"11" липня 2012 р.Справа № 14/25/5022-389/2012
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
розглянув справу
за позовом Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" вул. Ямська, 32, м. Київ 38,03038
до Приватного агропромислового підприємства "Січ" с.Базар,Чортківський район, Тернопільська область,48533
про cтягнення втрат від інфляції за прострочення виконання зобов'язань в сумі 106603,26 грн. та 3% річних в сумі 19048,93 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Козак Н.В., довіреність від 04.01.2012 р.;
відповідача: Остафійчук І.Б., довіреність від 15.03.12 р.
Суть справи:
Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства "Січ" про cтягнення втрат від інфляції за прострочення виконання зобов'язань в сумі 106603,26 грн. та 3% річних в сумі 19048,93 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, державне підприємство посилається на те, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 14.03.2005 р. у справі № 14/42-533 з агропромислового підприємства на користь позивача стягнуту борг в умі 87558, 12 грн., але після прийняття даного судового акту кредитор реально грошові кошти не отримав, а відтак, нараховані ним боржнику згідно ст.625 ЦК України три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню в судовому порядку.
Відповідач у відзиві позов не визнає, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог, а тому просить в позові відмовити.
В розпочатому судовому засіданні представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбаченні ст. ст. 22, 81-1 ГПК України.
В судовому засіданні оголошувалась перерва, а також розгляд справи, згідно ст. 77 ГПК України, відкладався з підстав викладених у відповідній ухвалі.
За відсутності відповідних клопотань технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне:
25 квітня 2004 року між Дочірнім підприємством ДАК „Хліб України" „Державний резервний насіннєвий фонд України" (далі-Постачальник), в особі генерального директора Овчара Володимира Васильовича та приватним агропромисловим підприємством "Січ" (надалі-Покупець), в особі директора Андрусика Миколи Федоровича, було укладено договір поставки насіння № Б-93.
При цьому суд враховує, що згідно з п.п.1.3. пункту 1 Статуту державного підприємства „ Державний резервний насіннєвий фонд України" , зареєстрованого Печерською районною державною адміністрацією м. Києва за реєстраційним номером 34184 від 09.06.2004 року та розпорядженням Міністерства аграрної політики України № 34 від 25 травня 2004 року, останнє є правонаступником прав і обов'язків, майна, грошових коштів дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України" „Державний резервний насіннєвий фонд України".
Згідно розділу 1, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 зазначеного вище Договору Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця елітне насіння ярої пшениці сорту „Галан" першої репродукції у кількості 50 тонн по ціні 2322 грн. за тонну з урахуванням ПДВ., а Покупець - прийняти даний товар та оплатити його вартість відповідно до умов вказаних у договорі.
Відповідно до п. 3.2. правочину, розрахунок мав проводитись шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника поетапно, з остаточний розрахунком до 01 вересня 2004 року.
Покупець свої зобов'язання щодо оплати за отримане насіння відповідно до умов вищевказаного Договору не виконав і його заборгованість перед Позивачем склала 87558,12 грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 14 березня 2005 року по справі № 16/42-533 з відповідача на користь державного підприємства стягнуто боргу в сумі 87558,12 грн. по оплаті вартості товару, поставленого йому за договором поставки від 25 квітня 2004 року № Б-93, штраф в розмірі26267,43 грн. та судові витрати; на виконання рішення господарського суду видано наказ.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 14 березня 2005 по справі № 16/42-533 на даний час є невиконаним.
Так, із матеріалів справи слідує, що відповідачем сплачено борг лише в сумі 4000,00 грн., зокрема 30.05.2005 р. - 2000,00 грн. та таку ж суму 29.06.2005 р.
За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Після прийняття судового рішення про стягнення з господарюючого суб'єкта відповідних сум, його грошове зобов'язання перед контрагентом не припинилось, оскільки кредитор грошові кошти в повному обсязі не отримав.
В обґрунтування зазначеного представником позивача в судовому засіданні надано суду лист № 7107/7 від 22.06.2012р. відділу державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції, із змісту якого вбачається, що станом на 22.06.2012р. на депозитні рахунки ДВС коштів для погашення вищевказаного боргу не поступало і, відповідно, не перераховувалось стягувачу.
За правилами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки фактично відповідачем рішення господарського суду Тернопільської області від 14 березня 2005 року по справі № 16/42-533 в повному обсязі не виконано, позивачем нараховано відповідачу 106 603,26 грн. інфляційних витрат за період з вересня 2004 по березень 2012 року та 19048,93 грн. - 3% річних за період з 02 09.2004 року по 23.03.2012 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позовних вимог,просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, вважаючи що контрагентом його не дотримано при зверненні до суду.
У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути суму інфляційних витрат за період з вересня 2004 року по лютий 2012 року та 3% річних за період з 02.09.2004 року по 23.03.2012року.
Даний позов пред'явлено до суду 15 травня 2012 року (вхідний № 0464), тобто позивачем по справі не в повній мірі дотримані вимоги ст.ст. 256,257 ЦК України щодо строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
За статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги про стягнення спірних сум є обґрунтованими і підлягають задоволенню, але частково, в межах трирічного строку позовної давності.
З наведеного, судом здійснено перерахунок заявлених грошових вимог в межах трирічного строку, а саме: нарахованих інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 16.05.2009 р. ( на протязі трьох років, які передували часу звернення із даним позовом до суду) по 29.02.2012 р. ( кінцевий термін нарахування спірних сум, який визначений позивачем у позовній заяві ).
Відтак, суд констатує що сума позовних вимог яка підлягає до задоволення становить 15752, 51 грн. інфляційних втрат та 6820,20 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 33,43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
На день розгляду справи докази погашення відповідачем заборгованості в матеріалах справи відсутні.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.33, 34, 49, 77,82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 256,257, 267, 625 Цивільного кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Січ", с. Базар, Чортківського району, Тернопільської області, ідентифікаційний код 30834394 на користь державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України", вул. Ямська, 32, м. Київ, р/р 26000301035992 в ПАТ "Банк Форум", МФО 322948, ідентифікаційний код 30518866 - 15752 (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн. 51 коп. інфляційних втрат; 6820 (шість тисяч двадцять) грн. 20 коп. 3% річних та 451 (чотириста п'ятдесят одну) грн. 34 коп. в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
3. В решті позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко
Повний текст рішення
складено "16 " липня 2012 р.