вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
24 травня 2012 р. (14:10) Справа №2а-8379/11/0170/11
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Фурлетової Г.Ю, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом заступника прокурора м. Ялта АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища
до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання до виконання певних дій,
Суть спору. Заступник прокурора м. Ялта звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища із адміністративним позовом до Лівадійської селищної ради, Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, про визнання незаконним та скасування рішення Лівадійської селищної ради № 90 від 15.12.2005 року про передачу земельної ділянки у власність, зобов'язання Управління державного комітету по земельних ресурсах в м. Ялта АР Крим скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№068801 ОСОБА_2
Позов мотивовано тим, що рішення Лівадійської селищної ради №90 від 15.12.2005р. про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки суперечить чинному законодавству з тих підстав, що земельна ділянка відносилась до земель природно-заповідного фонду та не може вилучатись без відповідного рішення Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України.
Ухвалами суду від 06.09.2011р. відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою суду від 04.10.2011р. до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник - на стороні позивача.
В судове засідання прокурор та позивач не з'явились, повідомлені належним чином про дату та час розгляду справи. Позивачем надіслано клопотання, яким повність підтримав позов та просив розглянути справу за відсутності його представника.
Відповідач проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на позов, просив розглянути позов за відсутності його представника.
Представники третіх осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечували, з тих підстав, що Республіканським комітетом по земельних ресурсах АРК проведено перевірку із порушення порядку проведення позапланових перевірок, винесення оскаржуваного рішення здійснювалось на підставі у тому числі висновків Управління екологічної інспекції південно-кримського регіону, Управління земельних ресурсів. Позивачами не надані документи, які відповідно до вимог законодавства встановлюють територію Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -
Рішенням Лівадійської селищної ради 35-ої сесії 4-го скликання від 15.12.2005 року № 90 затверджено проект землеустрою ОСОБА_1 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.41).
ОСОБА_1 передав зазначену земельну ділянку у власність за договором купівлі-продажу ОСОБА_2, яким оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 068801 та здійснено запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010800700091 (а.с.6).
29.04.11р. Республіканським комітетом по земельних ресурсах АР Крим проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства на територіях при використанні земельних ділянок Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 та на момент перевірки яка знаходиться у власності ОСОБА_2 згідно із матеріалами лісовпорядкування знаходиться на території Лівадійського лісництва в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника (а.с. 9,10).
Ст. 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - мешканців села, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради і їх органи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно до п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України(тут і далі в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України було встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.ч. 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
25.10.2005 р. ОСОБА_1 звернувся до Лівадійської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарським споруд за адресою:АДРЕСА_1 (а.с.117).
Рішенням Лівадійської селищної ради № 260 від 10.11.2005 р. 30-ї сесії 4-го скликання надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.118).
Спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту, про що свідчить досліджені у судовому засіданні рішення Лівадійської селищної ради 24-ої сесії 4-го скликання № 2 від 24.12.2004р. «Про встановлення меж населених пунктів смт. Ореанда, смт Курпати, смт Виноградне, смт. Лівадія», рішення Лівадійської селищної ради 27-ої сесії 4-го скликання № 4 від 19.04.2005р. «Про затвердження проекту встановлення меж смт Виноградне» (а.с. 100,101) та рішення Верховної Ради АР Крим від 22.06.2005р. №1347-4/05 «Про встановлення меж селищ міського типу Виноградне, Курпати, Лівадія, Ореанда, селищ Гірне та Куйбишево Лівадійської селищної ради (м. Ялти) АР Крим».
Крім того, вказані обставини підтверджуються матеріалами проекту відведення земельної ділянки, зокрема земельно-кадастровою документацією.
