83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
17.07.12 р. Справа № 5006/7/137/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Е.В. Сгара,
при помічнику судді В.Ю.Косицькій,
Розглянувши матеріали справи
За позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м.Донецьк
До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 м.Донецьк
Предмет спору: стягнення 200 000, 00 грн.
За участю представників:
від позивача: Єлісєєв І.В. - адвокат
від відповідача: ОСОБА_2.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м.Донецьк звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 м.Донецьк про стягнення 200 000, 00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду договір фінансової допомоги від 01.07.2009р.; розписку від 01.07.2009р.; витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17946725 від 03.03.2008р., №17946821 від 03.03.2008р.; заяву від 31.01.2012р.; лист №08/4707 від 01.02.2012р.; претензію про повернення коштів від 16.01.2010р.; відповідь на претензію про повернення коштів б/н; договір купівлі-продажу квартири від 28.02.2008р. №320; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17946821 від 03.03.2008р.; витяг з державного реєстру право чинів №5520201 від 28.02.2008р.;
Разом із позовом позивач надав суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони КП БТІ м.Донецька та будь-кому вчиняти дії, спрямовані на відчуження такого нерухомого майна.
У судовому засіданні позивач вимоги підтримав.
Відповідач судовому засіданні та у відзиві на позов позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Між позивачем та відповідачем укладено договір фінансової допомоги від 01.07.2009р. (далі по тексту Договір), за умовами якого в порядку та на умовах визначених цим Договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному в п.2.1 Договору (надалі іменується позика), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором строк.
Згідно п.2.1 Договору, розмір фінансової допомоги становить 200 000 грн.
Перебіг строку позики розпочинається з моменту підписання Договору і становить 6 (шість) календарних місяців - до 01.01.2010р. (п.4.1 Договору).
Строк визначений у п.4.1 цього Договору, може бути продовжений за домовленістю сторін (п.4.2 Договору).
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальнику.
Строк дії Договору починає свій перебіг у момент визначений п. 6.1 Договору та закінчується 01.01.2010р., але в будь-якому разі до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.
В пункті 5.1 Договору вказано, що після закінчення строку, визначеного п.4.1 Договору, позивальник зобов'язується протягом 5 календарних днів повернути позикодавцеві позику.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей, того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені у ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з розписки від 01.07.2009р., відповідач вказану в п.2.1 Договору суму коштів (200 000 грн.) отримав у виконання умов Договору 01.07.2009р.
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, отримані як фінансову допомогу за Договором кошти своєчасно не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із претензією від 16.01.2010р., про отримання відповідачем якої свідчить відповідна відмітка на самій претензії.
У відповідь на претензію, відповідач листом б/н повідомив про неможливість повернення коштів у зв'язку з їх відсутністю та про намір реалізувати нерухоме майно з метою погашення боргу.
Посилаючись на несплату відповідачем заборгованості до теперішнього часу, позивач звернувся до суду та просить стягнути 200 000, 00 грн. в примусовому порядку.
Шляхом дослідження всіх матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку, що у відповідача значиться грошове зобов'язання перед позивачем у сумі 200 000, 00 грн. за Договором, який доведено позивачем та визнано відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
В ході розгляду спору судом розглянуто заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (2-кімнатну квартиру, яка розташована у АДРЕСА_1; 2-кімнатну квартиру, яка розташована у АДРЕСА_2) та заборони КП БТІ м.Донецька та будь-кому вчиняти дії, спрямовані на відчуження такого нерухомого майна.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, у тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві та забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.
Згідно приписів, статті 66 ГПК України, підставою для застосування судом заходів забезпечення позову є ситуація, коли невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання позитивного рішення господарського суду, або як попереджувальний засіб завдання значної шкоди заявнику, причому зазначені припущення мають ґрунтуватися на належних та допустимих доказах.
З огляду на вищенаведені приписи, підставою для застосування судом заходів забезпечення позову є ситуація, коли невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання позитивного рішення господарського суду, або як попереджувальний засіб завдання значної шкоди заявнику, причому зазначені припущення мають ґрунтуватися на належних та допустимих доказах.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Статтями 43, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Стосовно вимоги про накладення арешту на нерухоме майно відповідача, господарський суд також звертає увагу на той факт, що у справі відсутні докази того, що вартість даного майна (обидві квартири) на момент розгляду справи за своєю ціною еквівалентні спірній сумі (200 0000, 00 грн.) та докази того, що не вчинення судом зазначених дій може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення по справі №5006/7/137/2012.
За наведених вище обставин, заява позивача про забезпечення позову залишена судом без задоволення.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст. 11, 509, 526, 527, 627, 629, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.67, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
Позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м.Донецьк до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 м.Донецьк про стягнення 200 000, 00 грн. задовольнити.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (83092, АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, ІПН НОМЕР_2) - 200000,00 грн. боргу (суми фінансової допомоги), судовий збір у сумі 1609,50 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 18.07.2011р.
Суддя Сгара Е.В.