ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-5/3580-2012 11.07.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Горизонт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Інвестиційна Компанія"
про розірвання договору та стягнення 178 940,00 грн.
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Капцова Т.П.
Нечай О.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий Горизонт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-Інвестиційна Компанія" про розірвання Договору про надання послуг № 15/05-09 від 15.05.2009 р. та стягнення 178 940,00 грн. збитків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 15.05.2009 р. між сторонами було укладено Договір про надання послуг, за умовами якого відповідач зобов'язався надати послуги з моніторингу дії агрохімікатів на зернових та технічних культурах, в тому числі на рослинних рештках. Не зважаючи на те, що позивач перерахував відповідачу в оплату таких послуг 178 940,00 грн., останній, згідно з твердженнями позивача, не зважаючи на закінчення терміну дії Договору, не надав позивачу заключний звіт, у формі якого мали надаватись такі послуги. Враховуючи зазначене, як зазначає позивач, виконання відповідачем відповідного зобов'язання втратило для нього інтерес, у зв'язку з чим він просить суд розірвати укладений між сторонами договір, оскільки таке право передбачено п. 3.4.2. Договору. Крім того, посилаючись на приписи ст. 653 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача сплачені ним кошти в сумі 178 940,00 грн., які він кваліфікує як збитки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/3580-2012, розгляд справи призначено на 11.04.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 17.05.2012 р.
13.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 30.05.2012 р.
30.05.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він стверджує про те, що оскільки станом на сьогодні відповідачем не виконано зобов'язань щодо передачі позивачу звіту про результати проведених робіт, його зобов'язання не могло бути припинене і не припинилось 31.11.2009 р., а тому право позивача на розірвання угоди і відшкодування збитків є чинним.
У судовому засіданні 30.06.2012 р. у зв'язку зі складністю справи суд дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-5/3580-2012 у наступному складі суду: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Т.П. Капцова, О.В. Нечай.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/3580-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 11.07.2012 р.
Представники сторін в судове засідання 11.07.2012 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 11.07.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.05.2009 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 15/05-09, відповідно до п. 1.1. якого виконавець в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язався надати замовнику послуги, визначені статтею 2 цього Договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити послуги в порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до ст. 2 Договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з моніторингу дії агрохімікатів на зернових та технічних культурах, в тому числі на рослинних рештках.
За виконання передбачених Договором послуг замовник сплачує виконавцю наступну ціну: 178940, 00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 29 823, 33 грн., який виконавець сплачує в порядку, передбаченому законодавством України (п. 5.1. Договору).
Згідно з п. 6.2. Договору виконавець зобов'язаний надати послуги у формі звіту.
Послуги мають бути надані до 30 жовтня 2009 року (п. 6.7. Договору).
Відповідно до п. 8.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків або до його припинення сторонами в порядку, визначеному в цьому Договорі, проте не довше 30 листопада 2009 року.
Як стверджує позивач, на підставі платіжних доручень № 600 від 27.08.2009 р. та № 678 від 03.11.2009 р. (примірників з відміткою банку про проведення фінансових операцій з перерахування грошових коштів -надано не було) він перерахував відповідачу в оплату послуг 178 940, 00 грн.
03.11.2009 р. сторони підписали Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000788 про те, що виконавцем були надані послуги моніторингу дії агрохімікатів на зернових та технічних культурах на суму 149 116, 67 грн. з застереженням, що сторони одна до одної претензій не мають.
Як стверджує позивач, в порушення умов Договору відповідач не передав позивачу замовлені ним послуги у формі заключного Звіту, у зв'язку з чим він втратив інтерес до прийняття такого зобов'язання від відповідача та заявою від 26.01.2012 р., що адресована відповідача, відмовився від виконання зобов'язання в натурі, та вимагав повернути все отримане за договором.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Матеріали справи містять Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-000788 від 03.11.2009 р., який підтверджує надання відповідачем відповідних послуг та прийняття їх відповідачем без жодних зауважень.
Доказів того, що позивач звертався до позивача із вимогами про виконання обумовлених договором робіт, передання результатів виконаних робіт -звітів, пред'являв претензії до виконавця в передбачений договором строк, суду не надано.
В силу зазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не спростовано факт надання відповідачем замовлених послуг, у зв'язку з чим посилання на порушення останнім умов договору є безпідставним.
Згідно зі ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору
У даному випадку позивач не лише не довів істотного порушення договору відповідачем, але й в тому числі заявив вимогу щодо розірвання договору, який припинив свою дію.
Так, слід зауважити, що розірвання договору є одним з різновидів припинення, у зв'язку з чим, оскільки на даний час він вже припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який він укладався, розірвати його в судовому порядку не можливо. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 16.03.2010 р. у справі № 6/466.
Що стосується позовних вимог про стягнення збитків, суд відмічає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, які б підтверджували завдання безпосередньо відповідачем позивачу збитків.
Так, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки -це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи -безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266 - 6/492 від 30.05.2006 р.).
Водночас, у даній справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами як завдання йому відповідачем матеріальних збитків, тобто знищення належного позивачу майна, так і понесення збитків у формі втраченої вигоди.
Доводи позивача про те, що сплачені ним за Договором позивачу кошти є реальними збитками, - необґрунтовані та помилкові, оскільки в основі таких витрат лежить господарське зобов'язання, взяте на себе позивачем, а відповідні кошти можуть бути повернуті після припинення Договору у разі невиконання зустрічного зобов'язання з надання послуг на підставі приписів ст. 1212 ЦК України. Однак, як зазначалось вище, позивач не лише невірно кваліфікував заявлені до стягнення кошти як збитки, але й не довів порушення відповідачем укладеного між сторонами договору.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.07.2012 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді Т.П. Капцова
О.В. Нечай