ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
15 червня 2012 р. № 2а-12253/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Гулкевич І.З.
при секретарі -Галійчук А.В.,
за участю представника позивача Хміль Ю.І.,
представника відповідача Кармелюка Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Транс»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001782300/15490, № 0001792300/15489, № 0001802300/15488 від 21.06.2011 року-,
Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у Шевченківському районі міста львова Львівської області Державної податкової служби від 21.06.2011 року за № 0001782300/15490, № 0001792300/15489 та № 0001802300/15488. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту відповідача № 964/151/23-121/35621156, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення -рішення, є безпідставні та необґрунтовані, суперечать фактичним даним обліку позивача і нормам законодавства України.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, та посилаючись на викладені в позові обставини, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечив проти позову з підстав, викладених у письмовому запереченні на позовну заяву, зазначивши, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення є законними, прийняті в межах наданих відповідачу повноважень, на підставі та відповідно до закону, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду в судовому засіданні замінено відповідача у справі -ДПІ у Шевченківському районі міста Львова правонаступником - ДПІ у Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби.
Заслухавши доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого:
Судом встановлено, що відповідачем на підставі направлень від 19.05.2011 року № 434, від 19.05.2011 № 435, від 19.05.2011 № 436, від 19.05.2011 № 437 була проведена виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Транс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої було складено акт від 01.06.2011 року за № 964/151/23-121/35621156.
У висновках вказаного акту відповідачем зазначається про порушення ТзОВ «Блейд Транс»:
- п.п. 1.22.1 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5, п. 5.1., п.п.5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України від 28.12.1994 р. за № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України від 22.05.1997 р. за № 283/97-ВР із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 485 041 грн., у тому числі за 4 кв. 2010 року у сумі 60 967 грн., 1 кв. 2011 року у сумі 424 074 грн., завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на прибуток за 2010 рік у сумі 2 607 102 грн., 1 кв. 2011 року в сумі 1 734 938 грн.,
- п.п. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.3.1., п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4. п. 7.4., п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 332 685 грн., в т.ч. за липень 2010 року у сумі 12 219 грн., вересень 2010 року у сумі 29 834 грн., грудень 2010 року у сумі 16 442 грн., лютий 20111 року у сумі 274 190 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за липень 2010 року у сумі 19 337грн., серпень 2010 року у сумі 1 865 грн., вересень 2010 року в сумі 7 545 грн., жовтень 2010 року в сумі 318 грн., грудень 2010 року в сумі 6 грн., січень 2010 року в сумі 14 190 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 року за № 0001782300/15490, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток підприємства, код платежу 11021000, на загальну суму 606 301 грн., в тому числі: за основним платежем -485 041 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -121 260 грн., податкове повідомлення-рішення № 0001792300/15489, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з врахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість, код платежу 14010100, на загальну суму 415 856 грн., зокрема: за основним платежем -332 685 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -83 171 грн., податкове повідомлення-рішення № 0001802300/15488, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 14 190,0 грн. та нараховано 1 гривню штрафної санкції.
Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями -рішеннями, позивач розпочав процедуру адміністративного оскарження відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України та Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого Наказом ДПА України № 1001 від 23.12.2010 року, в результаті чого рішенням ДПА у Львівській області від 05.09.2011 року за № 23691/10/25-005/1917 про результати розгляду первинної скарги та рішенням ДПС України від 11.10.2011 року за № 3443/6/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача залишені без змін.
Як вбачається із змісту акту перевірки та підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення -рішення № 0001782300/15490 про донарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток слугували висновки акту перевірки щодо повноти визначення валових доходів та валових витрат за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, відповідно до яких встановлено завищення скоригованого валового доходу у сумі 13 198 446 грн., у тому числі за 3 кв. 2010 року у сумі 738 323 грн., за 4 кв. 2010 року у сумі 5 053 638 грн., за 1 кв. 2011 року в сумі 7 406 485 грн., а також встановлено завищення валових витрат на суму 19 081 108 грн., у т.ч. за 3 кв. 2010 року у сумі 4 284 903 грн., за 4 кв. 2010 року в сумі 3 958 488 грн., за 1 кв. 2011 року у сумі 10 837 717 грн.
Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за № 0001792300/15489 та № 0001802300/15488 про донарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість слугували висновки акту перевірки щодо повноти визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року, відповідно до яких встановлено завищення податкових зобов'язань у сумі 2 645 504 грн., в т.ч. за серпень 2010 року в сумі 53 333 грн., вересень 2010 року в сумі 95954 грн., жовтень 2010 року в сумі 213467 грн., листопад 2010 року в сумі 370 254 грн., грудень 2010 року в сумі 429 162 грн., березень 2011 року в сумі 1 483 334 грн. та заниження за лютий 2011 року в сумі 210 667 грн., а також встановлено завищення податкового кредиту у сумі 2 610 360 грн., в т.ч. за липень 2010 року у сумі 50 893 грн., серпень 2010 року в сумі 71 389 грн., вересень 2010 року в сумі 133 333 грн., жовтень 2010 року в сумі 219 952 грн., листопад 2010 року в сумі 341 352 грн., грудень 2010 року в сумі 445 447 грн., січень 2011 року в сумі 14 190 грн., лютий 2011 року в сумі 50 000 грн., березень 2011 року в сумі 1 283 824 грн.
Зокрема перевіркою встановлено, що позивач в періоді, що перевірявся, здійснював операції з придбання кукурудзи, кукурудзяної дрібки та пшениці від ПП «Блекберн Компані», ПП «Аграрна компанія», СТ ТОВ «Зоря», ТОВ «Агрофірма Основа», ТОВ «Алміс ЛД», ЗАТ філіал «Зерно продукт»МХП «Перспектив», ФГ «Щурівецьке», ПАТ «Компанія Райз», ПАТ «Калиновський агрохім», ФГ «Степ», ПП «Атлант», ТОВ «Леополіс М», ТОВ «А.В. Агро Транс». Вартість придбаної кукурудзи, кукурудзяної дрібки та пшениці у сумі12 117 641 грн. позивачем віднесено до складу валових витрат, в тому числі у 3 кв. 2010 року в сумі 1 175 952 грн., в 4 кв. 2010 року в сумі 3 132 157 грн., 1 кв. 2011 року в сумі 7 809 532 грн. Суми ПДВ по операціях з вищевказаними контрагентами позивач відніс до складу податкового кредиту на загальну суму 2 120 546 грн., в тому числі за серпень 2010 року в сумі 16 667, вересень 2010 року -133 333 грн., за жовтень 2010 року -127 047 грн., за листопад 2010 року -297 908 грн., за грудень 2010 року -394 293 грн., за січень 2011 року - 14 190 грн., лютий 2011 року -50 000 грн., за березень 2011 року в сумі 1 087 107 грн.
Отриманий від ПП «Блекберн Компані», ПП «Аграрна компанія», СТ ТОВ «Зоря», ТОВ «Агрофірма Основа», ТОВ «Алміс ЛД», ЗАТ філіал «Зерно продукт»МХП «Перспектив», ФГ «Щурівецьке», ПАТ «Компанія Райз», ПАТ «Калиновський агрохім», ФГ «Степ», ПП «Атлант», ТОВ «Леополіс М», ТОВ «А.В. Агро Транс»товар було реалізовано позивачем на ДП «Лопатинський спиртовий завод»та ДП «Суходільський спиртовий завод», ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт». Доходи з продажу товарів даним спиртзаводам в сумі 12 827 984 грн. було включено позивачем у валові доходи в 3 кв. 2010 року в сумі 346 903 грн., 4 кв. 2010 року в сумі 5 064 414 грн., 1 кв. 2011 року в сумі 7 416 667 грн., а ПДВ по вказаних операціях на загальну суму 2 645 504 грн. включено до податкових зобов'язань.
