ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-69/5374-2012 06.07.12
За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання положень договору недійсними
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача Фісінчук С.О. (дов. № 03-05/6 від 03.01.2012 р.)
від відповідача Пількевич В.В. (дов. № 74-311 від 07.02.2012 р.)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06 липня 2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Публічне акціонерне товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі по тексту - відповідач) про визнання пунктів 3.6, 5.1 договору купівлі - продажу природного газу № 14/126/11 від 31.01.2011 року недійсними, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пункти 3.6, 5.1. договору купівлі - продажу природного газу № 14/126/11 від 31.01.2011 року є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому повинні бути визнані судом недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012 року порушено провадження у справі № 5011-69/5374-2012, слухання справи призначено на 22.05.2012 року.
17.05.2012 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні надав документи для огляду, на виконання вимог ухвали суду від 26.04.2012 року, та не заперечив проти поданого позивачем клопотання.
Розглянувши подане позивачем 17.05.2012 року клопотання про відкладення розгляду справи, суд приходить до висновку про його задоволення.
22.05.2012 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідач подав відзив.
12.06.2012 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав документи на часткове виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні 12.06.2012 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, в яких заперечив проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оголосив перерву у судовому засіданні до 19.06.2012 року.
Представник відповідача в судове засідання 19.06.2012 року не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року не виконав, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2012 року надав усні пояснення по суті спору, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2012 року було продовжено строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 06.07.2012 року.
У судовому засіданні 06.07.2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2012 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
31 січня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (покупець) було укладено договір № 14/126/11 купівлі-продажу природного газу (надалі по тексту - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати покупцеві у 2011 року імпортований природний газ, надалі - газ, для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 2.1. Договору.
Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що постачальник передає покупцеві в 2011 році газ з урахуванням вартості його транспортування магістральними трубопроводами в обсязі до 6 904,400 куб.м.
Строк поставки газу: з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року (пункт 3.1. Договору).
Згідно з пунктом 3.5. Договору приймання передача газу, його документальне оформлення та звітність здійснюється відповідно до порядку, встановленого положенням про порядок складання балансів природного газу в газорозподільних мережах, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 24.12.2001року № 677. Приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцеві і відповідному місяці поставки, оформлюється актами приймання - передачі газу.
Відповідно до пункту 3.6. Договору не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірники акту приймання - передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу. акти є підставою для остаточних розрахунків.
Ціна за 1000 куб. м. газу становить 2 282,00 грн., без урахування податку на додану вартість (ПДВ), збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
- податку на додану вартість - 20 %.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 98,60 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 426,24 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2 911,49 грн.
Загальна сума цього Договору складається з вартості фактично переданого за цим договором газу у урахуванням ціни його транспортування (пункти 4.1., 4.3. Договору).
Згідно з пунктом 5.1. Договору оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки.
На виконання умов між сторонами були підписані наступні акти приймання-передачі газу:
- Акт № 01/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 31.01.2011 року на суму 3 495 043,37 грн.;
- Акт № 02/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 28.02.2011 року на суму 3 348 060,39 грн.;
- Акт № 03/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 31.03.2011 року на суму 3 482 012,72 грн.;
- Акт № 04/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 30.04.2011 року на суму 612 676,22 грн.;
- Акт № 05/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 31.05.2011 року на суму 495 961,11 грн.;
- Акт № 06/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 30.06.2011 року на суму 437 167,92 грн.;
- Акт № 07/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 31.07.2011 року на суму 502 088,13 грн.;
- Акт № 08/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 31.08.2011 року на суму 444 977,52 грн.;
- Акт № 09/11-9-ВТВ приймання - передачі газу від 30.09.2011 року на суму 464 067,88 грн.;
- Акт приймання - передачі газу від 31.10.2011 року на суму 1 347 719,63 грн.;
- Акт приймання - передачі газу від 30.11.2011 року на суму 3 618 287,05 грн.;
- Акт приймання - передачі газу від 31.12.2011 року на суму 3 782 846,20 грн.;
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає про невідповідність пунктів 3.6 та 5.1. Договору Постанові Національної комісії регулювання електроенергетики України № 212 від 10.02.2011 року "Про затвердження Типового договору на купівлю - продаж природного газу".
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що сторони, відповідно до умов чинного законодавства України, при укладанні даного Договору були вільними у виборі контрагентів та визначенні умов Договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір без будь-яких зауважень, застережень, протоколу розбіжностей, а відтак, на думку відповідача, всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають обов'язковими для виконання сторонами.
Окрім того, відповідач вказує на той факт, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" вчинило цілий ряд дій, що свідчать про схвалення та прийняття правочину до виконання, а саме прийняло природний газ у власність від Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та здійснило часткову оплату природного газу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За своєю правовою природою, укладений між сторонами спірний Договір є договором купівлі - продажу.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір № 14/126/11 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2011 року відповідно до умов якого постачальник зобовязується передати покупцеві у 2011 року імпортований природний газ, для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у Договорі.
Пунктом 3.6. Договору сторони погодили, що не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірники акту приймання - передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, акти є підставою для остаточних розрахунків
За період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року відповідач передав, а позивач прийняв природний газ на загальну суму 22 030 908,14 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невідповідність пункту 5.1. Договору пункту 6.1. Типового договору на купівлю - продаж природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 212 від 10.02.2011 року.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. Типового договору на купівлю - продаж природного газу оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.
Пунктом 5.1. Договору сторони передбачили, що оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що умови спірного Договору ніяким чином не суперечать Типовому договору на купівлю - продаж природного газу, затвердженому Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 212 від 10.02.2011 року, а тому, твердження позивача про невідповідність пунктів 3.6, 5.1. договору № 14/126/11 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2011 року умовам чинного законодавства України не мають нормативного підтвердження та є необґрунтованими.
В статті 627 Цивільного кодексу України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За таких обставин, сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши спірний Договір, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного Договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. В свою чергу у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по Договору, що не може бути підставою визнання договору недійсним, а згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких пункти 3.6, 5.1. Договору мають бути визнані недійсними. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" до Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компаній "Нафтогаз України" про визнання недійсними пункти 3.6., 5.1. договору № 14/126/11 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2011 року задоволенню не підлягають.
Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення 11.07.2012 року
Суддя С.В. Стасюк