Справа № 122/3351/2012
16.07.2012 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді: ДВІРНИК Н.В.,
при секретарі: Боровікової І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ВГІРФО Центрального РВ Сімферопольського РВ Сімферопольського ГУ МВС України в АР Крим, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання,
09.04.2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, вселення, мотивуючи його наступним. З 1960 року позивачка зареєстрована і проживає у домоволодінні АДРЕСА_1. Власницею будинку в період з 2006 року по 2012 рік була позивачка, на теперішній час власницею будинку є її мати ОСОБА_2 Між сторонами існує конфлікт з приводу будинку, внаслідок чого відповідачка стала чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком.У будинку, крім сторін зареєстровані і проживають брат позивачки, сестра і її діти. Посилаючись на ст.ст. 156 ЖК України, 405 УК України, просить зобов'язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні будинком та вселити її у спірний будинок.
ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ВГІРФО Центрального РВ Сімферопольського РВ Сімферопольського ГУ МВС України в АР Крим, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання, мотивуючи його наступним. ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1. Відпловідачка є її донькою і з 1994 року проживає разом з чоловіком і донькою за адресою: АДРЕСА_2. Після ухвалення Центральним районним судом м.Сімферополя 17.11.2011 року рішення про визнання договору дарування недійсним відповідачка намагається вселитися у будинок, в зв'язку з чим постійно з заявами звертається до правоохоронних органів. Просить визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним будинком; усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття ОСОБА_1 з реєстрацією за цією адресою.
Ухвалою суду від 26.06.2012 року прийнятий зустрічний позов і об'єднаний в одне провадження з первісним.
У судовому засіданні ОСОБА_1, її представник за довіреністю - ОСОБА_3 позов підтримали, просили задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечували. ОСОБА_1 пояснила, що у домоволодінні АДРЕСА_1 проживала разом з батьками з 1960 року, зареєстрована за цією адресою. У 2006 році її мати - ОСОБА_2 подарувала їй спірний будинок, проте у 2011 році остання оспорила цей договір у суді і рішенням останнього договір визнаний недійсним. В період часу з 2006 року по 2011 рік вона оплачувала частину комунальних послуг, здійснювала у спірному будинку ремонтні роботи. Проте після того, як ОСОБА_2 у 2011 році знову набула право власності на будинок, вона перешкоджає ОСОБА_1 користуватися ним, змінила замки на вхідних дверях воріт та будинку. Пояснила, що з 1986 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_4, має доньку. Останні проживають за адресою: АДРЕСА_2. Частка цього будинку належить чоловіку та доньці, ОСОБА_1 у будинку не зареєстрована, оскільки чоловік проти цього заперечує. Відносини між подружжям негативні, внаслідок чого ОСОБА_1 вимушена повернутись на проживання до батьківського будинку, проте їй у цьому перешкоджають. Пояснила, що на даний час вона є пенсіонеркою і жодного житла у власності не має, в зв'язку з чим позбавлення її права користуватися батьківським будинком може взагалі залишити її на вулиці. У самому будинку вона завжди займала лише времянку, оскільки саме так був розподілений будинок між дітьми батьком під час його життя. І на теперішній час вона просить не позбавляти її права користуватися цією времянкою, на інше жиле приміщення у домоволодінні вона не претендує.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник за довіреністю ОСОБА_5 заперечували проти задоволення первісного позову, просили задовольнити зустрічний позов. ОСОБА_2 пояснила, що дійсно перешкоджає своїй доньці ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком, змінила замки на вхідних дверях до будинку і категорично заперечує проти вселення відповідачки. Пояснила, що між сторонами існує конфлікт з приводу спірного будинку і вона не бажає бачити доньку у ньому. В свою чергу донька ще у 1994 році переїхала на проживання до чоловіка, в зв'язку з чим позбавилась права на користування будинком.
До судового засідання третя особа, що не заявляє самостійних вимог, - ВГІРФО Центрального РВ Сімферопольського РВ Сімферопольського ГУ МВС України в АР Крим, не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надали заяву про розгляд справи за її відсутності, заперечень проти позову не надали.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення сторін, проаналізувавши і оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що первісний позов необхідно задовольнити частково, у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити. При цьому суд виходить з наступного.
Відповідно ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносин.
ОСОБА_2 є власницею домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 45). У 2006 році ОСОБА_2 подарувала цей будинок доньці - відповідачці у справі ОСОБА_1 (а.с. 23). Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя від 17.11.2011 року цей договір визнаний недійсним у зв'язку з тим, що на момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними (а.с. 87). Рішення у цій частині судом апеляційної інстанції залишене без змін (а.с. 88-90). ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1, змінила замки у вхідних дверях будинку та воріт.
Ці обставини встановлені судом, підтверджені доказами, що є у справі, ніким не заперечуються.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з положеннями ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Для подання негаторного позову необхідна наявність таких умов: відсутність договірних відносин між власником і особою, яка чинить перешкоди у здійсненні права власності щодо речі; річ має перебувати у володінні власника; вчинення перешкод з боку третіх осіб щодо нормального користування чи розпорядження власником своїм майном. Сторонами негаторного позову є власник майна та третя особа, яка протиправно перешкоджає власнику (володільцю) користуватися чи розпоряджатися майном відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Частиною 3 цієї статті також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Частиною 1 статті 7 цього Закону передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, реєстрація особи є лише офіційним документальним підтвердженням місця його проживання і не може вважатися дією, яка порушує право власності позивача на цей будинок, а припинення реєстрації за рішенням суду можлива лише у разі втрати такою особою права на користування цим приміщенням.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У судовому засіданні у порядку, передбаченому ст. 180 ЦПК України, допитані свідки як з боку ОСОБА_2, так і з боку ОСОБА_1 Так, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 наполягали на тому, що ОСОБА_1 понад 15 років проживає з чоловіком за іншою адресою: АДРЕСА_2. Свідок ОСОБА_11 наполягала на тому, що ОСОБА_1 проживає за адресою: домоволодіння АДРЕСА_1, а вона з батьком за іншою адресою: АДРЕСА_2.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що багато років знає сім'ю сторін, був другом померлого батька ОСОБА_1 (чоловіка ОСОБА_2). Повідомив, що коли побудували спірний будинок, то батько ОСОБА_1 розподілив будинок між всіма дітьми, в зв'язку з чим ОСОБА_1 була виділена времянка. Остання в ній проживала, проте в сім'ї постійні конфлікти. ОСОБА_1 доглядала свою матір ОСОБА_2, коли в останній стався інсульт, і ОСОБА_2 подарувала будинок ОСОБА_1 Проте у подальшому договір визнано недійсним.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що тривалий час знає сім'ю сторін, дуже часто буває в гостях сторін. Повідомила, що ОСОБА_1 завжди займала у спірному домоволодінні времянку, як було розподілено під час життя батьком. Сама времянка будувалась на гроші ОСОБА_1 Остання мала негативні стосунки зі свекрухою, в зв'язку з чим постійно поверталась на проживання у времянку. У 2011 році ОСОБА_2 змінила замки на дверях у будинок і перешкоджає ОСОБА_1 у доступі до будинку.
Суд приймає покази свідків в якості належних і допустимих доказів, що не суперечить ст.ст.57 - 59 ЦПК України, і оцінює їх у сукупності з іншими доказами по справі, згідно з ст. 212 ЦПК України.
Враховуючи конкретні обставини справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не може вважатися особою, що втратила право користування домоволодінням АДРЕСА_1. При цьому суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 в період часу з 2006 року по 2011 рік була власницею спірного домоволодіння в силу договору дарування, який у подальшому був визнаний судом недійсним. Власник будинку залишається таким незалежно від проживання у ньому, в зв'язку з чим немає правового значення, чи проживала ОСОБА_1 у будинку у період часу з 2006 року по 2011 рік, оскільки за неї сохранялось право володіння та користування ним у жодному випадку. Після ухвалення судом рішення про визнання договору дарування спірного будинку недійсним та набрання рішенням законної сили ОСОБА_2 стала чинити перешкоди у користуванні будинком ОСОБА_1, що сторонами не заперечується.
У статті 3 Цивільного кодексу України проголошені основні засади цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить саме із цих засад, а також приймає до уваги ті обставини, що сторони є рідними людьми (матір та донька), перебувають у тимчасовому конфлікті, ОСОБА_1 є пенсіонеркою і не має на праві власності іншого житла, ніколи не втрачала інтересу до спірного будинку, в зв'язку з чим розумним і справедливим буде залишення за ОСОБА_1 права користуватися батьківським будинком. В зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову суд відмовляє у повному обсязі, первісний позов у частині усунення перешкод у користуванні спірним будинком суд задовольняє. Оскільки у судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_2 змінила замки на вхідних дверях до будинку, то суд усуває перешкоди у користуванні будинком ОСОБА_1 саме шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати їй ключі від вхідних дверей домоволодіння та воріт. В свою чергу, враховуючи існуючий конфлікт між сторонами, проживання ОСОБА_1 з сім'єю за іншою адресою, відсутність яких-небудь даних, які б свідчили, що ОСОБА_1 дійсно потребує на даний час саме вселення у будинок, у задоволенні первісного позову у частині вселення ОСОБА_1 у будинок суд відмовляє.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 228 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, вселення задовольнити частково. Зобов'язати ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання їй ключів від вхідних дверей домоволодіння та воріт.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ВГІРФО Центрального РВ Сімферопольського РВ Сімферопольського ГУ МВС України в АР Крим, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя