копія
04 липня 2012 р. Справа № 2a-1870/4317/12
Суддя Сумського окружного адміністративного суду - Савченко Д.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" до Сумського прикордонного загону про скасування постанови,-
Відкрите акціонерне товариство "Федеральна пасажирська компанія" (Російська Федерація) (далі - позивач, ВАТ "Федеральна пасажирська компанія") звернулося до суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону державної прикордонної служби (далі по тексту - Сумський прикордонний загін), в якому просило скасувати постанову відповідача від 10.04.2012року №113 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень та припинити справу про відповідальність перевізника при здійсненні міжнародних пасажирських перевезень.
Свої вимоги мотивує тим, що позивач не є перевізником в розумінні Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" та не може нести відповідальність за правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, оскільки ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" як іноземний господарюючий суб'єкт не має відповідних ліцензійних документів, передбачених Законами України "Про транспорт" та "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та не є на території України перевізником, а може виступати лише як організація - власник поїзду. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до статті 38 Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, стороною якого виступає Україна, перевізник не має права контролювати дотримання пасажирами паспортних правил, встановлених при проїзді залізничним транспортом, крім тих, що встановлені міжнародними угодами в сфері залізничних перевезень.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що постанова про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, а саме, Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень". Вказує на те, що відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю встановлюється обов'язок усіх перевізників (авіа, автомобільних, залізничних, морських) переконатися в тому , що всі пасажири мають документи на в'їзд /виїзд, необхідні для в'їзду до приймаючої держави. А тому просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с.46-50).
Представник позивача, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи (а.с.61), в судове засідання не з'явився, про причини неявки, всупереч вимог ч.2 ст. 40 КАС України, суд не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву (а.с.61), в якій, з підстав, викладених у письмових запереченнях, проти позову заперечував, додатково зазначив, що справу просить розглядати у його відсутності.
Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст.ст. 12, 41 КАС України не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 27.03.2012 року о 00год. 20хв. під час здійснення прикордонного контролю потягу №65 сполученням "Москва-Кишинів" в вагоні №03 виявлено громадянина Таджикистану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який для паспортного контролю в пункті пропуску через Державний кордон України "Зернове" Сумської області пред'явив паспорт громадянина Таджикистану серії НОМЕР_1 (а.с.56), який не дає права здійснення перетину державного кордону України для в'їзду до держави прямування, що підтверджується протоколом про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень (а.с.53).
Враховуючи той факт, що громадянином Таджикистану ОСОБА_3 було здійснено спробу незаконного перетину державного кордону без відповідних документів, що дають право на перетинання державного кордону України, відносно нього 27.03.2012р. складено протокол про адміністративне правопорушення серія СхРУ №002456, передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП (а.с.53).
27.03.2012р. Середино - Будським районним судом Сумської області відносно громадянина Таджикистану ОСОБА_3 згідно з ч.1 ст. 204-1 КУпАП прийнято постанову про накладання адміністративного стягнення в сумі 1700грн. (а.с.54).
Згідно з ч. ч. 1, 3,4 ст. 3 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка керує транспортним засобом, або представником перевізника, у присутності якого складено протокол про правопорушення, а за наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка керує транспортним засобом, або представника перевізника від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка керує транспортним засобом, або представник перевізника має право надати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
10.04.2012р. відповідачем відносно перевізника - ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" у присутності представника перевізника - провідника ОСОБА_4 (а.с.51-52) складено протокол №530028 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень за невиконання перевізником обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, що призвело до спроби перевезення через державний кордон України одного пасажира - громадянина Таджикистану ОСОБА_3, яким було надано внутрішній паспорт громадянина Таджикистану (а.с.56).
У протоколі зазначено особу представника перевізника - провідника вагону ОСОБА_4 (а.с.51), яка була присутня при складанні протоколу. ОСОБА_4, як представником перевізника, отримано примірник складеного протоколу, про що свідчить її підпис у відповідній графі протоколу (а.с.52), який засвідчений підписами двох свідків, а тому посилання ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" про не вручення копії протоколу позивачу є безпідставним.
