"17" липня 2012 р. м. Київ К/9991/6406/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2010 року
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року
у справі № 2а-6919/10/2670
за позовом Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2010 року позов Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»(далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000024210/3 від 20 квітня 2010 року та № 0000974210/3 від 20 квітня 2010 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь АСК «Укррічфлот»за рахунок Державного бюджету України.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2010 року змінено. В резолютивній частині слова «визнати нечинними»замінено на «визнати протиправними». В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 червня 2010 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року та прийняти нове рішення - про відмову в позові повністю.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Крім того, АСК «Укррічфлот»заявлено клопотання про заміну позивача у справі -АСК «Укррічфлот»на Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»у зв'язку із зміною найменування юридичної особи.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання слід задовольнити.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкового розрахунку земельного податку АСК «Укррічфлот», за результатами якої складено акт № 300/42-10/00017733 від 03 серпня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000974210/0 від 13 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 424 485,18 грн. (404 271,60 грн. -основний платіж, 20 213,58 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000974210/3 від 20 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 424 485,18 грн. (404 271,60 грн. -основний платіж, 20 213,58 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000024210/3 від 20 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 51 697,96 грн. (49 236,15 грн. -основний платіж, 2 461,81 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві»у зв'язку із сплатою земельного податку за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2009 року без врахування того, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, судами встановлено, що позивач має у своєму користуванні низку земельних ділянок різної площі, що знаходяться у м. Києві.
За вказані земельні ділянки позивачем сплачено земельний податок за ставкою, встановленою частиною 1 статті 7 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2535-XII), в повному обсязі.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 1251-XII) земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.
Частиною 2 статті 14 Закону № 1251-XII передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів -учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 2535-XII ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
З системного аналізу вказаних норм законодавства, вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону № 2535-XII.
В свою чергу, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обрахування та сплати земельного податку, відповідно до частини 5 статті 7 Закону № 2535-XII, належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом № 2535-XII.
Таким чином, при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення частини 1 статті 7 Закону № 2535-XII.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм процесуального права дійшов вірного висновку, що такий спосіб захисту як вимога про визнання акта нечинним в розумінні статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Допустити заміну по даній справі позивача -Акціонерну судноплавну компанію «Укррічфлот»його правонаступником -Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот».
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Суддя А.О. Рибченко