79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.07.12 Справа№ 5015/1903/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу
за позовом: Прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції, м. Львів;
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів;
про: стягнення 431 340 грн. 00 коп.
В судовому засіданні взяли участь представники:
прокуратури: не з'явився;
позивача: Милян Ю.Я. -представник на підставі довіреності;
відповідача: Камінська СМ. -представник на підставі довіреності.
Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 15.05.2012 року порушено провадження у справі за позовом Прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції до Публічного акціонерного товариства «Іскра»про стягнення 431 340 грн. 00 коп. Розгляд справи призначено на 11.06.2012 року.
В судовому засіданні 11.06.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача позов заперечив повністю, подав відзив на позов. В судовому засіданні судом оголошено перерву до 18.06.2012 року.
В судовому засіданні 18.06.2012 року здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами. Представник прокуратури в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив. Представник позивача позов підтримав. Від позивача надійшла заява про призначення колегіального розгляду справи, фіксацію судового процесу, заперечення на відзив. Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Суд відмовив в задоволенні заяви про призначення колегіального розгляду справи з підстав, викладених в ухвалі. Розгляд справи відкладено на 27.06.2012 року.
В судовому засіданні 27.06.2012 року представник позивача подав додаткові письмові пояснення (вх. № 14235 від 27.06.2012 року). В судовому засіданні судом оголошено перерву до 03.07.2012 року.
В судовому засіданні 03.07.2012 року представник позивача позов підтримав. Відповідач подав додаткові письмові пояснення (вх. № 14418 від 02.07.2012 року).
03.07.2012 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 05.07.2012 року.
Суть спору: Прокурор міста Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області звернувся до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Іскра»про стягнення 431 340,00грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Відповідач заявлений до нього позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
В процесі розгляду справи суд встановив наступне. Земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Вулецька, 14, перебуває в користуванні відповідача на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 03.11.1996 року.
Відповідач здійснює експлуатацію водозабору прісних підземних вод у складі однієї свердловини, пробуреної у 1995 року, що знаходиться на території підприємства - в м. Львові, по вул. Вулецькій, 14. Відповідно до Дозволу на спецводокористання за № Укр-665-11/Льв від 23.06.2011 року терміном до 23.06.2014 року відповідач здійснює водозабір з метою забезпечення господарсько-питного та виробничого водопостачання. Дозволений ліміт забору води 172,8 тис. м.куб./рік, 480 м.куб./добу. До 23.06.2011 року відповідач здійснював водозабір на підставі Дозволу на спецводокористування №Укр-665-08/Льв від 23.05.2008 року терміном дії до 01.05.2011 року Крім цього, для питних, побутових та частково виробничих потреб використовується вода із міського водогону на підставі договору № 300072 від 06.06.2006 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод до каналізаційної мережі.
У відповідності до ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»позивачем проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Публічного акціонерного товариства «Іскра», за результатами якої складено акт № 399 від 20-27.12.2011 року.
Актом перевірки встановлено, що в період з 08.08.2011 року по 31.09.2011 року відповідач здійснював забір води без спеціального дозволу на користування надрами. За вказаний період відповідач відібрав та використав з водозабору 11 060 м. куб. води, що є порушенням ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України «Про надра», ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Розмір відшкодування збитків, заподіяних державі відповідачем внаслідок відсутності спеціального дозволу користування надрами за період з 08.08.2011 року по 31.09.2011 року, розраховано відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009 року № 389 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.06.2009 року за № 767/16783. Розмір збитків склав 431 340,00 грн.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
З 20.07.1995 року постановою Верховної Ради України від 06.06.1995 року введено в дію Водний кодекс України. Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із Водним кодексом України законодавчі та інші нормативні акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу.
За змістом ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, що здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Не належать до спеціального водокористування, згідно ч. 3 ст. 48 вказаного кодексу, пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Зважаючи на викладене, суд приходить до переконання, що експлуатація відповідачем водозабору прісних підземних вод у складі однієї свердловини, пробуреної у 1995 року, що знаходиться на території підприємства - в м. Львові, по вул. Вулецькій, 14, у відповідності до приписів ст. 48 Водного кодексу України, розцінюється як здійснення спеціального водокористування.
Стаття 49 Водного кодексу України визначає, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснює водозабір води на підставі Дозволу на спецводокористання за № Укр-665-11/Льв від 23.06.2011 року терміном до 23.06.2014 року з метою забезпечення господарсько-питного та виробничого водопостачання. Дозволений ліміт забору води 172,8 тис. м.куб./рік, 480 м.куб./добу. До 23.06.2011 року відповідач здійснював водозабір на підставі Дозволу на спецводокористування № Укр-665-08/Льв від 23.05.2008 року терміном дії до 01.05.2011 року.
В ході перевірки, проведеної позивачем, встановлено, що у відповідача відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами, що є порушенням ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України «Про надра», у зв'язку з чим за період з 08.08.2011 року по 31.09.2011 року відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінприроди України від 20.07.2009 року № 389, позивачу нараховано 431 340,00 грн. збитків, спричинених навколишньому природному середовищу.
Суд зазначає, що позивачем помилково вказано спірний період, оскільки у місяці вересні є 30 календарних днів, а не 31, як вказує позивач. Тому в цілях належного обрахунку за спірними правовідносинами суд братиме до уваги період з 08.08.2011 року пл. 30.09.2011 року, який і вважатиме спірним.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України «Про надра», надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Частиною 3 ст. 3 вказаного кодексу передбачено, що земельні, лісові та водні відносини регулюються відповідним законодавством, в даному випадку -Водним кодексом України.
