Справа 120/1132/12 року
18 липня 2012 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Сича М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Мойсеєнко Р.В.,
позивача ОСОБА_1,
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,
ОСОБА_1 звернувся у травні 2012 року до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
З боку відповідачів чиняться перешкоди в користуванні вказаною власністю шляхом вчинення щодо позивача неправомірних хуліганських дій, а також самовільного перепланування та реконструкції окремих поверхів житлового будинку, без отримання відповідних дозволів і згоди позивача.
Посилаючись на те, що на неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів з метою припинення вказаних дій відповідачів було відмовлено у порушенні кримінальних справ, а на вимоги усунути перешкоди в користуванні домоволодінням відповідачі не реагують, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду із вказаним позовом.
ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали, пояснили, що порушення права користування домоволодінням, що належить позивачу, здійснюється на законних підставах, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують договірні правовідносини щодо оренди спірного нерухомого майна.
Відповідач ОСОБА_7 до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені.
Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом роз'яснювалось сторонам, представникам сторін положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Судацької державної нотаріальної контори 12 лютого 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-605, ОСОБА_1. набув право власності на жилий будинок разом з надвірними будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 71).
Вказане домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,1074 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на праві постійного користування землею згідно державного акту серії КМ-Суд № 000116 від 15 жовтня 1997 року (арк. справи 86).
За договором оренди від 01 серпня 2010 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в оренду вказане домоволодіння для здійснення робіт з прийому відпочиваючих зі сплатою коштів за користування майном за домовленістю з моменту укладення до 31 грудня 2010 року.
Термін дії договору подовжувався неодноразово до 31 грудня 2011 року та 30 вересня 2012 року (арк. справи 101).
На неодноразові звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з метою притягнення відповідачів до кримінальної відповідальності за вчинення хуліганських дій щодо позивача та усунення перешкод у користуванні спірним домоволодінням, винесено постанови про відмову в порушенні кримінальних справ № 790 від 29 травня 2012 року, № 797 від 30 травня 2012 року, № 868 від 07 червня 2012 року, № 897 від 10 червня 2012 року,
№ 934 від 15 червня 2012 року (арк. справи 90-94).
Відповідно до ст. ст. 759, 793 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Статтями 525, 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_2 укладено з 01 серпня 2010 року договір оренди, термін якого подовжено до 30 вересня 2012 року.
Відповідно до положень ЦК України підставою для визнання недійсності договору (правочину) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені законодавством.
Статтею 203 ЦК України встановлені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Приписами ст. 318 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Разом з наведеним названа стаття визначає і свободу договору щодо визначення його умов.
З урахуванням встановлених обставин та приписів закону, який регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність між позивачем та ОСОБА_2 договірних правовідносин щодо оренди спірного домоволодіння.
Суд не може погодитися і з доводами позивача щодо віднесення даного договору до категорії нікчемного у відповідності з ч. 2 ст. 215 ЦК України.
Ця норма зазначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Отже, це ті правочини, недійсність яких визначено, передусім, безпосередньо у правовій нормі.
З огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер.
Таким чином, нікчемний правочин передбачає наведення імперативної норми Цивільного кодексу або іншого закону, яка б прямо вказувала б на нікчемність правочину.
Проте позивач не зазначає, яка норма закону визначає нікчемність договору оренди спірного домоволодіння, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2
Посилання позивача на ст. 228 ЦК України, де передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, є безпідставним, оскільки ця стаття визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок (антисоціальні правочини), котрі мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні інтереси.
Жодного ж доказу порушення публічного порядку позивач не наводить. Більше того, після укладення договору оренди, якій оспорюється, позивач на протязі кількох років справно отримував кошти від орендаря - відповідача у якості плати за користування нерухомим майном, тобто ОСОБА_2 виконував умови договору.
Правові наслідки порушення зобов'язання визначенні в ст. 611 ЦК України, якою передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановленні договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Також, згідно з ч. 1 ст. 782 та ч. 1 ст. 785 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
Разом з цим, суд не може не враховувати, що позивач доказів про розірвання договору не надав, а з окремою позовною вимогою про його розірвання не звертався, у зв'язку з цим суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо усунення користування майном шляхом виселення, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини щодо оренди майна відповідно до укладеного договору.
При такому положенні, дійсні позовні вимоги є передчасними та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях позивача, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що права позивача не були порушені, у зв'язку з чим не підлягають захисту у встановлений ним спосіб.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 391, 782 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215, 224- 226 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя М. Сич