"12" липня 2012 р. Справа № 20/5005/14046/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіГончарука П.А.,
суддіКондратової І.Д.,
суддіСтратієнко Л.В.,
за участю представників сторін
від позивачане з'явився;
від відповідача Дядюк Є.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р.
у справі№ 20/5005/14046/2011 Господарського суду Дніпропетровської області
ОСОБА_2Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_3
простягнення 45 000,00 грн.
У жовтні 2011 р. Фізична особа -підприємець Курілович Дмитро Віталійович (надалі -ФОП ОСОБА_4) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 (надалі -ФОП ОСОБА_3) про стягнення штрафної санкції у розмірі шестимісячної орендної плати в сумі 45 000,00 грн. згідно пункту 8.4 договору оренди № 1 нежитлового приміщення від 16.09.2009 р.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2011р. у справі № 20/5005/14046/2011 (суддя Пархоменко Н.В.) позов задоволено повністю.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що факт розірвання договору оренди та виселення відповідача з приміщення встановлений в постанові Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23.02.2011 р. та ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.06.2011 р., які мають преюдиціальне значення в даній справі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р. (судді: Дмитренко А.К. (головуючий), Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.) рішення скасовано на підставі п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України (справу розглянуто господарським судом за відсутністю відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання суду), прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеністі обставин розірвання договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця.
Не погоджуючись з прийнятою у справі № 20/5005/14046/2011 постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності факту розірвання договору оренди та відповідно підстав вимагати сплати відповідачем суми у розмірі шестимісячної орендної плати не відповідають фактичним обставинам справи.
До початку судового засіданні до Вищого господарського суду України від позивача надійшла телеграми про відкладення розгляду справи, в зявзку з неможливістю прибути в засідання суду.
З врахуванням того, що згідно приписів статті 77 ГПК України відкладення розгляду касаційного подання можливе лише у разі, коли за якихось обставин її не може бути вирішено в даному засіданні, а неявка позивача в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, в задоволенні клопотання належить відмовити.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі № 20/5005/14046/2011 - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова апеляційної інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.09.2009 р. між ФОП ОСОБА_4 (надалі -орендар) та ФОП ОСОБА_3 (надалі - орендодавець) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1 (надалі -договір оренди), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, строком тридцять п'ять календарних місяців з дати прийняття майна, що орендується, за актом приймання-передачі
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що факт приймання - передачі нежитлового приміщення підтверджується актом від 05.09.2009 р., який підписаний уповноваженими особами сторін.
Спір між сторонами в справі, що розглядається, виник з приводу наявності для сплати відповідачем штрафної санкції у розмірі шестимісячної орендної плати в сумі 45 000,00 грн. у зв'язку з розірванням договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою позивача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_3 16.02.2010р. у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати направила на адресу останнього заяву про розірвання договору оренди.
17.02.2010 р., намагаючись врегулювати спірні правовідносини, орендодавець надіслав орендарю претензію, з тексту якої вбачається, що ФОП ОСОБА_3 пропонувала позивачу укласти додаткову угоду, якою змінити вартість орендної плати, нарахування комунальних платежів та площі орендованого приміщення, однак сторони не дійшли згоди з приводу розірвання договору чи укладення до нього додаткових угод.
Відповідно до п. 5.3 договору оренди сторона, яка розриває договір оренди в односторонньому порядку сплачує іншій відповідній стороні суму у розмірі шестимісячної орендної плати, яка встановлена в розділі 4 договору на момент розірвання договору.
Згідно частин 1 та 3 статті 291 Господарського кодексу (надалі -ГК) України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом (надалі - ЦК) України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Порядок відмови від договору регулюється загальними засадами цивільного права. Так, відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання та його зміни, слід відмежовувати від пред'явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із його сторін. Одностороння відмова від договору, відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 ЦК України, безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору. Пред'явлення вимоги про розірвання безпосередньо таких наслідків не передбачають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, у відповідності до п. 8.1 договору сторони погодили, що одностороння відмова від договору оренди не допускається за винятком випадків, прямо передбачених законодавством України та договором.
Згідно пункту 5.4.2 договору оренди орендодавець має право вимагати розірвання договору, якщо, зокрема, орендар не вносить плату за користування об'єктом оренди протягом двох місяців.
Скасовуючи рішення суду про задоволення позову та відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог, апеляційний господарський суд правильно виходив з того, що за умовами договору орендарю не надано право на односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання, а надано лише право вимагати розірвання договору, тобто пред'являти орендарю вимогу про розірвання договору. В такому випадку договір може бути розірваний шляхом укладення угоди про це або на його вимогу та відсутності згоди орендаря за рішенням суду у відповідності ч. 2 ст. 651 ЦК України, а тому надсилання відповідачем листа про розірвання договору оренди з підстав порушенням позивачем обов'язків за договором та пунктом 5.4.2 договору оренди не може розцінюватись як розірвання договору в односторонньому порядку.
Крім того, судом апеляційної інстанції підставно враховано, що в матеріалах справи відсутній акт повернення об'єкта оренди, який підписаний уповноваженими представниками сторін у відповідності до п. 3.1, 3.2 договору.
Згідно п. 5.1 договору орендар у випадку дострокового розірвання/припинення договору повернути орендодавцю об'єкт оренди в нормальному стані, тобто в такому стані, який існував на момент передачі об'єкта оренди в орендне користування по акту приймання-передачі з урахуванням його природного зносу внаслідок діяльності орендаря, а у разі поліпшення об'єкту оренди -у відповідному стані з урахуванням поліпшень.
Відсутність акту повернення орендованого майна у порядку та спосіб, визначений договором, додатково свідчить про відсутність факту дійсного розірвання договору оренди, про вірно вказав суд апеляційної інстанції.
При цьому, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, які викладені в касаційній скарзі, з приводу того, що відповідач в порушення п.п. 3.1 та 3.2 договору оренди ухилявся від належного оформлення розірвання договору оренди та повернення об'єкту оренди, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, дані твердження не підтверджуються належними доказами.
Постанова Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23.02.2011 р., в якій в описовій частині було зазначено, що ФОП ОСОБА_3 16.02.2010 р. було розірвано договір без попередньої згоди в односторонньому порядку, та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.06.2011 р., якою скасовано постанову Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23.02.2011 р. та направлено справу на новий розгляд, правомірно відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки за змістом ч. 3 ст. 35 ГПК України для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені має значення лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили.
Додані до касаційної скарги докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, зокрема, лист ТОВ "Гюрза Плюс" від 27.03.2012 р., запит від 20.03.2012 р., заява від 16.02.2010 р., судом касаційної не приймаються і не розглядаються, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, оскільки позивачем не доведені ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, не доведений факт розірвання орендодавцем договору оренди в односторонньому порядку за відсутності на те правових підстав, Дніпропетровський апеляційний господарський суд правомірно відмовив в позові, а тому колегія Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування або зміни постанови апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р. у справі № 20/5005/14046/2011 -без змін.
Головуючий суддя Гончарук П.А.
Суддя Кондратова І.Д.
СуддяСтратієнко Л.В.