Згідно ст.12 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.
На підставі протоколу від 27.03.2012р. №530028 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень (а.с.51-52), Тво начальника Сумського прикордонного загону - підполковником Федорчуком А.В. 10.04.2012р. винесена постанова №113 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою на ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. (а.с.17-18).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010р. №751, пункт пропуску через державний кордон - спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, в аеропортах (на аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про залізничний транспорт", міжнародне залізничне сполучення - перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та іноземними державами.
Відповідно до ст. 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Таджикистан про взаємні поїздки громадян від 06.07.2001р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002р. №1277 громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця постійного проживання, можуть в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом і перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють у цій державі, по документах, зазначених у Додатку до цієї Угоди. При цьому згідно Додатку вказаної Угоди, зокрема, з 31.12.2001р. дійсними документами для в'їзду та виїзду за кордон у розумінні цієї Угоди для громадянина Таджикистану є загальногромадянський закордонний паспорт Республіки Таджикистан.
В той же час, як встановлено судом, громадянин Таджикистану ОСОБА_3 слідував на в'їзд на територію України, маючи при собі лише паспорт громадянина Таджикистану, який згідно п.3 Примітки до вказаного додатку угоди міг бути застосований для в'їзду-виїзду, прямування транзитом і перебування на території держави іншої Сторони лише до 31 грудня 2001 року, тобто у громадянина Таджикистану ОСОБА_3 при прямуванні до м. Кишинів з м. Москва були відсутні документи, необхідні для в'їзду до держави прямування 27.03.2012р.
Відповідно до ст. 22-1 Закону України "Про залізничний транспорт", під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх перевізникові на його вимогу. Перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні, крім обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, зобов'язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.
Таким чином, ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" як перевізник, з яким було укладено договір перевезення, про що видано квиток (а.с.56), зобов'язана була перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, чого, як встановлено судом, зроблено не було.
Відповідно до ст. 22-1 Закону України "Про залізничний транспорт", за невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність у нього документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення. Справи про правопорушення, передбачені статтею 1 цього Закону, розглядають відповідні органи охорони державного кордону України. Від імені органів охорони державного кордону України розглядати справи про правопорушення та накладати штрафи мають право начальники органів охорони державного кордону України та їх заступники.
Посилання позивача на те, що до ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" неможливо застосовувати приписи Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" з тих підстав, що Україна є стороною Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (відповідно до ст. 38 якої перевізник не має права контролювати дотримання пасажирами паспортних правил, встановлених при проїзді залізничним транспортом, крім тих, що встановлені міжнародними угодами в сфері залізничних перевезень), та він не може бути перевізником на території України, оскільки не володіє ліцензією, що дає право на перевезення тим чи іншим видом транспорту на території України (а.с.31-34), є необґрунтованим та судом не приймається до уваги, оскільки наявність чи відсутність ліцензії та відповідальність за її відсутність не є предметом даного спору та жодним чином не стосується правопорушення, що вчинене позивачем, так як оскаржувана постанова винесена відносно позивача за порушення ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Крім того, відповідно до преамбули Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Тобто вказаний Закон був прийнятий на підставі міжнародно-правових актів, а саме: Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Стаття 7 ("Прикордонні заходи") Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (яку згідно Преамбули підписали, зокрема держави - члени Ради Європи, до яких входить і Росія), передбачає наступне: без шкоди для міжнародних зобов'язань стосовно вільного пересування осіб Сторони будуть посилювати, наскільки це можливо, такий прикордонний контроль, який може бути необхідним для запобігання й виявлення торгівлі людьми; кожна Сторона вживає законодавчих або інших відповідних заходів для запобігання, наскільки це можливо, використанню