"09" липня 2012 р.Справа № 5017/1545/2012
За позовом: Державного підприємства «Одеська залізниця»
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Вапнярський молокозавод"
про стягнення заборгованості у сумі 2 857,20 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники:
від позивача: Агєєва О.М. -довір. б/н від 03.01.2012р.,
від відповідача: Липовецький С.І. -за довіреністю б/н від 05.05.2011 року.
СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство «Одеська залізниця»звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Вапнярський молокозавод" в якій просить стягнути з відповідача борг у сумі 2 857,20 грн., а також просить суд покласти на відповідача судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 6.01.2011р. зі станції Шевченко Донецької залізниці на станцію Вапнярка Одеської залізниці, на адресу відповідача був направлений вагон №23618564 з вантажем сіль кухонна, кам'яна по накладній №48045323. 08.01.2011р. на проміжній станції Нижньодніпровськ-Вузол було здійснено перевантаження вагону № 23618564 та виявлено, що вагон завантажений більше його вантажопідйомності на 880 кг, про що було складено комерційний акт серії АА №034484/05/1.
На підставі акту загальної форми ГУ-23 №4/П 18 мішків з вагою 900 кг було відвантажено з вагону №23618564 в вагон №23593445, який прибув по накладній №45181063 на станцію призначення. Вантаж з обох вагонів було отримано відповідачем 16.01.2011р.
Враховуючи, що згідно до п.4.3 Тарифного керівництва, затвердженого наказом Мінтрансу №317 від 26.03.2009р., якщо під час перевезення виявлено завантаження вагона понад його вантажопідйомність, то надлишок вантажу вивантажується і досилається за призначенням зі стягненням з одержувача плати за всю відстань перевезення залізницями України як за самостійну відправку на загальних підставах, позивач, після надіслання 22.03.2012р. на адресу відповідача претензії №296/ДН-1 на суму 3 877,20 грн., звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 2 857,20 грн. (з урахуванням часткової сплати відповідачем по накопичувальній картці №05030191 від 05.03.2012р. суми 1020 грн.).
Ухвалою суду від 28.05.2012р. було порушено провадження у справі №5017/1545/2012 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні 25.06.2012р. відповідач проти позову заперечував, підтримуючи наданий раніше відзив на позов від 19.06.2012р. (а.с.20-23).
В обґрунтування поданих заперечень відповідач посилався на те, що, по-перше, позивачем порушено претензійний порядок щодо ненадання усіх необхідних документів, по-друге, позивачем не доведено правильності зважування, оскільки вага 1 мішка солі, виходячи з акту загальної форми (чиста вага солі + мішок), складає 50 кг (900:18=50кг), а, відповідно, 1356 мішків солі важить 1356 х 50=67800кг, що менше вантажопідйомності вагона. По-третє, згідно до ст.24 Статуту залізниць відповідальність за всі наслідки неправильності відомостей у накладній має нести вантажовідправник.
Крім того, відповідач у відзиві на позов, посилаючись на ст.223, ч.5. ст.315 Господарського кодексу України та ст. 137 Статуту Залізниць України, просив суд застосувати строк позовної давності.
Ухвалою суду від 25.06.2012р., приймаючи до уваги необхідність витребування нових доказів по справі та часткове невиконання позивачем вимог ухвали суду, розгляд справи був відкладений на 09.07.2012р.
У судовому засіданні 09.07.2012р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. У наданих суду письмових запереченнях (а.с.57-61) позивач просив суд поновити строк позовної давності. Проте у судовому засіданні, під час якого здійснювалася технічна фіксація, представник позивача зазначив, що строк позовної давності не пропущений, оскільки має відраховуватися з 5.03.2012р. -дати часткової сплати відповідачем по накопичувальній картці.
Відповідач у судовому засіданні 09.07.2012р. просив у задоволенні позову відмовити, а також заперечував проти тверджень позивача про відлік строку позовної давності, посилаючись на те, що кошти з накопичувальної картки були списані самостійно залізницею, що не свідчить про переривання строку позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до статей 909 ЦК України та 307 ГК України, за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 року N 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту залізниць та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Як свідчать матеріали справи, ДП «Артемсіль»по залізничній накладній №48045323 від 06.01.2011 року зі станції Шевченко Донецької залізниці відправило на адресу ТОВ «Вапнярський молокозавод»на станцію призначення Вапнярка Одеської залізниці сіль поварену, столову, помолу 1, сорт-1, кам'яна ДСТУ 3583-97, (ГОСТ 13830-97) 1м. 50 кг., чиста вага 67800 кг (в твердому стані), маса тари 200 кг (а.с.14).
Статтею 37 Статуту залізниць України передбачено, що під час здавання вантажів для перевезення відправник повинен зазначити їх масу у накладній - основному перевізному документі, який підтверджує укладення договору перевезення вантажу.
Відповідно до п. 5. Правил приймання вантажів до перевезення, загальна маса вантажу визначається зважуванням (на вагонних, вантажних та інших вагах) або іншим способом. Тип ваг указується в перевізних документах. Маса вантажу визначається відправником. Про спосіб визначення маси вантажу відправник зобов'язаний зазначити в накладній.
Згідно відмітки у залізничній накладній №48045323 у вагоні №23618564 маса 1356 місць складає брутто 90200 кг, тара 22200 кг, нетто 68000 кг. Спосіб визначення маси -за стандартом.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.31-33), стандартна маса нетто одного мішка солі складає 50 кг. ± 2,0 кг.
Відповідно до п. 6. Правил приймання вантажів до перевезення, маса тарних і штучних вантажів визначається до пред'явлення їх до перевезення із зазначенням на кожному вантажному місці його маси брутто і нетто. Якщо пред'являються вантажні місця стандартної маси, то зазначати масу на кожному місці не обов'язково, за винятком випадків, коли це передбачено стандартами чи технічними умовами.
Маса тарних і штучних вантажів визначається шляхом підрахунку суми стандартної маси брутто вантажних місць або маси, зазначеної в трафареті. У накладній зазначається маса й кількість місць, а в графі "Спосіб визначення маси" для стандартних місць додатково проставляється стандартна маса брутто і нетто одного вантажного місця.
Згідно ж пунктів 22, 28, 29, 31 Правил видачі вантажів, перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, тим самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, при надходженні вагону №23618564 на станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, вантаж був направлений на комісійне переважування, за результатами якого виявлено завантаження більше вантажопідйомності на 880 кг, про що складено комерційний акт АА №034484/05/1 від 8.01.2011р. (а.с.8). Вказаним актом встановлено, що вантаж зважувався на справних 150 т. вагонних електронно-тензометричних вагах станції НД-Вузол. Вантажовідправник для контрольного обміру не з'явився.
Враховуючи викладене, суд вважає, що Залізницею не було дотримано п.22 Правил видачі вантажів, про що також було зазначено у наявному в матеріалах справи (а.с.64) листі начальника станції Вапнярка від 06.02.2012р.
Крім того, аналізуючи доводи позивача про відсутність пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені ЦК України. Однак частиною другою статті 9 названого Кодексу визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, таким законом є ГК України.
Згідно з п. 5 ст.315 Господарського кодексу України та ст.137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.
Зазначений шестимісячний термін обчислюється:
а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;
б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Враховуючи, що подія, яка є підставою для подання позову, сталася 16.01.2011р., суд вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк як для подання претензії, так і для подання позову.
Посилання позивача на переривання строку позовної давності 5.03.2012р. судом не можуть бути взяті до уваги у зв'язку з недоведеністю факту вчинення відповідачем дії, що свідчить про визнання нею свого боргу (ч.1 ст.264 ЦК України).
З урахуванням вищевикладеного, у задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку з чим підстави для покладення на відповідача судових витрат згідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України відсутні.
Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 16.07.2012р.
Суддя Щавинська Ю.М.