вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
м. Сімферополь
05 червня 2012 р. (10:50 год.) Справа №2а-6221/11/0170/18
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Гнатенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
представники сторін: не з'явились.
Суть справи: Фізична особа-підприємуць ОСОБА_1 (далі- Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим (далі- відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ в Білогірському районі АР Крим від 26.04.2011р. № 0000331701/0 про нарахування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 25766,6 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 грн. за актом документальної позапланової невиїзної перевірки від 19.04.2011р. № 739/1701/НОМЕР_1 податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій податку на додану вартість за період з 01.01. 2011р. по 31.01.2011р., наданих позивачем до ДПІ в Білогірському районі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України та помилково зроблені висновки про безтоварний характер господарських операцій позивача із ПП "Виробничнокомерційна фірма Укрпромснаб" на підставі відсутні працівників, будь яких автотранспортних засобів для доставки товару та надання послуг, а також складських приміщень, які необхідні для зберігання ТМЦ. Позивач підкреслює, що товарність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.06.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 05.10.2011 р. провадження у справі зупинено до одержання результатів експертизи.
07.05.2012р. на адресу суду надійшов висновок №143/11 судово-економічної експертизи за адміністративною справою №2а-6221/11/0170/18.
08.05.2012р. ухвалою суду було поновлено провадження в адміністративній справі №2а-6221/11/0170/18.
У судове засідання представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань до суду не надіслав. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.45-48). Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийнято ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм діючого законодавства.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (ідент. номер НОМЕР_1), зареєстрований Білогірською районною державною адміністрацією АР Крим є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість.
Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.
В ході проведення перевірки було встановлено порушення:
- у зв'язку з тим, що у ПП "ВКФ"Укрпромснаб" і.к. 34202109 відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною особою, не виконані обов'язки зі сплати податкових зобов'язань, згідно до частини 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, всі угоди є нікчемними;
- ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. завищено податковий кредит у сумі 25766,67 грн.
За результатам перевірки був складений акт № 739/1701/НОМЕР_1 від 19.04.2011 року.
На підставі акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 р. №0000331701/0 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 25767,67 грн.
Перевіряючи обґрунтованість визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям такого повідомлення -рішення, яким позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Актом перевірки відповідача № 739/1701/НОМЕР_1 від 19.04.2011 року встановлені розбіжності по податковому кредиту в розрізі контрагентів:
- ПП "Виробничо-комерційна фірма "Укрпромснаб" ЄДРПОУ 34202109, н.н. 342021012369, за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року перебуває на податковому обліку ЛМДПІ у м. Луганську підприємство двічі змінювало стани:
06.01.2011 форма 18-ОПП -повідомлення про відсутність платника за місцем знаходженням стан 9; Управлінням податкового контролю юридичних осіб Ленінської МДПІ у м. Луганську директору ПП "ВКФ "Укрпромснаб" направлено запит від 18.03.2011 р. № 11566/7/23-223, щодо здійснення господарських операцій, постачання товарів, послуг, повноти декларування податкових зобов'язань, правомірності формування податкового кредиту платником ПДВ та документальне підтвердження. Підприємством пояснення та засвідчені копії документів не надані.
Згідно відповіді від 25.03.11 р. № 2897/7/26-34, отриманої від ВПМ Ленінської МДПІ у м. Луганську в результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного руху товарів, проведених операцій та надання послуг встановлено, що у ПП "ВКФ "Укрпромснаб" з моменту реєстрації по теперішній час матеріальна база відсутня, а саме: відсутні працівники, будь які автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, а також складські приміщення, які необхідні для зберігання ТМЦ, що робить фактичне виконання умов угод неможливим.
З акту перевірки № 739/1701/НОМЕР_1 від 19.04.2011 року також вбачається, що у січні 2011 року позивачем задекларований податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 25766,67 грн., за даними перевірки податковий кредит складає "0".
Розбіжності виникли у зв'язку з виключенням зі складу податкового кредиту січня 2011 року суми у розмірі 25766,67грн., сформованої за результатами господарської операції з ПП "ВКФ "Укрпромснаб".
Саме ця сума 25766,67 грн. була виключена податковим органом із податкового кредиту позивача за січень 2011 р. з відповідним донарахуванням ПДВ до сплати в бюджет за січень 2011 р. в сумі 25766,67 грн.
З матеріалів справи вбачається, що у період, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП "ВКФ "Укрпромснаб" згідно договору поставки б/н від 14.01.2011р., відповідно до цього договору Постачальником виступає Приватне підприємство "ВКФ"Укрпромснаб", а Покупець ФОП ОСОБА_1., предметом договору є нафтопродукти (Бензин А-95, Бензин А-92, Бензин А-80, Бензин А-76, Дизельне паливо), кількість і ціна яких встановлюється по узгодженню сторін.
На виконання вказаної угоди ПП "ВКФ "Укрпромснаб" поставило позивачу товар в асортименті та кількості відповідно договору.
Так, 14.01.2011р. ПП "ВКФ "Укрпромснаб" позивачеві був виставлений рахунок-фактура №14011106 (а.с. 58) на суму 154600, 00 грн. у т.ч. ПДВ 25766,67 грн. на поставку 20000,00 л. дизельного палива.
По факту поставки товару ПП "ВКФ "Укрпромснаб" виписані податкова накладна №1401017 від 14.01.2011р. на суму 154600,00 грн. у т.ч. ПДВ 25766,67 грн. та видаткова накладка№140111024 від 14.01.2011р. на суму 154600,00 грн. у т.ч. ПДВ 25766,67 грн.
Вказана податкова накладна отримана позивачем та включені до реєстру податкових накладних за січень 2011 року.
Таким чином, позивачем суми ПДВ були включена у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.
Із матеріалів справи вбачається, що в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) позивачем перераховано на користь ПП "ВКФ "Укрпромснаб" 154600,00 грн. у т.ч. 25766,67 грн. (а.с. 60), а саме:
- ПД №56 від 19.01.2011р. на суму 50000,00 грн. у т.ч. ПДВ 8333,33 грн.;
- ПД №60 від 21.01.2011р. на суму 93900,00 грн. у т.ч. ПДВ 15650,00 грн.;
- ПД №61 від 21.01.2011р. на суму 10700,00 грн. у т.ч. ПДВ 1783,33 грн.
Отже, ПП "ВКФ "Укрпромснаб" поставило (здійснило), а позивач придбав товар (послуги) на загальну суму 154600,00грн., у тому числі ПДВ на суму 25766,67 грн.
У зв'язку з чим, по даті отримання платником податків товарів та послуг, що підтверджено податковими накладними, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредит у січні 2011 року - сума ПДВ - 25766,67 грн.
Постачальник -ПП "ВКФ "Укрпромснаб" відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх виписки, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними свідоцтва про реєстьрацію платника податку на додану вартість №17329619 від 23.02.2006р.
На підставі отриманих податкових накладних на суму ПДВ 25766,67 грн. відповідно до п. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України позивачем нарахувало в січні 2011 р. податковий кредит у сумі ПП "ВКФ "Укрпромснаб" грн. та включило його до податкової декларації за січень 2011 р.
Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання товарів у ПП "ВКФ "Укрпромснаб" у січні 2011 року.
Суд вважає необґрунтованими висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного контрагентом позивача договору з тих підстав, що постачальник позивача не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме: основних фондів, виробничих потужностей та транспортних засобів, виходячи з встановленої товарності господарської операції між позивачем та ПП "ВКФ "Укрпромснаб", та зазначає наступне.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.
Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
З матеріалів справи вбачається, що отримані товари та послуги були оприбутковані та використані позивачем у господарської діяльності, що підтверджується наступною реалізацією товару стороннім споживачам з метою отримання прибутку. Податкові зобов'язання по операціям з реалізації товару, отриманого від ПП "ВКФ "Укрпромснаб" були задекларовані платником податків -позивачем у справі, про що свідчить податкова звітність.
Крім того, за результатами взаємовідносин з ПП "ВКФ "Укрпромснаб" відбулася зміна в структурі активів та зобов'язань платника податку -позивача.
Таким чином, отримання товару та послуг за операцією з придбання яких позивачем в січні 2011 р. нарахувало податковий кредит у сумі 25766,67грн., використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.
Зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.
А відтак, твердження представника податкового органу про нікчемність угоди між ПП "ВКФ "Укрпромснаб" та його контрагентом є необгрунтованим з урахуванням встановленої судом товарності господарської операції між позивачем та його контрагентом, яка була спрямована на отримання матеріального результату господарської діяльності та привела до зміни майнового стану платника податків.
Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.
В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ПП "ВКФ "Укрпромснаб" правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, зокрема того, який не був постачальником товару, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.
При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.
В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару та послуг від ПП "ВКФ "Укрпромснаб", на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, відповідачем не надано доказів, що вказаний товар та послуги мали бути придбані у інших постачальників, ані у ПП "ВКФ "Укрпромснаб".
Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.
Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).
Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність виданих контрагентом позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме: вимогам ст. 201 Податкового кодексу України. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної є обґрунтованим, а відтак, зменшення податковим органом позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2011 року на суму 25766,67 грн. та нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 27566,67 грн. суд вважає безпідставним.
Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25766,67 грн., у зв'язку із виключенням суми у розмірі 25766,67 грн. з податкового кредиту січня 2011 року.
У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.
Також, судово-економічною експертизою відповідно до висновку №143/11 від 04.05.2012 р. ТОВ "Кримське експертне бюро" були зроблені такі висновки:
- первинними документами позивача не підтверджується п. 2 за актом перевірки від 16.04.2011р. №739/1701/НОМЕР_1.
- дослідженням документів бухгалтерського та податкового обліку підтверджується задекларована сума податкового кредиту за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. - 70247,00 грн.
- придбання позивачем товарів (послуг) від постачальника ПП "ВКФ"Укрпромснаб" за операціями, за якими була заявлена сума податкового кредиту за січень 2011р. підтверджується належно оформленими податковою і видатковою накладними, договором на поставку.
- дослідженням підтверджується використання зазначених товарів у господарській діяльності позивача.
Отже, викладені обставини судом також підтверджуються висновком судової економічної експертизи, яку суд вважає повною та обґрунтованою і приймає у якості доказу по справі.
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з п. 3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим №0000331701/0 від 26.04.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати, шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. та з проведення судової експертизи у розмірі 4291,00 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Панов О.І.