транспортних засобів, які експлуатуються комерційними перевізниками, для вчинення правопорушень, визначених згідно із цією Конвенцією; де це доцільно й без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій такі заходи включають запровадження обов'язку комерційних перевізників, зокрема будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-якого транспортного засобу, упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, які вимагаються для в'їзду до приймаючої держави; кожна Сторона вживає необхідних заходів згідно зі своїм внутрішнім законодавством для забезпечення санкцій у випадках порушення обов'язку, викладеного в пункті 3 цієї статті; кожна Сторона вживає таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними згідно з внутрішнім законодавством Сторони для відмови у в'їзді або анулюванні віз особам, причетним до здійснення правопорушень, визначених згідно із цією Конвенцією. Таким чином за приписами вказаної статті будь-яка транспортна компанія зобов'язана упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Аналогічна норма передбачена статтею 11 ("Заходи прикордонного контролю") Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та статтею 11 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (яка Російською Федерацією та Україною була ратифікована в 2004р.), Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Крім того, відповідно до ст.2 Угоди про міжнародне пасажирське перевезення, що діє з 01 листопада 1951 року з урахуванням внесених змін та доповнень, які набрали чинності 01 травня 2010 року, на яку посилається позивач як на обґрунтування правомірності своїх дій (а.с. 22-29), перевізник -договірний перевізник та всі наступні перевізники, що беруть участь у перевезення пасажирів в міжнародному залізничному сполученні. Договірний перевізник (до яких відносить себе позивач) -юридична особа, з якою пасажир уклав договір перевезення, відповідно до якого перевізник зобов'язався доставити пасажира із пункту відправлення до пункту призначення, або передати пасажира іншому перевізнику.
Таким чином, за приписами вказаних норм перевізники як Російської Федерації, так і інші перевізники, визначені в угоді, несуть відповідальність за перевезення пасажира по маршруту від станції відправлення до станції призначення, про що також зазначено і в листі Комітету Організації співдружності залізничних доріг, який надано самим позивачем (а.с.21). У зв'язку з чим, на переконання суду, відповідальність перевізника не обмежується національними ліцензіями, не залежить від країни, по території якій здійснюється перевезення. Крім того, комерційний перевізник, у тому числі будь-яка транспортна компанія або власник чи водій будь-якого транспортного засобу, де це потрібно і без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій, зобов'язаний упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Враховуючи, що громадянином Таджикистану ОСОБА_3 було укладено договір перевезення саме із ВАТ "Федеральна пасажирська компанія", про що свідчить копія проїзного документа (квитка) № ВЕ 2010082 694660 сполученням "Москва-Кишинів" (а.с.56), позивач зобов'язаний був упевнитися, що пасажир - громадянин Таджикистану ОСОБА_3, при посадці у потяг №65 сполученням "Москва-Кишинів" має документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
Посилання представника позивача на Правила комплексних розрахунків (а.с.35-37) також не може бути прийнято судом до уваги, оскільки дані правила лише визначають порядок розрахунків між залізничними адміністраціями країн-учасниць, зокрема за перевезення пасажирів, однак, не звільняють самого перевізника від взятих на себе зобов'язань щодо перевезення пасажира по маршруту від станції відправлення до станції призначення та відповідно і від обов'язку упевнитися в наявності всіх необхідних документів у пасажира для в'їзду до приймаючої держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, з огляду на те, що перевізником не було виконано обов'язку перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, факт чого не було спростовано в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що відповідачем оскаржувана постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України, Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень", Законом України "Про залізничний транспорт", а тому суд не вбачає підстав для її скасування та задоволення позовних вимог позивача в тому числі щодо припинення справи про відповідальність перевізника при здійсненні міжнародних пасажирських перевезень.
Враховуючи, що судове рішення прийнято на користь відповідача, судові витрати, згідно ст. 94 КАС України, відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" до Сумського прикордонного загону про скасування постанови №113 від 10.04.2012 року та про припинення справи про відповідальність перевізника при здійсненні міжнародних пасажирських перевезень - відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) Д.М. Савченко
З оригіналом згідно
Суддя Д.М. Савченко