Відповідач вказує, що господарські операції між позивачем та зазначеними вище контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходженням майна, наявності трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Отже, позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з його контрагентами без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини, а отже є нікчемними. Відповідач вважає усі операції купівлі-продажу ТзОВ «Блейд-Транс»від постачальників не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є безтоварними та нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача. Оскільки відсутні товари по факту придбання у зазначених постачальників, відповідно відсутній продаж даних товарів.
Виходячи з наведеного, відповідач робить висновок, що позивачем в порушення пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено скоригований валовий дохід за рахунок відображення доходу від продажу по безтоварних операціях в сумі 12 827 984 грн., в тому числі за 3 кв. 2010 року в сумі 346 903грн., 4 кв. 2010 року у сумі 5 064 414 грн., 1 кв. 2011 року в сумі 7 416 667 грн., а також в порушення п. 5.1. пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові витрати у сумі 12 117 641 грн., в т.ч. за 3 кв. 2010 року у сумі 1 175 952 грн., 4 кв. 2010 року в сумі 3 132 157 грн., 1 кв. 2011 року 7 809 532 грн. Також відповідач робить висновок про порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3, п. 4.1, ст. 4 п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 741, 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 2 654 504 грн., в т.ч. за серпень 2010 року в сумі 53 333 грн., вересень 2010 року в сумі 95954 грн., жовтень 2010 року в сумі 213467 грн., листопад 2010 року в сумі 370 254 грн., грудень 2010 року в сумі 429 162 грн., березень 2011 року в сумі 1 483 334 грн., а також завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 2 120 546 грн., в т.ч. за серпень 2010 року в сумі 16 667 грн., вересень 2010 року в сумі 133 333 грн., за жовтень 2010 року в сумі 127 047 грн., за листопад 2010 року в сумі 297 908 грн., за грудень 2010 року в сумі 394 293 грн., за січень 2011 року в сумі 14 190 грн., лютий 2011 року в сумі 50 000 грн., за березень 2011 року в сумі 1 087 107 грн.
Одночасно відповідачем робиться висновок про завищення позивачем убутку у сумі 332 298 грн., та приросту балансової вартості запасів в сумі 399 536 грн., оскільки відсутні товари по факту придбання у контрагента - ПП «Блекберн Компані».
Судом встановлено, що в періоді, що перевірявся відповідачем, між позивачем, як покупцем, були укладені договори поставки товару (кукурудзи, пшениці, кукурудзяної подрібки (дрібки)) з такими контрагентами -постачальниками (продавцями):
- ПП «Леополіс-М»(договір № 01/04-1 від 01.04.2010 року, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності згідно замовлення останнього, а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар та здійснити оплату за нього згідно рахунків постачальника, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар),
- ТОВ «Агрофірма «Основа»(договір № 26/08-1 від 26.08.2010 року, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця пшеницю, а покупець зобов'язується провести оплату за товар згідно рахунку постачальника і прийняти поставлений товар, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар),
- ТОВ «А.В. Агро-Транс»(договір № 01/03-11ЗР від 01.03.2011 року, згідно якого продавець продасть, а покупець купить та оплатить кукурудзу насипом урожаю 2010 року у кількості 1200 тонн, транспортування всього товару з місця завантаження до пункту призначення здійснюється покупцем, завантаження кукурудзи в автотранспорт входить у вартість товару),
- ПП «Аграрна компанія 2004»(договір № 10/03-1 від 10.03.2011 року, відповідно до якого продавець продасть, а покупець купить та оплатить кукурудзу насипом урожаю 2010 року в кількості 400 тонн, продавець зобов'язаний передати покупцю товар за накладними, завантаження кукурудзи в автотранспорт входить у вартість товару),
- ТзОВ «Алміс ЛД»(договір поставки товару № 11/03-1 від 11.03.2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності згідно замовлення останнього, а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар та здійснити оплату за нього згідно рахунків постачальника, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар),
