Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" липня 2012 р. Справа № 5023/2080/12
вх. № 2080/12
Суддя господарського суду Смірнова О.В.
при секретарі судового засідання Ямщикової М.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - Рожкової С.Г., довіреність № 595/5 від 15.02.2012 р.;
відповідача - Чижова В.А., довіреність № 9/КБ/Ю від 04.04.12 р.;
розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" в особі філії "Голден Кросс", смт. Новопокровка Чугуївського району Харківської області
про стягнення 19130,55 грн.
Публічне акціонерне товариство "Харківгаз", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" в особі філії "Голден Кросс", смт. Новопокровка, 18864,90 грн. боргу, 114,74 грн. 3% річних, 150,91 грн. інфляційних витрат та судового збору, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення усної домовленості неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати послуг з транспортування природного газу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 травня 2012 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28 травня 2012 року.
28 травня 2012 року відповідач надіслав телеграму, в якій просив суд відкласти розгляд справи на інший день.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 травня 2012 року було відкладено розгляд справи на 18 червня 2012 року.
18 червня 2012 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що жодних доказів в підтвердження факту транспортування природного газу на замовлення відповідача та підтвердження його об"єму, окрім листа НАК "Нафтогаз України", позивачем не надано, тому вважає, що вимоги позивача є документально та нормативно необґрунтованими та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 18 червня 2012 року було оголошено перерву до 03 липня 2012 року.
21 червня 2012 року позивач надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що у відповідності до Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, облік протранспортованого природного газу філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер" в березні 2008 р. проводився згідно роздрукіровок коректора - обчислювача вимірювального комплексу, який складався з газового лічильника марки Fluxi G- 160, датчиків перепаду тиску та температури, обчислювача типу "Універсал", який належить споживачу - філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер". Також позивач зазначив, що у березні 2008 р. Постановою НКРЕ № 775 від 21.06.2007 р. "Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу" затверджено загальний тариф на послуги транспортування природного газу в розмірі 96,30 грн. за 1000 куб.м. без урахування податку на додану вартість, в березні 2008 р. позивачем було надано філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер" послугу з транспортування природного газу, а саме було протранспортовано 191,250 тис. куб. м. на загальну суму 18864,90 грн.
03 липня 2012 року представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позову.
03 липня 2012 року представник позивача надав письмові пояснення, в яких зазначив, що звернувся до суду з захистом свого порушеного права в межах строків позовної давності, які встановлені чинним законодавством України, посилаючись на те, що строк для виконання відповідачем своїх зобов"язань встановлений не був, тому на адресу відповідача була направлена вимога № 50 від 06.01.2012 р. про оплату боргу, яка була отримана відповідачем 12.01.2012 р., та позивач дізнався про порушення свого права 20.01.2012 р., після спливу 7-денного строку, в межах якого боржнику необхідно було сплатити заборгованість згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України. Також позивач зазначив, що лише 17.04.2012 р. на адресу позивача надійшов лист НАК "Нафтогаз УКраїни" № 957 від 20.03.2012 р., яким підтверджується факт надання послуг позивачем з транспортування природного газу філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер".
Представник позивача у судовому засіданні 03.07.12 р. підтримував позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд застосувати строк позовної давності.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.
Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги тим, що згідно усної домовленості в березні 2008 року ним було надано філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер" послугу з транспортування природного газу, а саме було протранспортовано 191,250 тис. куб. м. на загальну суму 18864,90 грн.
Позивач зазначає, що сторонами не був узгоджений строк для оплати природного газу, у зв"язку з чим позивачем було направлено відповідачу вимогу № 50 від 06.01.2012 р. про оплату боргу, яка була отримана відповідачем 12.01.2012 р., проте відповідач грошові кошти не перерахував.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що факт надання послуги філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер" підтверджується тим, що на території Харківської області зазначену ліцензію має тільки позивач, тобто транспортувати природний газ територією Харківської області розподільними газопроводами має право тільки позивач, що підтверджується відповідною ліцензією.
Також в підтвердження того, що саме Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" у березні 2008 року надало філії "Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер" послугу з транспортування природного газу, позивач надав до матеріалів справи лист НАК "Нафтогаз України" № 6-2330/1.2-12 від 11.04.2012 р., в якому повідомляється, що у березні 2008 р. через газорозподільні мережі позивача було використано природний газ без належного документального оформлення, в тому числі філією Голден Кросс" ТОВ "Курганський бройлер".
Позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов"язання щодо оплати послуг з транспортування природного газу, у зв"язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечував та зазначив, що жодних доказів в підтвердження факту транспортування природного газу на замовлення відповідача та підтвердження його об"єму, окрім листа НАК "Нафтогаз України", позивачем не надано, тому вважає, що вимоги позивача є документально та нормативно необгрунтованими, та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Та крім того, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За змістом ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
В розумінні ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми чи багатосторонніми (договори). Ст. 207 ЦК України передбачає чітке правило щодо форми вчинення правочинів (укладання договорів). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Діюче законодавство не передбачає в господарських відносинах між організаціями (юридичними особами) "усної домовленості" як підстави для вчинення правочинів, укладання договорів та здійснення подальших розрахунків. Стаття 203 ЦК України, ч.4 передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. У статті 208 ЦК України закріплена чітка імперативна норма-припис, яка не містить поняття "усна домовленість". Відповідно до ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Статтею 181 ГК України передбачено загальний порядок укладання господарських договорів. Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Частиною 2 ст. 12 Закону України „Про трубопровідний транспорт" визначено, що підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.
Згідно статті 13 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування.
Пунктом приймання-передачі газу є об'єкт Єдиної газотранспортної системи України, на якому здійснюється передача природного газу між учасниками газового ринку, обладнаний вузлом обліку природного газу.
Обов'язкові умови для газотранспортних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу.
Поняття транспортної послуги визначено в Законі України "Про нафту і газ", зокрема, транспортна послуга - виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки.
З огляду на викладене, правовідносини з надання послуг з транспортування природного газу повинні бути оформлені у вигляді відповідного договору.
Крім того, відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" газотранспортні та газорозподільні підприємства зобов'язані, в тому числі, складати і підписувати разом із споживачем та постачальником акти приймання- передачі природного газу.
Пунктом 5.1 Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджених Наказом Міністерства палива та енергетики України від 27 грудня 2005 року N 618, затверджено, що постачання газу споживачу здійснюється за умови наявності комерційного вузла обліку газу.
Для визначення об'єму протранспортованого, поставленого та реалізованого споживачу газу приймаються дані комерційного вузла обліку газу облікової організації (п. 5.2 Правил).
В той же час, належного акту приймання-передачі природного газу, жодних даних комерційного вузла обліку газу Позивачем не надано, а відтак і не підтверджено ні об'єму протранспортованого газу, ні навіть самого факту постачання газу на замовлення відповідача
Вимога ПАТ «Харківгаз» від 06.01.2012 р. № 50 про оплату послуг з транспортування природного газу, на яку посилається позивач в обґрунтуванні вимог, сама по собі не тягне за собою обов'язку у відповідача її виконання. Відповідне зобов'язання у відповідача може виникнути в силу певного юридичного факту, який є підставою для виникнення такого зобов'язання (зокрема, укладення договору поставки, транспортування, купівлі-продажу тощо).
Посилання позивача на ту обставину, що ліцензію на транспортування природного газу в Харківській області має тільки ПАТ «Харківгаз» не є підставою для виникнення у відповідача грошового зобов"язання, оскільки надання таких послуг здійснюється шляхом укладення договорів у порядку, встановленому чинним законодавством.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 18864,90 грн. боргу, 114,74 грн. 3% річних, 150,91 грн. інфляційних витрат, як необґрунтованих та не доведених позивачем.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, дійшов висновку відмовити в його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Таким чином, дія позовної давності прямо пов'язана з порушенням права. Іншими словами, поки порушення права не відбулося, не може бути й мови про початок перебігу позовної давності.
У даному випадку, позивачем позов не доведено до суду, що свідчить про відсутність порушення права позивача, тому суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки судом встановлено, що договір між сторонами укладений не був та зобов"язання не існували.
Слід звернути увагу сторін на те, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 202, 203, 207, 526 ЦК України, ст. 173, 174, 181 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49 ст.ст.82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Повне рішення складено 07 липня 2012 року.
Суддя Смірнова О.В.