Отже, відповідач діяв в межах владних повноважень, визначених п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ч. 1 ст. 12, 116,118, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
За умовами відведення земельної ділянки ОСОБА_1 Ялтинське міське управління земельних ресурсів визначило умови складання проекту землеустрою з відведення зазначеної земельної ділянки при дотриманні наступних умов: площа земельної ділянки - 0,15 га, мета використання - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва, умови відведення - у власність (а.с.119). При цьому земельна ділянка за класифікацією угідь згідно форми 6-зем - це землі, не передані у власність, не надані у користування в межах населеного пункту.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
В матеріалах справи наявний висновок Ялтинського міського управління земельних ресурсів щодо проекту землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_1 від 01.12.2005р., в якому зазначено про можливість передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 із земель Лівадійської селищної ради (а.с. 132).
Окрім того, проект відведення також був погоджений Головним санітарним лікарем м. Ялта, про що свідчить висновок №756 від 25.11.2005р.(а.с.121), Управлінням екологічної інспекції південно-кримського регіону, про що свідчить висновок №2401-49 від 22.11.2005р.(а.с.123), Управлінням головного архітектора Ялтинської міськради, про що свідчить висновок №05/1913 від 17.11.2005р.(а.с.127,128), Комітетом з охорони культурної спадщини, про що свідчить висновок від 24.11.2005р. №6083(а.с.129).
Також слід зазначити про те, що проект відведення пройшов державну землевпорядну експертизу за висновком якої матеріали у цілому відповідають вимогам земельного законодавства(а.с.151).
Більш того, як вбачається із висновку Управління екологічної інспекції південно-кримського регіону №2401-49 від 22.11.2005р. земельна ділянка, яка проектувалася до відведення ОСОБА_1 не є об'єктом природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, не зарезервована до заповідання(зворотній бік а.с.123).
Суд зазначає, що суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень виходячи із законодавства, яке діяло на момент прийняття такого рішення та з урахуванням доказів, які повинні були в силу вимог закону взяті до уваги таким суб'єктом владних повноважень при прийнятті рішення.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, у Лівадійської селищної ради на момент прийняття оскаржуваного рішення та з урахуванням наданих документів та узгоджень уповноважених органів державної виконавчої влади, були відсутні передбачені законом підстави для відмови у передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Також у Лівадійської селищної ради за наявності усіх погоджень не було підстав вважати спірну земельну ділянку такою, що належить до об'єктів природно-заповідного фонду. Крім того, Лівадійська селищна рада була позбавлена можливості витребувати інші документи на підтвердження належності вказаної земельної ділянки до об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки витребування додаткових документів у даному випадку не передбачено ст.118 ЗК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка входить у склад територій Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника та відноситься до категорії земель природно-заповідного фонду, внаслідок чого відповідачем неправомірно було прийнято рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1
Таких висновків позивач дійшов на підставі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.04.2011р., складеного Управлінням держінспекції з контролю за використанням та охороною земель.
Як вбачається із акту перевірки перевіряючі дійшли висновку про знаходження спірної земельної ділянки на території Ялтинського гірсько-лісового природнього заповідника лише на підставі матеріалів лісовпорядкування.
У позовній заяві прокурор також посилається на п.5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, відповідно до якого до одержання до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Щодо встановлення місцезнаходження спірної земельної ділянки до території заповідника за матеріалами лісовпорядкування суд зазначає наступне.
На час прийняття оскаржуваного рішення був чинний Лісовий кодекс України, введений в дію постановою Верховної Ради України N 3853-XII від 21.01.1994р. з моменту його опублікування, яке відбулося 13.04.1994р. в газеті «Голос України»(тут і далі в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Лісовий кодекс України в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення взагалі не мав розділу VІІІ Прикінцеві положення, на який посилається прокурор у позовній заяві.
Законом України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» N 3404-IV від 08.02.2006р. внесено зміни до Лісового кодексу України та його викладено новій редакції.
Вказаний Закон набрав чинності з моменту опублікування, яке відбулося у Офіційному Віснику України № 11 від 29.03.2006р.
