м. Вінниця
03 липня 2012 р. Справа № 2а/0270/2366/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Альчука Максима Петровича,
за участю секретаря судового засідання: Колос М.С.
представника позивача: Мироновської А.О.
представника відповідача: Панасюка В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного підприємства "Картес"
до: Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне підприємство "Картес" звернулося в суд з адміністративним позовом до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими підприємству нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 312073 грн. та податку на додану вартість в сумі 184775 грн., включаючи штрафні санкції.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань на підставі висновку про безпідставне віднесення до валових витрат вартості придбання товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП "Алмаст сервіс профі". Позивач вважає, що виконання договорів, укладених між ПП "Картес" та вищевказаним контрагентом підтверджується необхідними первинними документами, які повністю відповідають вимогам законодавства та підтверджують господарські операції, що формували валові витрати позивача у перевіряємому періоді, а також включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ. Відтак податковий орган не мав права нараховувати ПП "Картес" податкові зобов'язання, визначені оскаржуваними повідомленнями-рішеннями.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на викладені в письмових запереченнях обставини, просив відмовити в задоволенні позову. Окремо зазначив, що первинні документи, надані позивачем під час перевірки, не підтверджували факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Алмаст сервіс профі", оскільки факт відсутності господарських операцій встановлений на підставі матеріалів перевірок податкового органу вказаного контрагента за місцем його знаходження в Одеській області, а також підтверджується порушенням кримінальної справи стосовно працівників УМВС України в Одеській області, які в складі організованої злочинної групи, разом з окремими жителями м. Одеси, створили та використовували ряд підприємств для проведення безтоварних фінансових операцій, мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, в тому числі ПП "Алмаст сервіс профі".
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ПП "Картес" зареєстроване Крижопільською районною державною адміністрацією 10.11.2004 року. Підприємство взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30.11.2004 року за № 17, станом на день звернення до суду та розгляду справи перебуває на обліку в Крижопільській МДПІ.
У період, що охоплений перевіркою, позивач був платником податку на додану вартість, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 1456161 від 15.12.2004 року, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 331430402095.
Працівниками Крижопільської МДПІ в період з 19.12.2011 року по 23.12.2011 року, на підставі наказу № 112 від 14.12.2011 року, проведено позапланову невиїзну перевірку ПП "Картес" з питань перевірки правових відносин з платниками податків - контрагентами за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено акт № 2362/2301/33143048 від 30.12.2011 року /а.с. 28-49/, яким було встановлено порушення п. 1.31 ст. 1, пп.. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Даний висновок податковим органом зроблений в зв'язку з не підтвердженням позивачем факту здійснення господарської діяльності по виконанню договорів з ПП "Алмаст сервіс профі", суми операцій за якими формували валові витрати підприємства та включені до податкового кредиту.
На підставі вказаного акту, Крижопільською МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 000003235 та № 00000022350 від 26.01.2012 року, якими ПП "Картес" визначено податкові зобов'язання з сплати податку на прибуток підприємств в сумі 312703 грн., з яких 249658 грн. - основний платіж, 62415 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та з податку на додану вартість в сумі 184075 грн., з яких 147820 грн. - основний платіж, 36955 грн. штрафні (фінансові) санкції /а.с. 50, 51/. Дані рішення одночасно являються предметом оскарження у даній справі.
Надаючи правову оцінку діям та рішенням відповідача суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію відповідач є те, що господарські операції здійснені ПП "Картес" не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до норм Цивільного кодексу України такі правочини є недійсними, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст. 228 ЦК України).
З такою позицією суд не може погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).
Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.
Зокрема, відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Абзацом 2 вказаного пункту вказано, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
Відповідач вважає, що укладені договори є нікчемними, а позивач категорично заперечує таке твердження, у зв'язку з чим виникає спір, який не може бути вирішено в позасудовому порядку.
Проаналізувавши вказані норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
В ході судового розгляду справи встановлено, що основною діяльністю ПП "Картес" є оптова торгівля продовольчими товарами.
Під час перевірки податкова інспекція надала правову оцінку господарським операціям які відбувались між позивачем та його контрагентом ПП "Алмаст сервіс профі". При цьому податкова інспекція, без належного обґрунтування, дійшла висновку про недійсність всіх господарських операцій позивача із вказаним контрагентом в перевіряємий період.
