/20732633 від 31.01.2012 року було дотримано вимог ПК України.
Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених за наслідком проведеної перевірки, про встановлені порушення позивачем норм податкового законодавства, а прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У судовому засіданні 07.06.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, згідно зі ст. 160 КАСУ постанова складена у повному обсязі 12.06.2012 року.
Керуючись ст.ст. 94,158-163,167 КАС України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0002891502 від 17.02.2012 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства закритого типу "Вітас" (ЄДРПОУ 20732633) витрати зі сплати судового збору у сумі 2 072,00 грн.
4. В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кірєєв Д.В.