Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62
04 липня 2012 року справа №5028/6/35/2012
За позовом: приватного підприємства „Одісея-НБ", 3-й пров. Червоної, 61, м. Ромни, Сумська область, 42004,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Прилуцький нафтоналив", вул. Вокзальна, 5, кв. 24, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500,
про стягнення 11241,80 грн.
Суддя Блохіна Ж.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Чернікова О.С., довіреність №451-06/12 від 27.06.2012 року.
Приватним підприємством „Одісея-НБ" подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Прилуцький нафтоналив" про стягнення 11241,80 грн. боргу, в тому числі 10 000 грн. основного боргу за поставлений товар згідно договору поставки нафтопродуктів №8 від 22.08.2011 року та 1241,64 грн. пені.
При подачі позову позивач допустив описку, зазначивши суму позовних вимог 11241,80 грн. Фактично позивачем заявлено до стягнення 11241,64 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, представника не направив, заяв та клопотань не надіслав; про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Витребуваних ухвалою суду від 20.06.2012 року доказів заборгованості відповідача в сумі 10 000 грн. відповідач не надав.
Представник відповідача заперечує проти позовних вимог та просить у позові відмовити, оскільки вважає їх безпідставними та необгрунтованими.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року №02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Враховуючи, що явка сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними в справі матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані матеріали, вислухавши представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд
2 серпня 2011 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №8.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти нафтопродукти (мазут, нафту, конденсат газовий, пічне паливо, важкий залишок, важкий кубовий залишок), (надалі -Товар). Одиниця виміру -метрична тона. Кількість товару - згідно заявок покупця. Ціни на кожну партію товару обумовлюються продавцем та покупцем та підтверджуються виставленими рахунками-фактури.
Датою поставки товару вважається дата, зазначена в товарно-транспортній або залізничній накладній (п. 4.4 договору).
Згідно п. 5.1 договору покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування на поточний рахунок продавця, у термін до двох днів з моменту отримання товару.
Оплата здійснюється на підставі виставленого продавцем рахунку або за умовами, передбаченими у додатковій угоді до договору (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 5.3 договору датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно накладної №22 від 22.08.2011 року на загальну суму 211 120,11 грн.
Вказаний товар отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника та відтиском печатки на вказаній накладній.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок №22 від 22.08.2011 року на оплату відпущеного товару на суму 211 120,11 грн.
Факт поставки товару також підтверджується копією товарно-транспортної накладної №22 від 22.08.2011 року та копією податкової накладної, які містяться в матеріалах справи.
Як зазначає позивач в позовній заяві, розрахунок за поставлений товар здійснений відповідачем частково на суму 201 120,11 грн. Проте, як вбачається з наданого позивачем платіжного доручення (яке міститься в матеріалах справи) відповідач перерахував на рахунок позивача 211 120,11 грн. в рахунок оплати за нафту згідно рахунку №22 від 22.08.2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що при укладенні договору поставки нафтопродуктів №8 від 22.08.2011 року сторони узгодили всі необхідні істотні умови, а отже договір є чинним і відповідає законодавству.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п. 5.1 договору покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування на поточний рахунок продавця у термін до двох днів з моменту отримання товару.
Передача товару за накладною №22 здійснена 22.08.2011 року. Оплата отриманого товару на суму 211 120,11 грн. здійснена відповідачем в повному обсязі 23.08.2011 року платіжним дорученням №13783 від 23.08.2011р., тобто в у строк, передбачений умовами договору (п. 5.1).
За таких обставин, враховуючи, що відповідачем, всупереч твердженням позивача, виконано грошове зобов'язання за договором вчасно і в повному обсязі, позовні вимоги про стягнення 10 000 грн. боргу та 1241,64 грн. пені є безпідставними та необґрунтованими.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів прострочення відповідачем грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача повністю.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя Ж.В. Блохіна
04.07.12