- ПП «Блекберн Компани»(договір поставки товару № 26/08-2 від 26.08.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно (пшеницю, кукурудзу), а покупець зобов'язується провести оплату за товар згідно рахунку постачальника і прийняти поставлений товар, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар),
- СТОВ «ЗОРЯ»(договір поставки товару № 01/10-1 від 01.10.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно (пшеницю, кукурудзу), а покупець зобов'язується провести оплату за товар згідно рахунку постачальника і прийняти поставлений товар, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар),
- ЗАТ «Зернопродукт МХП» в особі філії «Перспектив»(договір купівлі-продажу продукції № 7 від 12.03.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передавати товар (продукцію) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати отриману продукцію на умовах, зазначених у договорі, асортимент, кількість та ціна продукції, погоджена сторонами в наступному вигляді: кукурудза недороблена, очищена в кількості 857 тонн, сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану продукцію є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) продукції, завантаження здійснюється за рахунок продавця, за погодженням сторін доставка продукції покупцю може бути здійснена продавцем за окрему плату),
- ПАТ «Компанія «РАЙЗ»(договір поставки сільськогосподарської продукції № 10004/0015 від 13.12.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію в асортименті, у строки і на умовах, передбачених договором і додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору, ціна, кількість, номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної партії товару, що придбавається на умовах цього договору, передбачена в додатковій угоді, поставка здійснюється на умовах, які встановлені в додатковій угоді до договору),
- ФГ «Степ»(договір купівлі-продажу № 221/2-10 від 25.02.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар -кукурудзу (товарне зерно) врожаю 2010 р., а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору, передача товару здійснюється у пункті поставки, згідно видаткових накладних, умови поставки товару: франко-склад покупця),
- ФГ «Щурівецьке»(договір поставки товару № 10/10-1 від 10.10.2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно (пшеницю, кукурудзу), а покупець зобов'язується провести оплату за товар згідно рахунку постачальника і прийняти поставлений товар, датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка засвідчує, коли і ким отриманий товар).
Матеріалами справи підтверджується, зокрема видатковими накладними, що у вказаних вище контрагентів позивач придбав товар - кукурудзу, пшеницю, кукурудзяну подрібку (дрібку), вартість якого була включена до складу валових витрат.
Придбаний у ПП «Блекберн Компані», ПП «Аграрна компанія», СТ ТОВ «Зоря», ТОВ «Агрофірма Основа, ТОВ «Алміс ЛД», ЗАТ філіал «Зерно продукт»МХП Перспектив, ФГ «Щурівецьке», ПАТ «Компанія Райз», ПАТ «Калиновський агрохім», ФГ «Степ», ПП «Атлант», ТОВ «Леополіс М», ТОВ «А.В. Агро Транс»товар в подальшому був реалізований позивачем таким контрагентам:
- ДП «Лопатинський спиртовий завод»згідно договору купівлі-продажу № 04-03 ЗР від 23.09.2010 року, договору купівлі-продажу № 07-02 ЗР від 19.10.2010 року, договору купівлі-продажу № 09-04 ЗР від 27.10.2010 року, договору купівлі-продажу № 11-04 ЗР від 17.11.2010 року, договору купівлі-продажу № 13-03 ЗР від 26.11.2010 року, договору купівлі-продажу № 40-03 ЗР від 20.12.2010 року, договору купівлі-продажу № 24/12-10 ЗР від 24.12.2010 року,
- ДП «Суходільський спиртовий завод»згідно договору купівлі-продажу № 01-07/10 ЗР від 01.07.2010 року, договору купівлі-продажу № 331 ЗР від 08.09.2010 року, договору купівлі-продажу № 15/10-45 ЗР від 15.10.2010 року, договору купівлі-продажу № 15-11/10 ЗР від 15.11.2010 року, договору купівлі-продажу № 24-11/10 ЗР від 24.11.2010 року, договору купівлі-продажу № 20-12/10 ЗР від 20.12.2010 року,
- ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»згідно додаткового договору від 25.02.2011 року про заміну сторони у зобов'язанні за договором купівлі-продажу №8-05 ЗР від 11.10.2008 року, додаткового договору від 25.02.2011 року про заміну сторони у зобовязанніза договором купівлі-продажу № 10/10-08 ЗР від 10.10.2008 року.
