"11" липня 2012 р. м. Київ К-24900/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
при секретарі Хомініч С.В.
за участю представників:
від позивача: Оковита А.Є., дов. від 01.11.2010
від відповідача : не з'явився
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року у справі №2-а-41627/09/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних конструкцій»до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року, позовні вимоги ТОВ «Завод залізобетонних конструкцій»до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби, правонаступника Державної податкової інспекції в Червонозаводському районі м. Харкова, задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення від 01.09.2009 №0001582330/0, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 4192128,00грн. у т.ч за основним платежем 2096064,00грн. та штрафними санкціями - 2096064,00грн.; №0001592330/0, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3909247,50грн. у т.ч. за основним платежем - 2606165,00грн. та штрафними санкціями 1303082,50грн.
Рішення судів мотивовано безпідставністю визначення позивачеві податкових зобов'язань, оскільки обмеження платника податку щодо відображення податкових накладних у складі податкового кредиту лише періодом їх виписки є незаконним, а застосування наслідків нікчемного правочину податковим органом, за відсутності доказів такої нікчемності, свідчить про перевищення останнім своїх повноважень.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 07.07.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.08.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.129 Конституції України, п.1.6 ст.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
За клопотанням відповідача, в порядку приписів ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію в Червонозаводському районі м. Харкова його правонаступником - Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м.Харкова Харківської області Державної податкової служби.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №3228/232/31437310 від 15.07.2009, складеного за результатом планової виїзної перевірки ТОВ «Завод залізобетонних конструкцій» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.09.2009 №0001582330/0, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 4192128,00грн. у т.ч за основним платежем 2096064,00грн. та штрафними санкціями - 2096064,00грн.; №0001592330/0, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3909247,50грн. у т.ч. за основним платежем - 2606165,00грн. та штрафними санкціями 1303082,50грн.
Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок включення позивачем до складу податкового кредиту звітного періоду податкових накладних виписаних у попередніх податкових періодах, а також у зв'язку з невизнанням податковим органом податкового кредиту сформованого за угодами укладеними позивачем з ТОВ ТД «ЗЗК», ТОВ «Будтех ИНП», ТОВ «Теплобудмонтаж», ПП «Харківагробудагросервіс-7», ТОВ «Релан», підприємством «А плюс Б», ТОВ «Стройснаб ЛТД», ТОВ «Лінкер», ТОВ «РТУ Трейд», ТОВ «Віндкомсервіс», ТОВ «ДІА-Юнайтед», з огляду на те, що податковим органом по зазначеним підприємствам вбачаються ознаки фіктивності, або по ланцюгу встановлено факт нікчемності правочинів. Щодо податку на прибуток, податковий орган також виходив з того, що заниження валового доходу та одночасно завищення валових витрат сталося по операції з придбання товарно-матеріальних цінностей з вексельними розрахунками, оскільки по векселям було списано кредиторську заборгованість, внаслідок чого податковим органом спірну суму було визнано вартістю безоплатно отриманих товарів з посиланням на п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час його формування позивачем), відповідно до яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Так, згідно пп. 7.2.6 Закону «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.
Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Актом перевірки та судом попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.
Судами встановлено, що податковий кредит було сформовано за господарськими операціями з контрагентами, які на момент їх вчинення були платниками податку на додану вартість.
Згідно з частинами 2, 4 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В процесі судового розгляду даної справи, факт здійснення спірних господарських операцій відповідачем не був спростований належними доказами.
А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.
При цьому, судовою колегією критично оцінено посилання податкового органу на порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки з матеріалів справи вбачається, що у період виписки податкові накладні не було відображено у складі податкового кредиту, що свідчить про відсутність підстав для застосування зазначеної норми щодо подання скарги на контрагента.
Недоречним є також висновок податкового органу щодо нікчемності спірних угод та застосування наслідків такої нікчемності, оскільки відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було.
Позиція податкового органу про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, також не відповідає чинному законодавству, оскільки факт несплати податків однією із сторін договору свідчить про порушення податкового законодавства, а не про наявність умислу та мети, що завідомо суперечить інтересам держави, і як наслідок, відповідальністю за таке порушення не можуть бути санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України.
Отже, ТОВ «Завод залізобетонних конструкцій»мало усі підстави для відображення податкового кредиту та валових витрат, а по окремим контрагентам валових доходів. Викладені в акті перевірки висновки є такими, що засвідчують довільне тлумачення податковим органом норм чинного законодавства та не можуть вважатися обґрунтуванням для донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток.
Не доведеним є також висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог законодавства за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей з вексельними розрахунками, оскільки за результатом розгляду справи було встановлено, що вексельну заборгованість було змінено на товару, а факт наявності заборгованості встановлено рішенням суду у господарській справі.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 -238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _______________________Т.М.Шипуліна
Судді: _______________________Л.І. Бившева
_______________________А.М. Лосєв
Суддя Т.М. Шипуліна