Пункт 5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України у вищевказаній редакції набрав чинності разом із Законом №3404, тобто 29.03.2006., тобто після прийняття радою оскаржуваного рішення.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України N 1-рп/99 від 09.02.1999р. за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, позивач у позові помилково посилається на вимоги на п.5 розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України, оскільки вказана норма не має зворотної дії в часі та на момент прийняття оскаржуваного рішення не діяла.
Щодо порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вимог ст.150 Земельного кодексу України суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статтею 77 Лісового кодексу України було визначено, що порядок використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Частинами 2 та 3 ст.7 вищевказаного Закону було встановлено, що землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Згідно ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) землі природно-заповідного фонду відносяться до особливо цінних земель.
Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Згідно 4 ст.53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», передбачено, що порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.
Із наведених норм слідує, що відведення земельних ділянок природним заповідникам, на момент прийняття оскаржуваного рішення, здійснювалося у загальному порядку, який визначений Земельним кодексом України, тобто із розробкою проекту відведення, визначенням меж земельної ділянки в натурі на місцевості, отриманням документу який підтверджує право на земельну ділянку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.
Статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" доповнено частиною четвертою наступного змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".
Зазначена частина 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" набрала законної сили 16.02.2010 р. згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, на час прийняття відповідачем рішення № 90 від 15.12.2005 р. 31-ї сесії 4-го скликання зазначена ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не набрала чинності, відтак - не мала бути прийнята до уваги відповідачем з огляду на те, що діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх меж в натурі.
Згідно з ч.4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регулюються правовідносини, які виникли після набрання нею чинності, а спірні правовідносини вникли між відповідачем та третьою особою до набрання чинності цим Законом, у зв'язку із чим вказана норма ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI не може бути застосована до спірних правовідносин.
Як вбачається із пояснень третьої особи - Ялтинського гірсько-лісового природнього заповідника спірна земельна ділянка знаходиться на території заповідника, що підтверджується матеріалами землевпорядкування та Проектом організації та розвитку Ялтинського ГЛПЗ 1988року, які містять дані щодо меж та призначень земель.
Інших доказів, які би свідчили про знаходження спірної земельної ділянки на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, третьою особою не надано та не зазначено про їх існування.
Суд зазначає, що дійсно вказані докази є належними доказами меж організації та створення заповідника, однак тільки з моменту внесення відповідних змін до Лісового кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд».
Проте, оскаржуване рішення прийнято до внесення відповідних змін, а відтак вказані докази не є належними та достатніми доказами, які підтверджують межі Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Частиною 1 ст.8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Позивачем ані прокурором не надано доказів, які підтверджують ті обставини, що на момент прийняття Лівадійською селищною радою оскаржуваного рішення останньому або ОСОБА_1 було відомо про те, що за матеріалами лісовпорядкування спірна земельна ділянка знаходиться на території Ялтинського гірсько-лісового природнього заповідника.
Більш того, судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення проект відведення земельної ділянки був узгоджений із усіма органами державної влади, в тому числі із Управлінням екологічної інспекції південно-кримського регіону, яка входить до складу Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природнього середовища та до повноважень якого віднесено здійснення контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства.
Окрім того, рішення Лівадійської селищної ради №90 від 15.12.2005р. на момент звернення прокурора з цим позовом є реалізованим, оскільки ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Більш того, вказана земельна ділянка вже відчужена ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_2, яким 13.05.2008р. отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку.
Відтак, суд не знайшов підстав для визнання незаконним і скасування рішення Лівадійської селищної ради 35-ої сесії 4-го скликання від 15.12.2005 року, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_1 та передано безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1500га з земель Лівадійської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Управління Держкомзему в м. Ялта скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 суд зазначає, що вказані вимоги є безпідставними з огляду на те, що державний акт було видано на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2007р. за №516617 ВЕО(р.№1029), який у свою чергу у встановленому порядку не визнаний судом недійсним.
За таких обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 24.05.2012р. У повному обсязі постанову складено 29.05.2012р.
Керуючись ст.ст. 158, 160-163, 167 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Москаленко С.А.