Дохід від продажу товару вказаним вище покупцям був включений позивачем до валового доходу.
В матеріалах справи містяться договори, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ , реєстри виданих податкових накладних, рахунки на оплату , банківські виписки , товарно-транспортні накладні, що підтверджують реальність існування між позивачем та його контрагентами -постачальниками/покупцями господарських правовідносин щодо поставки товару. Також, з наявних в матеріалах справи листів органів ДПС вбачається, що контрагенти позивача були платниками ПДВ у період, що перевірявся.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції чинній на момент проведення перевірки) (п. 2.1, п. 2.2 Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Пунктом 2.4. цього Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Надані позивачем документи на підтвердження здійснення операцій між позивачем та його контрагентами з поставки товару відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, оскільки містять всі обов'язкові реквізити, повністю ідентифікують операції та відображають їх економічний зміст.
Також з наявних в матеріалах справи даних про включення до ЄДР вбачається, що контрагенти позивача - ПП «Блекберн Компані», ПП «Аграрна компанія», СТ ТОВ «Зоря», ТОВ «Агрофірма Основа», ТОВ «Алміс ЛД», ЗАТ філіал «Зерно продукт»МХП Перспектив, ФГ «Щурівецьке», ПАТ «Компанія Райз», ПАТ «Калиновський агрохім», ФГ «Степ», ПП «Атлант», ТОВ «Леополіс М», ТОВ «А.В. Агро Транс», ДП «Лопатинський спиртовий завод», ДП «Суходільський спиртовий завод», ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»у період, що перевірявся відповідачем, мали статус юридичної особи. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження скасування установчих документів вказаних контрагентів на час здійснення господарських операцій.
Суд констатує, що висновки відповідача про те, що господарські операції позивача з його контрагентами, є нікчемними, зокрема, що вони не створили реальних наслідків, тобто є безтоварними, спростовуються матеріалами справи.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін угоди і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін угоди у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Судом не вбачається належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи правочини, угоди та договори, позивач та його контрагенти діяли з метою, яка суперечила б інтересам держави та суспільства.
Суд також звертає увагу на те, що як на час укладення вищевказаних правочинів між позивачем та його контрагентами, так і під час їх виконання, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, про що відповідачем зазначено у акті перевірки, а також ні установчі документи контрагентів позивача, ні їх свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними. Вказаний факт відповідачем не заперечується.
Також суд не погоджується з доводами відповідача щодо нікчемного характеру правочинів, так як цивільне законодавство України ґрунтується на визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від укладення договору) та визначати їх зміст за власним розсудом відповідно досягнутої з контрагентом домовленості.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
При дослідженні правочинів та договорів, укладених між позивачем та його контрагентами вбачається, що їх зміст становлять погоджені ними умови, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст. 628 Цивільного кодексу України.
Відповідачем не обґрунтовано, у чому саме полягає протиправний характер вищевказаних правочинів, і на підставі чого вбачається, що правочини укладені без мети настання реальних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач не надав доказів порушення вимог закону при укладанні зазначених правочинів з боку позивача та його контрагентів.
Причиною цього є помилкове трактування відповідачем ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже, саме за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.
За приписами ж ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали правочин, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.
Відповідачем не враховано також те, що за загальним правилом ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст.216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст.215 ЦК України) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК України), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 Цивільного кодексу України.
Також відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах, зокрема, правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК України); обману (ст. 230 ЦК України); насильства (ст. 231 ЦК України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232 ЦК України).
Відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Будь-яких доказів вищезазначеного відповідачем до суду не надано.
Під час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що цивільна правоздатність та дієздатність позивача або його контрагентів на час укладання правочинів була обмежена рішенням будь-якого суду, чи позивач або його контрагенти не були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку. Також в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів на час укладання правочинів, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.
Крім цього, суд зазначає, що стаття 228 ЦК України не містить такої підстави для визнання правочинів нікчемними, як відсутність у сторони договору необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу, як про це зазначає відповідач. Відсутність в суб'єкта господарювання відповідних ресурсів для здійснення операцій не може бути достатнім підтвердженням неможливості ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, так як законодавство не встановлює обмеження щодо використання суб'єктом господарювання у своїх діяльності лише власних основних засобів.
Таким чином, висновки відповідача щодо нікчемності договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.
Поняття валових доходів та витрат в період, який охоплений перевіркою, регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Згідно п. 5.1 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно п.5.11 ст Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»., установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За правилами п. 11.2, 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
З огляду на викладені положення законодавства України, враховуючи, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо продажу товару підтверджується відповідними договорами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними документами, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку є первинними документами, позивачем правомірно включено по таких операціях доходи до валових доходів, а витрати -до валових витрат.
Правовідносини, пов'язані із визначення об'єкта оподаткування ПДВ та формуванням платником податку податкового з кредиту з ПДВ, у 2010 році регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», а з 2011 року -Податковим кодексом України.
Згідно п.п. 3.1.1. п. 3.1. Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Пунктом 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачалось, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп.7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В силу пп. 7.5.1. п. 7.5. датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні приписи містяться і в Податковому кодексі України. Так, відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 названого Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку
Згідно пп. 198.6. ст. 186 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судом встановлено, що у позивача на підтвердження обґрунтованості визначення податкових зобов'язань та віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціях з купівлі/продажу кукурудзи, пшениці, кукурудзяної подрібки (дрібки) наявні податкові накладні.
На час видачі таких податкових накладних, підприємства при здійснені ними оподатковуваних операцій були зареєстровані платниками податку, у тому числі на додану вартість, а тому на законних підставах видали податкові накладні.
Всі суми, включені позивачем до складу податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, зауважень щодо змісту та порядку оформлення яких згідно із актом перевірки у відповідача не викликало. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що операції, по яких сформовано податковий кредит, пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Також відповідач вважає, що позивач на порушення п. 5.1, пп. 5.2.1., п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зайво відніс до складу валових витрат витрати на загальну суму 1 373 791 грн. по операціях з ДП «Лопатинський спиртзавод», ДП «Суходільський спиртзавод»щодо очищення, промивання, пропарювання автомобільних цистерн та ємкостей, витрати на суму 421 083 грн. по операції з ТзОВ «Драмторг»щодо подрібнення кукурудзи, а також витрати на суму 91 800 грн. по операціях з ТзОВ «Рухівський цукор»з придбання цукру білого кристалічного, оскільки не доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності. Відповідно, відповідач робить висновок і про безпідставне віднесення по вказаних операцій сум ПДВ до складу податкового кредиту на загальну суму 322613 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 50 893 грн., серпень 2010 року в сумі 54722 грн., жовтень 2010 року в сумі 92 905 грн., листопад 2010 року 43 444 грн., грудень 2010 року в сумі 51 154 грн., березень 2011 року в сумі 84 217 грн.
В матеріалах справи на підтвердження проведення операцій з ДП «Лопатинський спиртзавод», ДП «Суходільський спиртзавод», ТзОВ «Драмторг», ТзОВ «Рухівський цукор»наявні договори , видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри виданих податкових накладних, рахунки на оплату , банківські виписки.
Судом встановлено, що дані документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим кодексом України.
Як свідчать обставини справи, позивач у період з 01.07.2010 року по 31.03.2011 року здійснював діяльність з оптової торгівлі товарами харчової промисловості та продуктами харчування, зокрема пшеницею, кукурудзою, кукурудзяною дрібкою, цукром. Продані позивачем товари навантажувались у надані покупцями транспортні засоби. В обов'язки позивача згідно укладених з покупцями договорів на продаж товарів входило здійснювати очистку транспортних засобів. Отже, матеріалами справи підтверджено зв'язок витрат позивача, понесених по вказаних вище операціях, із його основною діяльністю.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на який є покликання в акті перевірки, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Однак, як було вже зазначено вище, позивачем надані відповідні документи на підтвердження понесених витрат по операціях з ДП «Лопатинський спиртзавод», ДП «Суходільський спиртзавод»по очищенню, промиванню, пропарюванню автомобільних цистерн та ємкостей, по операції з ТзОВ «Драмторг»по подрібненню кукурудзи, по операціях з ТзОВ «Рухівський цукор»з придбання цукру білого кристалічного.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено помилковість висновку відповідача про зайве включення позивачем до валових витрат витрати на загальну суму 1 373 791 грн., а до податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 322613 грн. по операціях з ДП «Лопатинський спиртзавод», ДП «Суходільський спиртзавод»щодо очищення, промивання, пропарювання автомобільних цистерн та ємкостей, з ТзОВ «Драмторг»щодо подрібнення кукурудзи, з ТзОВ «Рухівський цукор»щодо придбання цукру білого кристалічного.
Крім цього, відповідач зазначає, що позивачем в порушення п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати в сумі 4 744 495 грн., в тому числі за 3 кв. 2010 року в сумі 2 137 393 грн., за 1 кв. 2011 року в сумі 2 607 102 грн. Як на підставу такого порушення покликається на акт перевірки від 10.12.2010 року № 1895/313/23-121/35621156.
Відповідно до акту планової документальної перевірки від 10.12.2010 року № 1895/313/23-121/35621156 встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 393664 грн., у тому числі за 3 кв. 2008 року в сумі 45265 грн., 4 кв. 2008 р. в сумі мінус 45265 грн., 3 кв. 2009 року в сумі 326563 грн., 4 кв. 2009 р. в сумі мінус 2009 грн., за 1 кв. 2010 року в сумі 59829 грн., 2 кв. 2010 р. в сумі 9281 грн., а також встановлено завищення всього в сумі 2885018 грн., в т.ч. за 2008 рік в сумі 689352 грн., за 2009 рік в сумі 2137393 грн., за 1 півріччя 2010 року в сумі 58273 грн. На підставі цього акту перевірки відповідачем винесені відповідні податкові повідомлення-рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі акту перевірки від 10.12.2010 року № 1895/313/23-121/35621156, оскаржуються позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження.
Відповідно до діючого до 01.01.2011 року Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та нині діючого Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до пп. 5.2.3. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та пп. 56.15 ст. ст. 56 Податкового кодексу України, заява, подана із дотриманням строків, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Таким чином, зважаючи на оскарження позивачем рішень, прийнятих на підставі акту перевірки від 10.12.2010 року № 1895/313/23-121/35621156, висновки відповідача про завищення валових витрат в сумі 4 744 495 грн. є передчасними та необґрунтованими.
Підсумовуючи вищевикладене, матеріалами справи не підтверджуються висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України, про які зазначає відповідач.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Викладені в акті перевірки висновки відповідача як органу державної податкової служби та суб'єкта владних повноважень є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому в суду відсутні правові підстави вважати правомірними податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак відсутні підстави для застосування будь-яких штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремих його положень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Понесені позивачем судові витрати у формі судового збору на підставі ст. 94 КАС України присуджуються з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-71, 158-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задоволити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби від 21.06.2011 року за № 0001782300/15490, № 0001792300/15489 та № 0001802300/15488.
Стягнути із державного бюджету України на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 03 (три) грн. 40 (сорок) коп.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2012 року.
Суддя Гулкевич І.З.