Відповідно до специфіки роботи щодо оптової торгівлі продовольчими товарами у позивача виникає необхідність в організації належних умов зберігання товару, оперативному пошуку постачальників та покупців. Дана необхідність є очевидною, оскільки неналежне зберігання та затримка у реалізації товару спричиняє відповідні ризики та, відповідно, збитки.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Картес" для здійснення господарської діяльності уклало з ПП "Алмаст сервіс профі" договір № А-29/09 від 29.09.2010 року про надання агентських послуг, договір № СП-01/07 від 01.07.2010 року про надання спецінформації комерційного характеру, договір суборенди № АК-29/09-10 від 29.09.2010 року та договір № М10-30/08 від 30.08.2010 року про надання послуг по передпродажній підготовці та мерчандайзингу.
На підтвердження факту одержання товару за вказаними правочинами позивачем на вимогу суду надано вищевказані договори, акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні, банківські виписки про оплату послуг, договори відступки права вимоги /а.с. 118-174/.
Загальну суму витрат за вказаними правочинами позивачем включено до складу валових витрат, а суми податку на додану вартість по операціях з контрагентом віднесено до складу податкового кредиту.
Згідно з положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.
Податковою інспекцією не доведено, що укладені між ПП "Картес" та ПП "Алмаст сервіс профі" договори та операції з їх виконання не пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Крім того, суд зазначає, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пред'явлені та долучені до матеріалів справи документи (договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські документи тощо) є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та повністю підтверджують факт здійснення операцій.
Усі первинні документи з обліку господарських операцій позивача з ПП "Алмаст сервіс профі" оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як встановлено пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п. 7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
З наведеного слідує, що в разі видачі контрагентами, зареєстрованими як платники ПДВ, покупцю податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, передбаченими законом, останній має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.
Правочини ПП "Картес" з ПП "Алмаст сервіс профі" підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Позивач на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.
Пунктом 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону, платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню.
На підставі наведеного, суд вважає неправомірним виключення податковою інспекцією зі складу податкового кредиту та відповідне донарахування суми ПДВ та штрафних санкцій.
Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Проте, акт перевірки зазначеним вимогам не відповідає. Висновок податкового органу щодо нікчемності правочину не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі відповідних норм Цивільного кодексу України. При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав. Відсутні в акті перевірки також розрахунки з посиланням на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку щодо визначення податкових зобов'язань за донарахованими платежами. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об'єктивними.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, одержаних відомостей по спірному контрагенту та порушення кримінальної справи було достатньо для висновку про фіктивність господарських операцій позивача.
З такою позицією суд не погоджується, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.
Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.
Наведене виключає правову обґрунтованість покладення відповідних даних досудового слідства в основу порушення податкового законодавства ПП "Картес", оскільки, як встановлено під час розгляду справи, обвинувачення у кримінальній справі жодній особі не пред'являлось, вирок суду відсутній. У податкового органу відсутні належні та допустимі докази щодо наявності умислу платника податків або його контрагента на здійснення фіктивної господарської діяльності на момент укладання та вчинення спірних правочинів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Роблячи висновки про фіктивність господарської діяльності та приймаючи оскаржувані рішення, податковий орган повинен дотримуватись принципу обґрунтованості рішення, який вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього податкова інспекція має ретельно зібрати та дослідити всі необхідні матеріали, що мають доказове значення у справі, документи, пояснення осіб, тощо, чого не було зроблено під час перевірки позивача.
Всупереч викладеному, акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірні податкові повідомлення-рішення, містить припущення та не містить підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків, щодо безтоварності господарських операцій, щодо невиконання позивачем та контрагентами взятих на себе зобов'язань.
Таким чином, правочини між позивачем та контрагентом відповідають вимогам чинного законодавства України, при їх укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочинів є товари, що не обмежені в цивільному обороті України, правочини реально сторонами було виконано, товар передано, грошові кошти сплачено, сторонами не заперечується що вид товару (продукти харчування) характерний для здійснення господарській діяльності позивача. В акті не наведено жодного доказу протилежного. За вказаних обставин, висновки Крижопільської МДПІ, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом не спричинили реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, відтак останні є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000022350 та 0000032350 від 26.01.2012 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Картес" судові витрати в сумі 2146 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Альчук Максим Петрович