ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-37/5755-2012 04.07.12
За позовом: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської області
До: Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про стягнення 104 872,25 грн.
Суддя Гавриловська І.О.
Представники сторін:
від позивача: Кошевий А.Л.
від відповідача: Ганченко М.О.
На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської області до Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про стягнення 104 872,25 грн. в порядку регресу, виплачених потерпілому ОСОБА_3 в результаті настання страхової події -дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28.04.2004 року р. за участю транспортних засобів «ГАЗ-32213», державний НОМЕР_2, та транспортного засобу «ВАЗ 21120», державний номер НОМЕР_1.
Ухвалою суду від 04.05.12 р. було порушено провадження у даній справі № 5011-37/5755-2012 та призначено її розгляд на 30.05.12 р., зобов'язано сторін надати певні документи.
У судове засідання 30.05.12 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Зокрема, відповідно до повідомлення відділення поштового зв'язку -«за закінченням терміну зберігання».
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи-учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Представник відповідача 30.05.12 р. через службу діловодства суд подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що відповідачу необхідно більш тривалий строк для підготовки та надання суду заперечень та пояснень стосовно заявлених позовних вимог, а також доказів якими вони обґрунтовуються, яке суд з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи задовольнив.
Враховуючи наведене, у зв'язку з нез'явленням представника позивача у призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду та для надання можливості відповідачу належним чином підготувати заперечення на позовну заяву, що перешкоджає вирішенню спору у даному судовому засіданні, господарський суд відклав розгляд справи до 13.06.2012 р. о 15:00.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, надав пояснення по суті спору.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив у ньому відмовити.
У судовому засіданні 13.06.2012 р. була оголошена перерва до 04.07.2012 р. о 9:45 для дослідження наданих доказів по справі.
У судовому засіданні 04.07.2012 р. господарським судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
28 квітня 2004 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ГАЗ -32213, державний НОМЕР_2, що належить Красилівському лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів Філії УМГ «Київтрансгаз»Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля ВАЗ 21120, державний номер НОМЕР_1, що належить ТОВ «Скломашсервіс - Гласмашинебау Львів»під керуванням ОСОБА_3.
З матеріалів розслідування нещасного випадку випливає, що його причиною було порушення п. п. 13.3 і 12.1 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4, який виїхав на зустрічну смугу і не впорався з керуванням та зіткнувся з автомобілем, яким керував ОСОБА_3
Внаслідок зіткнення ОСОБА_3 отримав вивих правої стегнової кістки з відламковим переломом. Відповідно до виписки з акту огляду у МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у додаткових видах допомоги № 019895 від 15.08.2005р. ОСОБА_3 втратив 50% професійної працездатності та визнаний інвалідом III групи трудового каліцтва (виписка з акту огляду у 06.09.2005 МСЕК в матеріалах справи).
Представник позивача пояснив, що власником джерела підвищеної небезпеки (автомобіля ГАЗ-32213 НОМЕР_2) є ДК „Укртрансгаз" НАК „Нафтогаз України", водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з власником джерела підвищеної небезпеки і на час скоєння протиправних дій, в результаті яких трапився нещасний випадок на виробництві, виконував свої безпосередні службові обов'язки.
Відділенням ВД ФСНВ у Пустомитівському районі Львівської області, керуючись ст. 21.28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове соціальне державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999р. № 1105 було проведено щомісячні страхові виплати з 1 квітня 2009 року по 30.03.2012 року в сумі 90833,14 грн.; разова допомога - 240грн., витрати на доставку страхової виплати в сумі 910,73 грн.; витрати на технічне обслуговування автомобіля «Славута»з ручним керуванням, наданого ОСОБА_3 як інваліду від трудового каліцтва в сумі-426 грн., санаторно-курортне лікування, включаючи проїзд в сумі - 7212,38 грн.
Крім цього, згідно з щомісячними актами звірки витрат по особових справах потерпілих, яким Пенсійним Фондом виплачено пенсії по інвалідності від трудового каліцтва та профзахворювання, яка проводиться між Фондами, відділенням ВД ФСНВ у Пустомитівському районі відшкодовано управлінню Пенсійного Фонду у Пустомитівському районі за період з 1 квітня 2009 року по 30 березня 2012 року 5250 грн. виплаченої ОСОБА_3 пенсії по інвалідності.
Загальна сума коштів, виплачених відділенням ВД ФСНВ у Пустомитівському районі Львівської області, становить 104 872, 25 грн., які позивач вважає власними фінансовими втратами.
З огляду на зазначене, позивач стверджує, що ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», не будучи страхувальником щодо потерпілої особи -ОСОБА_3, як власник джерела підвищеної небезпеки, зобов'язаний відшкодувати вищезгадані витрати відділенню ВД ФСНВ у Пустомитівському районі Львівської області в порядку регресу.
Враховуючи наведене, на розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської області до Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про стягнення 104 872,25 грн. в порядку регресу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Разом із тим правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:
- життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
- володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
- відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Виходячи з сукупного аналізу норм Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страхування від нещасного випадку с обов 'язковим особистим страхуванням.
Оскільки дія Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика, цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як страховика з іншими особами - відповідальними за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, до таких правовідносин слід застосовувати загальні положення ЦК України щодо страхування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За таких обставин за загальним правилами страхування страховик має право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а отже, в разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування, таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди не передбачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного та з огляду на положення статей 993, 999 ЦК України, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому.
На підставі ст. 46 Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування, яке здійснюється за рахунок:
- внесків роботодавців: для підприємств -з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюжетних установ та організацій -з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;
- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;
- коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів і пені зі страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, : фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених КпАП;
- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців та застрахованих осіб.
Таким чином, здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні виплати є його обов'язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК і, відповідно, відділення Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, та не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 цього Кодексу.
Даної правової позиції при розгляді аналогічних справ дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 20.02.2012р. у справі №5015/4809/11(5/198), у постанові від 11.06.2012 р. у справі № 5028/18/110/2011, Верховний Суд України у своєму рішенні від 25.05.2011р. та постанові від 12.09.2011р., а також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 28.07.2011 р. та 27.09.2011 р.
Відповідно до ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Статтею 11128 ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 27.02.2012 №01- 06/224/2012).
Приймаючи до уваги викладене, позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Пустомитівському районі Львівської області до Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 104 872,25 грн. в порядку регресу, виплачених потерпілому ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повне рішення складено 09.07.2012 р.
Суддя Гавриловська І.О.