Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" липня 2012 р. Справа № 5023/1644/12
вх. №
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Аюпова Р.М.
суддя Френдій Н.А.
суддя Суярко Т.Д.
при секретарі судового засідання Лобов Р.М.
за участю представників сторін:
позивача - Макарова В.В., дов. від 10.04.2012 р., юрисконсульт;
відповідача -Бастричева С.О., дов. від 01.10.2011 р.;
треті особи - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство", м. Балаклія
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
1) Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків
2) Балаклійське районе БТІ в Харківській області, м. Балаклія
до Балаклійського підприємства теплових мереж м. Балаклія
про звільнення земельної ділянки
Позивач -ДП "Балаклійське лісове господарство"(позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -Балаклійського підприємства теплових мереж в якому просить суд винести рішення, яким зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,1 га, яка знаходиться в кварталі 101 виді 23 Андіріївського лісництва ДП "Балаклійське лісове господарство" та повернути її за належністю позивачу, у стані, придатному до використання.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року залучено до участі у справі в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області та 2) Балаклійське районе БТІ в Харківській області.
Розпорядженням заступника голови господарського суду від 03 липня 2012 року, у зв'язку із відпусткою судді Рильової В.В. змінено склад колегії, та для розгляду даної справи призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Суярко Т.Д., Френдій Н.А.
У призначеному судовому засіданні 03 липня 2012 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити, надав через канцелярію суду супровідним листом додаткові документи, які судом долучені до матеріалів справи.
Присутнтій у судовому засіданні представник відповідача проти позову запеперечує, з підстав, викладених у долученому до матеріалів справи відзиві на позов, зокрема зазначає, що спірна земельна ділянка ним не експлуатується .
У призначене судове засідання представники третіх осіб не з'явились, витребувані судом документи не надали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Присутні в судовому засіданні 05 червня 2012 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третіх осіб, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 червня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
На підставі рішення Червонодонецької селищної ради Балаклійського району Харківської обл. ХХХVІ сесії ІV cкликання від 23.01.2006 року вилучено земельну ділянку, площею 0,1069га в кварталі 101 виділу 23 Андіріївського лісництва зі складу земель ДП «Балаклійське лісове господарство» для обслуговування блочної котельні, розташованої в сел.. Червоний Донець, вул.. Зелена,4. Передано вказану земельну ділянку в постійне користування Балаклійському підприємству теплових мереж, для обслуговування блочної котельні в сел.. Червоний Донець, вул.. Зелена,4. Позивач зазначає, що вказана споруда побудована на землях лісогосподарського призначення на території Андіріївського лісництва ДП «Балаклійське лісове господарство», яке є користувачем земельної ділянки.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачу неодноразово направлялись запити щодо надання документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою або повернення позивачу самовільно зайнятої земельної ділянки, проте відповіді не надходило, у зв'язку із чим, посилаючись на те, що відповідач самовільно займає земельну ділянку, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Тобто необхідною умовою застосування ст. 212 ЗК України (на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог) є встановлення факту "самовільного зайняття земельної ділянки".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними".
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 Земельного кодексу України, відповідно до ч. ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Суд враховує, що аналогічна правова позиція зазначена в п.1.6 Рекомендацій Вищого господарського суду України "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства " N 04-06/15, 02.02.2010 року, в якій зазначено, що в порядку господарського судочинства розгляду підлягають, зокрема, про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.
Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
У ч.1 п. п. "в" п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року № 7, вказується, що "відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договорів оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)."
Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Позивач, обґрунтовуючи зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, посилається на те, що рішенням Червонодонецької селищної ради Балаклійського району Харківської обл. ХХХVІ сесії ІV cкликання від 23.01.2006 року земельну ділянку надано у постійне користування Балаклійському підприємству теплових мереж, для обслуговування блочної котельні в сел.. Червоний Донець, вул.. Зелена,4.
Проте, відповідно до протоколу біржового аукціону Харківської товарної біржі № И/24/2011 по продажу майна, що знаходиться у податковій заставі від 01.12.2011 року, майно, яке знаходилось на спірній земельній ділянці -котельня, продано з аукціону гр.. ОСОБА_4
Рішенням Червонодонецької селищної ради Балаклійського району Харківської обл. ХХVІІ сесії VІ cкликання від 07.02.2012 року, у зв'язку із продажем котельні, вилучено земельну ділянку, площею 0,1069га розташованої в смт.. Червоний Донець, вул.. Зелена,4. для обслуговування блочної котельні переданої Балаклійському підприємству теплових мереж рішенням ДП «Балаклійське лісове господарство» рішенням ХХХVІ сесії ІV cкликання від 23.01.2006 року. Передано вказану земельну ділянку до складу земель Держлісфонду ДП «Балаклійське лісове господарство».
З листа Управління держкомзему у Балаклійському районі Харківської області вих.. № 1-15/938 від 18.04.2012 року, надісланого на адресу відповідача, пвбачається право відповідача щодо користування спірною земельною ділянкою припинено.
Як зазначають сторони у судових засіданнях, у зв'язку із продажем майна на біржовому аукціоні, покупець цього майна його демонтував та вивіз із спірної земельної ділянки.
Позивач в свою чергу, не спростовує факту продажу котельні, а також її демонтажу, проте зазначає, що на земельній ділянці залишились котлован та будівельні матеріали, в обгрунтування чого, ним надано до суду акт перевірки земельної ділянки, складений 04.04.2012 року ліснічим Андріївського лісництва ОСОБА_5, старшим майстром лісу ОСОБА_6 та майстром лісу ОСОБА_7, затвердженого 05.04.2012 року ДП "Балаклійське лісове господарство". Суд не бере до уваги зазначаений акт, оскільки він складений одноособово з боку робітників Андріївського лісництва, без участі відповідача та містить тільки припущення щодо імовірності використання відповідачем спірної земельної ділянки та не може вважатися колегією суддів як належний та допустимий доказ зайняття останнім земельнох ділянки.
При цьому, доказів того, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці належить саме відповідачу суду також не надано.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:проведення перевірок. Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративніправопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.
Процедуру проведення перевірок, оформлення матеріалів за їх результатами встановлює Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 12.12.2003р. N 312, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 р. за N 1223/8544 (надалі - Порядок), пунктом 2 якого передбачено, що Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земельздійснюється шляхом:проведення перевірок. Пунктом 4.1 вказаного Порядку зазначено, що державні інспектори проводять перевірки стану дотримання земельного законодавства в присутності власників земельних ділянок чи землекористувачів або уповноважених ними осіб, а також осіб, які вчинили порушення земельного законодавства. У разі відсутності при перевірці власника чи землекористувача або уповноважених ними осіб перевірка проводиться за наявності двох свідків.
Також, п. 4.3. порядку встановлено, що при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор зобов'язаний встановити, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення, про що зазначено в п. 6.1. Наказу.
Дослідивши матеріали справи, господарським судом було встановлено те, що в матеріалах справи протоколу виявлення порушення земельного законодавства та постанови про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП "Самовільне зайняття земельної ділянки" не міститься.
Відповідно до пункту 5.1 вказаного Порядку при проведенні всіх видів перевірок державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 5.3 Порядку акт складається у двох примірниках. Перший примірник акта залишається у державного інспектора, який проводить перевірку, другий - вручається або надсилається керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялись. При проведенні спільних перевірок з іншими органами контролю копія акта надається цим органам. При врученні акта юридичній чи фізичній особі особисто в примірнику акта, який залишається в інспектора, робиться відмітка про дату вручення акта та ставиться підпис особи, яка його отримує. У разі надсилання акта поштою на примірнику акта, який залишається в інспектора, робиться відповідна відмітка. Акт надсилається з повідомленням про вручення. Копія акта може бути надана іншим зацікавленим державним органам, громадянам чи громадським організаціям на їх запит.
Проте, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, позивачем до матеріалів справи не надано передбачених діючим законодавством доказів проведення перевірки дотримання відповідачем земельного законодавства, а отже суду не надано належних та допустимих доказів того, що саме відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку.
До того ж позивач вказує у позовній заяві, що він є постійним лісокористувачем, але документів, передбачених ч.4 ст. 17 Лісового кодексу України, які посвідчують вказане право, до матеріалів справи позивачем надано не було.
Також, суд зазначає, що позов про звільнення земельної ділянки згідно ч.2 ст. 212 Земельного кодексу України включає в себе знесення розташованих на ній будинків, будівель і споруд, такий спір стосується прав і обов'язків власника об'єктів, який має бути відповідачем у справі, а тому встановлення особи власника є обов'язковим при вирішенні даного спору.
З зазначеного вбачається, що доводи позивача, викладені у позовній заяві не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) позивач доказів на спростування викладених обставин не надав.
З огляду на відсутність факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки в спірних правовідносинах, відповідно відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку.
Викладене означає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства і тому не підлягають задоволенню.
Відповідно ст. ст. 44, 49 ГПК України у разі відмови у позові держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 25, 116, 125, 126, 134, 212 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 46, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повний текст рішення складено і підписано 07.07.2012 року.
Головуючий суддя Аюпова Р.М.
суддя Френдій Н.А.
суддя Суярко Т.Д.