10.07.2012
Апеляційний суд Херсонської області
Справа №22ц-2190/1866/2012р. Головуючий в І інстанції Войцеховська Я.В. Категорія 27 Доповідач: Кутурланова О.В.
10 липня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого Орловської Н.В.
Суддів Майданіка В.В.
Кутурланової О.В.
При секретарі Гулько К.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 25 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ спільних коштів подружжя,
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про поділ спільних коштів подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 10.06.2000 року по 25.11.2009 року вони з ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. У 2008 році між ними, як подружжям, з однієї сторони, і ОСОБА_4, з іншої сторони, досягнута домовленість про придбання у останнього земельної ділянки для будівництва житлового будинку, у зв»язку із чим ОСОБА_4 передані грошові кошти у сумі 75000 доларів США, а ОСОБА_5 на виконання будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці передано грошові кошти у сумі 200000 грн.
Через погіршення сімейних стосунків та відсутність коштів для проведення подальших будівельних робіт вони з відповідачем відмовились від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, у зв»язку із чим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов»язалися повернути отриманні грошові кошти, написавши про це ОСОБА_3 відповідні розписки.
Оскільки рішенням Чорноморського районного суду АРК від 24.03.2010 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнена заборгованість в сумі 598875 грн., позивачка просила суд визнати грошові кошти у сумі 598875 грн. та 200000 грн. спільними сумісними коштами подружжя та за наслідками виконання боргових зобов»язань ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 стягнути з відповідача на її користь Ѕ частку цих коштів.
В ході розгляду справи позивачка збільшила позовні вимоги (а.с.126-128), і, посилаючись на те, що дитина-інвалід, батьком якої є відповідач, перебуває на її утриманні і вона несе додаткові витрати по догляду за дитиною, просила суд відступити від принципу рівності часток у спільному сумісному майні подружжя та стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у розмірі 547937,50 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 25 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 24000 грн., а також 240 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що передані сторонами третім особам грошові кошти у розмірі 75000 доларів США і 200000 грн. були спільними сумісними коштами подружжя.
Однак, оскільки в процесі виконання рішення Чорноморського районного суду АРК від 24.03.2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 досягнута мирова угода, за якою ОСОБА_4 передає ОСОБА_3 на виконання рішення суду грошові кошти у сумі 40000 грн. та відмовляється від будь-яких вимог до ОСОБА_3 про приведення земельної ділянки у первісний стан та стягнення грошових коштів, а ОСОБА_3 відмовляється від вимог по примусовому виконанню рішення суду в частині стягнення 560695 грн., яка затверджена ухвалою Чорноморського районного суду АРК від 17.02.2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду АРК від 14.06.2011 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки Ѕ частки від отриманих відповідачем за рішенням суду коштів у розмірі 40000 грн.
Щодо стягнення з відповідача коштів, отриманих останнім від ОСОБА_5, суд виходив з того, що 192000 грн. повернені ОСОБА_5 сторонам в період їх шлюбу та витрачені ними на потреби сім»ї. Решта коштів у розмірі 8000 грн. отримані відповідачем після розірвання шлюбу, а тому Ѕ частка від них має бути стягнена на користь позивачки.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2) з 10.06.2000 року по 15.12.2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.12,13), від якого у них народився син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
02.12.2008 року на виконання досягнутих з ОСОБА_4 домовленостей про купівлю у нього земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку подружжя ОСОБА_3 передало продавцю спільні сумісні кошти у розмірі 75000 доларів США (а.с.15-16).
Для проведення будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці подружжя ОСОБА_3 передало ОСОБА_5 спільні сумісні кошти у розмірі 200000 грн. (а.с.19).
Оскільки у подальшому договір купівлі-продажу укладено не було та розпочаті будівельні роботи були припинені, в березні 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов»язалися повернути ОСОБА_3 отримані грошові кошти (а.с.14).
Рішенням Чорноморського районного суду АРК від 24.03.2010 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнена заборгованість в сумі 598875 грн. (що еквівалентно 75000 доларів США на час ухвалення рішення) (а.с.22-24).
Оскільки на земельній ділянці належній на праві власності ОСОБА_4 були розпочаті будівельні роботи та вирито котлован для закладення фундаменту, в процесі виконання рішення Чорноморського районного суду АРК від 24.03.2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 досягнута мирова угода, за якою ОСОБА_4 передає ОСОБА_3 на виконання рішення суду грошові кошти у сумі 40000 грн. та відмовляється від будь-яких вимог до ОСОБА_3 про приведення земельної ділянки у первісний стан та стягнення грошових коштів, а ОСОБА_3 відмовляється від вимог по примусовому виконанню рішення суду в частині стягнення 560695 грн., яка затверджена ухвалою Чорноморського районного суду АРК від 17.02.2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду АРК від 14.06.2011 року (а.с.110,137).
Отже, зважаючи на те, що між колишнім подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виникли взаємні права та обов»язки як щодо повернення ОСОБА_4 отриманих коштів подружжя, так і щодо приведення належної ОСОБА_4 земельної ділянки у первісний стан, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що при стягнені з відповідача на користь позивачки коштів слід виходити не із суми, стягненої з нього за рішенням Чорноморського районного суду АРК від 24.03.2010 року, а з фактичної суми, отриманої відповідачем в ході виконання рішення суду згідно досягнутої мирової угоди у розмірі 40000 грн.
Доводи апеляційної скарги в наведеній частині висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.
При визначенні частки, яка підлягає стягненню на користь позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з рівності часток подружжя, що відповідає положенням ст.60, 61, ч.1 ст.63, ч.1 ст.65, ч.1 ст.70 СК України та узгоджується з рішенням апеляційного суду Херсонської області від 12.01.2012 року про поділ майна подружжя, за яким спільно набуте майно подружжя поділено між ними у рівних частках, проти чого сторони не заперечували.
Зважаючи на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при визначенні частки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у спільно набутих грошових коштах.
Разом з тим, при вирішенні спору про стягнення з відповідача коштів, отриманих останнім від ОСОБА_5, суд безпідставно виходив з того, що 192000 грн. повернені ОСОБА_5 сторонам в період їх шлюбу та витрачені ними на потреби сім»її і лише 8000 грн. отримані відповідачем після розірвання шлюбу, Ѕ частки від яких підлягає стягненню на користь позивачки.
При цьому суд виходив з графіка погашення боргу, наданого відповідачем в обґрунтування заперечень проти позовних вимог (а.с.69) і не врахував пояснень ОСОБА_5, залученого у якості третьої особи, про те, що зазначені у ньому відомості не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки сам графік складений відповідачем вже після остаточного розрахунку і підписаний ним на прохання ОСОБА_3 лише тому, що загальна сума повернених коштів співпадала з фактично отриманими від ОСОБА_3, без перевірки сум і періодів їх повернення, які різняться від реальних (а.с.169).
Оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а наданий позивачем графік погашення боргу з вищенаведених обставин викликає сумнів щодо достовірності викладених у ньому відомостей, зважаючи на те, що інших належних та достовірних доказів в обґрунтування заперечень проти позову в наведеній частині відповідачем не надано, колегія суддів виходить з розписки ОСОБА_3, складеної останнім 02.09.2010 року про отримання коштів від ОСОБА_5 у повному обсязі (а.с.31), та вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню Ѕ частка повернених відповідачу після розірвання шлюбу грошових коштів подружжя у розмірі 200000 грн., що складає 100000 грн.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність визначених ст.309 ЦПК України підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, зміни ухваленого судом першої інстанції рішення та збільшення суми стягнених з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів з 24000 грн. до 120000 грн. (40000 грн. + 200000 грн. х Ѕ ).
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 25 квітня 2012 року змінити, збільшивши суму стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з 24000 грн. до 120000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді