20 вересня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: судді Фадеєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Костенка М.І., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Єфімовій В.В.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою представника суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1-ОСОБА_2 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2005 року, у справі за позовом СПД ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м.Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДПІ у Нахімовському районі м.Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень НОМЕР_1 та НОМЕР_2
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що штрафні санкції до неї застосовано безпідставно. В день перевірки 24.07.2004 року торгівельного об'єкту - павільйону з літньою площадкою, розташованого ІНФОРМАЦІЯ_1, вона на його території не знаходилась і торгівельну діяльність не здійснювала, так як строк оренди зазначеного об'єкту закінчився.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 15 лютого 2005 року позовні вимоги СПД ОСОБА_1 задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2005 року апеляційну скаргу ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя задоволено. Рішення господарського суду м. Севастополя від 15.02.2005 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено.
У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати зазначену постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить нормам матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанції встановлено, що за результатами акту перевірки НОМЕР_3 відповідачем стосовно позивача прийнято 17.08.2004р. рішення НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій у сумі 5.100грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями тютюновими виробами без наявності ліцензії та за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності на місці торгівлі засвідченої виробником копії чинних декларацій про максимальні роздрібні ціни, та 02.12. 2004р. прийнято рішення НОМЕР_4 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 340грн. за не проведення розрахункової операції на суму покупки з використанням КУРО чи розрахункової книжки.
Від підпису акту перевірки 24.07.2004 р. продавець ОСОБА_3 відмовилась, про що був складений акт. Разом з тим продавцем ОСОБА_3 були надані до акту перевірки письмові пояснення, з яких виходить, що вона наймалась на роботу до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 і на торговому об'єкті реалізувала споживачам 100 гр. горілки, 2 пляшки пива, а бармен реалізував пачку цигарок за 9грн., але розрахункові квитанції не використовувала у зв'язку з їх відсутністю. Зазначене пояснення продавця є додатком до акту перевірки, частиною цього письмового документа.
Отже, апеляційний суд з дотриманням норм процесуального права прийняв до уваги вказані пояснення продавця як передбачений процесуальним законом засіб доказування письмовий доказ.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1, не оспорюючи факт продажу товарів без застосування КУРО і РК, без наявності належних ліцензій і декларацій на підакцизні товари, не згідна з тим, що ці дії були зроблені продавцем ОСОБА_3 від її імені, посилаючись на те, що дія укладеного з нею договору оренди приміщення, в якому відповідачем проводилась перевірка, припинена, все майно позивачем з цього приміщення вивезено, а з реалізатором ОСОБА_3 позивач трудовий договір не укладав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з договору НОМЕР_5 оренди нежилих приміщень - приміщення їдальні і літнього майданчика ІНФОРМАЦІЯ_1, - витікає, що строк оренди був встановлений до 20 липня 2004р, та що положеннями договору передбачено, що при відсутності заяв від сторін про припинення чи зміну договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на момент проведення відповідачем перевірки їдальні і літнього майданчика ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачувала орендну плату за зазначені приміщення - до вересня 2004року.
Згідно положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, договір є погоджена дія двох або більше сторін.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосувавши норми матеріального права дійшов вірного висновку, що строк дії договору НОМЕР_5 оренди приміщення їдальні і літнього майданчика ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент проведення перевірки не сплив із-за відсутності заяв про припинення або зміну договору як передбачено у договорі оренди між позивачем і орендодавцем, та що зазначена обставина є підтвердженням використання ОСОБА_1 приміщення їдальні і літнього майданчика, як і та обставина, що позивачка сплачувала до вересня 2004р. орендну плату за зазначені вище приміщення. .
Пункт 4 частини 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України встановлюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач на вимогу апеляційного суду не надав суду доказів про вивезення свого майна з орендованих приміщень, повернення орендодавцю їдальні чи літньої майданчика, тому пояснення позивача щодо того, що він не займав на час перевірки приміщення, вказані в акті перевірки, не грунтуються на фактичних обставинах справи і не підтверджені доказами.
Також не підтверджено доказами твердження позивача, що вона не доручала продавцю ОСОБА_3 реалізовувати на об'єкті торгівлі у приміщенні, що позивачка орендувала, товари.
Отже, судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми права щодо недоведеності позивачем факту здійснення продавцем ОСОБА_3 порушень не від його імені.
Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо того, що ті обставини, що ОСОБА_3 не прописана у м. Севастополі і трудові відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не зареєстровані у Центрі зайнятості, не роблять дані ОСОБА_3 пояснення недійсними і сфальсифікованими.
Щодо реєстрації трудового договору, то згідно ст. 24 -1 Кодексу законів про працю України у разі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем- фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у Державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Отже, відсутність відмітки про реєстрацію трудового договору між роботодавцем ОСОБА_1 і працівником ОСОБА_3 не може свідчити про його відсутність.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що судом першої інстанції рішення про задоволення позову прийнято при недоведеності обставин, що мають істотне значення для вірного вирішення справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.
Витребуваними судом апеляційної інстанції додатковими доказами підтверджується, що 24 липня 2004р. у орендованому позивачем ОСОБА_1 павільйоні з літнім майданчиком ІНФОРМАЦІЯ_1 продавцем ОСОБА_3 від імені позивача проводилась торгівля товарами без застосування РРО, надання чека, наявності ліцензій на роздрібну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробам, без декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизний товар
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» суб'єкти підприємницької діяльності при продажу товарів у сфері торгівлі зобов'язані у разі незастосування РРО у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахункові операції з використанням книги обліку РО та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення.
За порушення вказаного обов'язку пунктом 3 статті 17 Закону №1776-ІІІ встановлена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 340грн.
Відповідно до пункту 6 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" № 481/95-ВР від 19 грудня 1995р. роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензій.
Згідно абзацу 5 частини 2 статті 17 вказаного Закону України у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензії або за відсутності у місці торгівлі засвідчених виробником або імпортером копій чинних декларацій про максимальні роздрібні ціни на тютюнові вироби, які продаються у такому місці торгівлі, до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у розмірі 200 відсотків вартості отриманої для реалізації партії товарів, але не менше 1,700 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, вивчивши обставини справи у їх сукупності, дослідивши докази, на основі правильної правової оцінки обставин у справі дійшов вірного і обґрунтованого висновку про те, що контролюючим органом до позивача правомірно застосовані штрафні санкції у сумах 5,100грн. (по 1,700грн. за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності на місці торгівлі завіреної виробником імпортером копій чинних декларацій, за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності ліцензії, за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії) і 340грн. за проведені розрахункові операції без використання розрахункової книжки.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Судом апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу представника суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2005 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: