19.07.2012Справа №5002-15/1533-2012
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Бородіна, 16; ідентифікаційний код 20676633)
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» (95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 10)
про визнання недійсним договору
Суддя Іщенко І.А.
Від позивача - Надьярова С.В., представник, довіреність №604 від 20.09.2011
Від відповідача - не з'явився
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» про визнання недійсним кредитного договору №09-2462/2-1 від 27.07.2006, укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД».
У судовому засіданні 05.07.2012 представник відповідача представив суду клопотання з проханням направити дану справу за підсудністю до господарського суду м. Києва у зв'язку з тим, що спірний договір укладений з Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), а не в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк».
18.07.2012 від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника, однак, явку свого представника до судового засідання забезпечив та надав суду заяву про ненадання згоди на заміну відповідача в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України та просить суд розглядати справу з відповідачем, що зазначений у позові.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить його підпис на бланку перерви (а.с.105), необхідні для розгляду справи документи представив суду раніше, згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, явка сторони у судове засідання є її правом, а не обов'язком.
Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд
27.07.2006 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 (далі - Договір, а.с.12-15).
Відповідно до пункту 2.1. Договору, банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 3 200 000,00 євро.
Пунктом 2.2. Договору встановлений графік повернення кредиту до 30.06.2009.
Згідно пункту 3.2. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються позичальником на суму щоденного фактичного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи із встановленої банком ставки у розмірі 11 процентів річних.
Відповідно до пункту 3.3. Договору, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2. цього договору кінцевого строку погашення одержаного кредиту, позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 22 проценти річних.
20.08.2010 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі директора філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» Малєєва А.Г. (на підставі положення про філію та довіреності) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» укладено додаткову угоду №09-20-1281/2-1 до договору про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 від 27.07.2006 (далі - Додаткова угода, а.с.16-17).
Додатковою угодою внесені зміни до пункту 2.1. Договору стосовно збільшення суми кредитної лінії до 101 389 945,00 грн. та пункту 2.2. Договору відносно кінцевого терміну повернення кредиту до 01.07.2015.
Також, Додатковою угодою внесені зміни до пунктів 3.2. та 3.3. Договору, зокрема, в частині збільшення процентів за користування кредитом до 14 процентів річних та до 28 процентів річних відповідно.
Позивач просить визнати договір про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 від 27.07.2006 недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши наявні у справі докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Позивач посилається на те, що спірний Договір не передбачає порядку визначення розміру відсоткової ставки, тобто в договорі відсутня суттєва умова необхідна для кредитних договорів, у зв'язку з чим, відповідач самостійно в одноособовому порядку змінює ставку по відсоткам за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свідомо укладав договір про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 від 27.07.2006 з Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та додаткову угоду №09-20-1281/2-1 від 20.08.2010 до договору про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 від 27.07.2006 з Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі директора філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк» Малєєва А.Г. (на підставі положення про філію та довіреності) на умовах, які він вважає незаконними.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктами 3.2. та 3.3. Договору встановлені проценти за користування кредитом у розмірі 11 процентів річних та 22 процента річних, а додатковою угодою №09-20-1281/2-1 від 20.08.2010 до договору про відкриття кредитної лінії №09/2462/2-1 від 27.07.2006 збільшено розмір процентів за користування кредитом до 14 процентів річних та до 28 процентів річних відповідно.
Як на підставу для задоволення позову, позивач посилається на положення статті 1056-1 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:
1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;
2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;
3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Також, позивач посилається на положення частини 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої, банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Проте, суд не приймає посилання позивача на вказані норми статті 1056-1 Цивільного кодексу України та статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», у зв'язку з тим, що ці норми доповнені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» 12.12.2008 №661-VI. При цьому, стаття 1056-1 Цивільного кодексу України двічі змінювалась відповідно до Законів України від 21.01.2010 №1822-VI та від 22.09.2011 №3795-VI.
У свою чергу, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В Рішенні від 09.02.1999 у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституційний суд зазначив, що Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Таким чином, в силу статті 58 Конституції України, положення статті 1056-1 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
При цьому суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що позивач намагався у встановленому законом порядку, змінити умови спірного договору в частині порядку нарахування відсотків за кредитними договорами або розірвати його.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Проте, позивач не довів суду обґрунтованість позовних вимог відносно відповідача Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк».
Відповідач у судовому засіданні 05.07.2012 представив суду клопотання з проханням направити дану справу за підсудністю до господарського суду м. Києва у зв'язку з тим, що спірний договір укладений з Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), а не в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк».
Згідно частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Судом встановлено, що спірний договір укладений з Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), а не в особі філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк», у зв'язку з чим, запропонував позивачу замінити відповідача на належного.
Однак, представник позивача у судовому засіданні представив суду заяву про ненадання згоди на заміну відповідача в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України та просить суд розглядати справу з відповідачем, що зазначений у позові.
Відповідно до частини 3 статті 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Така процесуальна дія суду обумовлена згодою позивача. Якщо ж позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може розглянути справу згідно з пред'явленим позовом. Але позивач повинен розуміти, що суд уже встановив, що відповідач, визначений позивачем у позові, не є боржником у матеріально-правовому відношенні, з якого виник спір, а тому в позові до неналежного відповідача має буде відмовлено.
Клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю до господарського суду м. Києва суд залишає без задоволення.
Судові витрати покладаються на позивача згідно вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 20.07.2012.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
У задоволені позову відмовити.
Суддя І.А. Іщенко