09 листопада 2006 р.
№ 45/88-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді
Дерепи В.І.
суддів :
Грека Б.М. -(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.06
у справі
№ 45/88-06
господарського суду
Харківської області
за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
до
Відкритого акціонерного товариства “Харківхолодмаш»
про
розірвання договору
за участю представників від:
позивача
не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача
Скмеров К.Г. (дов. від 06.10.06)
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору НОМЕР_1 та стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Харківхолодмаш» на 51000,00 грн. з тих підстав, що придбане позивачем у відповідача за зазначеним договором морозильне обладнання (товар) не відповідає вимогам щодо якості.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.06 (суддя Калініченко Н.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Демченко В.О., суддів: Такмакова Ю.В., Пушай В.І.), в позові відмовлено у зв'язку з їх недоведеністю.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позов задовольнити. Касаційна обґрунтована тим, що судами невірно застосовані приписи ст. 268, 269 Господарського кодексу України.
Перевіривши повноту встановлених судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлено, що між сторонами було укладено договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався поставити позивачу товар в строки визначені в п. 4.2 договору, а позивач зобов'язався отримати та оплатити товар, зазначений в п. 2.1 договору. Пунктом 4.1 договору передбачений наступний порядок розрахунків: позивач зобов'язаний сплатити 50% від вартості товару, остаточний розрахунок здійснюється поетапно, до 15.05.05 - 3340,00 грн., до 15.06.05 - 3340,00 грн., до 15.07.05 - 3340,00 грн. За платіжним дорученням НОМЕР_2 позивач перерахував відповідачу 10000,00 грн. За видатковою накладною
НОМЕР_3 позивач особисто отримав від відповідача товар за договором.
30.05.05 позивач направив відповідачу лист про наявність недоліків щодо придбаного товару, просив відповідача усунути недоліки та повернути здійснену позивачем передплату. Своїми листами від 08.08.05 та від 31.10.05 відповідач вказав на те, що оскільки позивача не влаштовує якість придбаного товару, відповідач просить позивача повернути товар та зобов'язався перерахувати позивачу суму передплати в розмірі 10000 грн.
14.09.05 позивачем був отриманий висновок експерта НОМЕР_4, яким встановлено наявність виробничих дефектів, внаслідок яких обладнання не витримало гарантійного строку експлуатації та не відповідає вимогам ГОСТ 23833-79. Даний висновок суди не визнали належним доказом, оскільки він не відповідає вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості (П-7), а також ГОСТ 23833-79, на який йде посилання у даному висновку, втратив чинність (діючим замість нього є ГОСТ 23833-95). Оскільки в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, то дана обставина переоцінці не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні стягненні збитків, суди зазначили, що в даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення, оскільки відсутнє порушення з боку відповідача, його вина, причинно-наслідковий зв'язок між діями та збитками, недоведений факт збитків, в той же час, саме позивач неналежним чином виконав господарське зобов'язання, неналежним чином оплативши товар.
Щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору НОМЕР_1, суди вказали, що даний договір укладений з метою настання реальних наслідків та відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, а отже, передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання його недійсним відсутні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Звертаючись з позовом, позивач просив визнати недійсним договір НОМЕР_1, укладений між ним та відповідачем. Підстави визнання договору недійсним визначає стаття 215 Цивільного кодексу України. Так, виходячи з її змісту, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладаючи договір сторони дотрималися вимог ст. 203 Цивільного кодексу України та мали на меті реальне настання правових наслідків (про що свідчить також той факт, що сторони приступили до виконання договору), а відтак, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Однією із вимог позовної заяви було стягнення з відповідача 51000 грн. збитків, які виражалися у сумі передплати за холодильне обладнання, банківських відсотках на купівлю обладнання та сумі орендної плати, за приміщення, в якому здійснюється господарська діяльність позивача.
Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає поняття збитків. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Оскільки судами встановлено, що відсутній причинний зв'язок між неякісним обладнанням та збитками, та недоведеною є протиправна поведінка, дія чи бездіяльність відповідача; шкідливий результат такої поведінки (збитки), то суди правомірно відмовили у стягненні 51000 грн. збитків.
До того ж, слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 268 Господарського кодексу України, у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. Разом з тим, своїми листами від 08.08.05 та від 31.10.05 відповідач вказав на те, що оскільки позивача не влаштовує якість придбаного товару, відповідач просить позивача повернути товар та зобов'язався перерахувати позивачу суму передплати в розмірі 10000 грн. Тому спір у частині гарантійних зобов'язань між сторонами вирішено.
Доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні судами всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 1119 , 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.06 у справі
№ 45/88-06 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко