16.07.12 Справа№ 5015/2053/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.
при секретарі Куцик І.М.
розглянув у судовому засіданні матеріали позовної заяви: Новороздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», м. Новий Розділ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Розліт», м. Новий Розділ
про стягнення 58 728,77 грн.
за участю представників:
від позивача: Кузик А.О. - представник
від відповідача: Павлюк В.В. - представник
Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
Суть спору: Позов заявлено Новороздільським державим гірничо-хімічним підприємством «Сірка»до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Розліт» про стягнення 58 728,77 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 24.05.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 18.06.2012 р.
Ухвалою суду від 18.06.2012 р. розгляд справи відкладено на 03.07.2012 р. з підстав, викладених у даній ухвалі. В судовому засіданні 03.07.2012 р. судом оголошено перерву до 16.07.2012 р. для надання можливості сторонам подати додаткові докази у справі.
В судове засідання 16.07.2012 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду від 24.05.2012 р. виконав повністю, уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у даній заяві, матеріалах справи та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Також представник позивача надав суду письмові пояснення з приводу позовної давності, в яких спростував підстави для застосування строку позовної давності.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.07.2012 р. проти позову заперечив в частині стягнення 40 114,21 грн. основного боргу, 3 115,11 грн. інфляційних нарахувань, 3 861,91 грн. пені та 1 507,33 грн. трьох відсотків річних та підтримав заяву про застосування строку позовної давності з підстав, викладених у даній заяві.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:
24 листопада 2005 року між Новороздільським державним гірничо-хімічним підприємством «Сірка»(Позивачем, надалі - Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством «Розліт»(Відповідачем, надалі - Замовником) було укладено договір № 3/28 на постачання господарської побутової води, відповідно до п.1.1 якого «Постачальник»зобов'язується подавати «Замовнику»воду для господарсько -побутових потреб в об'ємах, що зазначені в договорі, а «Замовник»зобов'язується своєчасно проводити оплату за використану воду та виконувати умови, визначені даним договором.
Також 24 листопада 2005 року між Новороздільським державним гірничо-хімічним підприємством «Сірка»(Позивачем, надалі - Транспортувальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством «Розліт»(Відповідачем, надалі - Замовником) було укладено договір № 3/29 на транспортування господарськопобутових стоків, відповідно до п.1.1, 2.3 якого «Транспортувальник»зобов'язується відводити стічні води в кількості замовлених «Замовником», а останній проводити своєчасну оплату за надані послуги.
На виконання умов договорів за період 2006-2010 рр. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 60 704,39 грн., що підтверджується актами прийому-передачі господарської води та господарських стоків за відповідний період (належно завірені копії в матеріалах справи), які відповідач зобов'язувався оплатити, однак свої договірні зобов'язання виконав частково в розмірі 10 459,97 грн.
В зв'язку з порушенням оплати за надані послуги позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати в розмірі 2 260,97 грн. та три відсотки річних на суму 1 507,33 грн. Крім цього, відповідно до п. 3.1 Договору № 3/28 та п.3.2 Договору № 3/29 позивачем нараховано пеню в розмірі 3 861,91 грн.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договорів № 3/28, №3/29 відповідач за період з 2006-2010 рр. отримав від позивача послуги по постачанню господарської побутової води та по транспортуванню господарськопобутових стоків на загальну суму 60 704,39 грн., що підтверджується актами прийому-передачі господарської води та господарських стоків за відповідний період (належно завірені копії в матеріалах справи).
Відповідно до п. 4.1-4.4 Договору № 3/28, п.2.2-2.5 Договору № 3/29 оплата відповідачем за постачання господарської води та за транспортування стоків здійснюється за ціною, визначеною в даних договорах, розрахунок здійснюється шляхом попередньої оплати в розмірі 30 % вартості від місячних об'ємів. Кінцевий розрахунок за фактично відтранспортовані стоки здійснюється «Замовником»до 5-го числа наступного місяця на підставі погодженого акту прийому-передачі.
Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач виконав частково, провівши оплату в розмірі 10 459,97 грн., що підтверджується банківським виписками. Решта суми боргу за надані послуги в розмірі 50 244,42 грн. відповідачем залишилась непогашеною (розрахунок заборгованості міститься в матеріалах справи -а.с.4-6).
Також представником позивача подано суду акт звірки розрахунків від 01.07.2009 р., який належним чином підписаний та скріплений печатками обох сторін та акт звірки розрахунків від 01.05.2012 р. (належним чином завірені копії акту звірки розрахунків містяться в матеріалах справи).
Позивачем на адресу відповідача 30.09.2010 р. була надіслана претензія № 11-659, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Отже, станом на момент розгляду справи сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 50 244,42 грн.
Представником відповідача було подано заяву про застосування строку позовної давності, яка підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Статтями 251, 252, 253 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Вказана норма, розповсюджується як на громадян, так і на юридичних осіб, оскільки не містить спеціальних вимог до суб'єктного складу спірних правовідносин. Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам). Господарський суд в кожному конкретному випадку повинен дослідити обставини, які свідчать про визнання боргу. Якщо факт визнання боргу встановлений, давність переривається в день такого визнання (п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").
У постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. № 7/58 зазначено, що акт звіряння взаємних розрахунків є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за актом і зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості, яка свідчить про визнання боргу.
Як зазначено в постанові Верховного суду України від 24 квітня 2007 р. № 26/271, підписання акту звіряння заборгованості свідчить про визнання боргу та перериває строк позовної давності.
Між сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків від 01.07.2009 р., відповідно до якого відповідач визнав свою заборгованість за надані послуги по постачанню господарської води та транспортуванню стоків. Вказаний акт належним чином підписаний обома сторонами та містить відтиск печаток Новороздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Розліт».
З огляду на викладене, оскільки позовна давність вважається перерваною 01.07.2009 р., до заборгованості відповідача за надані послуги за період з березня 2006 р. по червень 2006 р. в розмірі 5 344,38 грн. слід застосувати строк позовної давності відповідно до ст.ст. 257, 267 ЦК України. Таким чином, в частині стягнення основного боргу в сумі 5 344,38 грн. слід відмовити.
Так як сторони підписали та скріпили печатками акт звірки взаєморозрахунків, позовна давність вважається перерваною 01.07.2009 р., отже основний борг підлягає до стягнення з відповідача за період з 01.07.2006 року до 01.07.2009 року на суму 44 900,04 грн.
Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми. За несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховано інфляційні втрати на суму 2 260,97 грн. та три відсотки річних на суму 1 507,33 грн. Однак, враховуючи часткове задоволення суми основного боргу в розмірі 44 900,04 грн., суд здійснив перерахунок інфляційних втрат, що становить 2 020,07 грн. та 3 % річних, що становить 1 347,00 грн. та підлягають до сплати.
Пунктами п. 3.1 Договору № 3/28 та п.3.2 Договору № 3/29 передбачено, що за несвоєчасну оплату згідно умов договору «Замовник» сплачує пеню «Постачальнику» в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент оплати за кожен день прострочки платежів. Позивачем нараховано пеню в розмірі 3 861,91 грн. Враховуючи наведене вище судом здійснено перерахунок пені, яка становить та підлягає до стягнення на суму 3 451,13 грн.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши зібрані у справі докази, вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача за надані послуги підлягає до задоволення частково.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, суд, відповідно до ст.49 ГПК України, покладає судові витрати на відповідача пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1 417,37 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 12, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Розліт»(81652, м. Новий Розділ, вул. Гірнича, 2; код ЄДРПОУ № 33525068) на користь Новороздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка»(81652, м. Новий Розділ, вул. Гірнича, 2; код ЄДРПОУ № 32940082 ) 44 900,04 грн. -основного боргу, 2 020,07 грн. - інфляційних втрат, 1 347,00 грн.- 3 % річних, 3 451,13 грн. пені та 1 417,37 грн. -судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
3. В задоволенні решти вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Суддя Гутьєва В.В.