Предметом правового регулювання статті 16 Кодексу України «Про надра», порушення положень якої відповідачу ставиться у вину, є спеціальні дозволи на користування надрами, а згідно ст. 19 вказаного кодексу, право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Статтею 21 Кодексу України «Про надра»в редакції від 14.01.2011 року передбачено, що надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.
На противагу наведеному статтею 23 цього ж кодексу передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Тому, Кодекс України «Про надра»допускає можливість користування підземними водами без спеціальних дозволів на користування надрами та без гірничих відводів, однак виключно за наявності підстав, визначених ст. 23 вказаного кодексу. Тобто, ст. 23 Кодекс України «Про надра» є спеціальною нормою по відношенню до згадуваних вище ст.ст. 16, 19, 21 вказаного кодексу, факт порушення яких встановлено у акті перевірки № 399 від 20-27.12.2011 року.
У відповідності до ст. 1 Водного кодексу України, водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Інструкцією із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, затвердженої Наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при комітеті України з питань геології та використання надр № 23 від 04.02.2002 року, передбачено наступне визначення понять «підземні води»(п. 1.5.2.) -це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах. Питні підземні води - підземні води, що призначені для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення, а також харчової промисловості та тваринництва; якісні характеристики питних підземних вод у природному стані або після спеціальної водопідготовки повинні відповідати вимогам, установленим відповідними державними стандартами, нормативами екологічної безпеки водокористування і санітарними нормами. Технічні підземні води - підземні води, що призначені для задоволення технічних і технологічних потреб; якісні характеристики технічних підземних вод у природному стані або після спеціальної водопідготовки повинні відповідати вимогам діючих галузевих нормативів або технічних умов водокористувача. Родовища питних або технічних підземних вод (п. 1.5.7.) - водні об'єкти в надрах з підрахованими експлуатаційними запасами і просторово визначеними межами, у яких природним чином чи штучно створені сприятливі умови для видобування й подальшого використання питних або технічних вод.
Суд відзначає, що відповідач за спірний період (08.08.2011 року -30.09.2011 року) використовував воду для господарсько-побутових потребах згідно з показами засобів виміру, якими обладнаний водозабір, в кількості, що не перевищує 300 куб. м. за добу (11 060/53=208 куб), що підтверджується даними Журналу обліку водоспоживання водовимірювальними приладами та обладнанням. Належних заперечень вказаному факту позивач не надав.
З матеріалів справи вбачається, що свердловина розташована на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні відповідача; підземна вода використовуються відповідачем для власних господарських і побутових потреб; продуктивність зазначених свердловин не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Виходячи з наведених вище приписів чинного законодавства України та дійсних обставин справи, суд відзначає, що спеціального дозволу на користування надрами для відповідача не вимагається, оскільки забір ним води здійснюється у відповідності до вимог ст. 23 Кодексу України «Про надра».
Відтак, не знаходять свого документального підтвердження висновки позивача на предмет порушення відповідачем приписів ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України «Про надра», факт з приводу чого зафіксовано позивачем у акті перевірки № 399, у зв'язку з чим відповідачу нараховано до стягнення збитки в розмірі 431 340,00 грн., що є предметом даного спору.
До правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем, має застосовуватися законодавство, що регулює порядок і умови використання водних ресурсів та встановлює відповідальність за цивільно-правові правопорушення у цій сфері. Правовідносини з приводу використання водних ресурсів держави регулюються нормами Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водного кодексу України, Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», Кодексом України "Про надра" та іншими законодавчими актами.
Одночасно, суд зазначає, базуючись на приписах ч. 3 ст. 3 Кодексу України «Про надра»та ст. 48 Водного кодексу України, що забір підземної води з свердловини, розташованої на належній відповідачу земельній ділянці, останній здійснює на підставі Дозволу на спецводокористання за № Укр-665-11/Льв від 23.06.2011 року терміном до 23.06.2014р. Тобто, у спірний період, яким позивач визначив період з 08.08.2011 року по 30.09.2011 року, відповідач здійснював забір підземної води у відповідності до чинного законодавства України.
Цивільно-правова відповідальність за порушення водного законодавства регулюється вказаними Законами, Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства.
Як вже зазначалось вище, спеціальне використання водних ресурсів здійснюється за наявності дозволу і своєчасної сплати зборів за спеціальне водокористування та інших зборів відповідно до законодавства. Спеціальне водокористування є платним (до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та п. 9 ст. 44, ст. ст. 48-49 Водного кодексу України).
Варто зазначити, що згідно п. 6 ст. 110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах у порядку, встановлених законодавством України (ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України).
Частинами першою та другою ст. 65 Кодексу України «Про надра»передбачено, що порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами. Відповідно до статті 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Згідно статті 69 вказаного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вину заподіювача шкоди.
При зверненні до суду із позовом про стягнення з відповідача збитків прокурором та позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, не доведеним та належним чином не засвідченим є факт неправомірної поведінки відповідача, його вину, причин новий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність складу цивільного правопорушення свідчить про відсутність підстав для притягнення особи до відповідальності.
Відповідно до статті 323.1 Податкового кодексу України, платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Згідно статті 324.1 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Являючись платником збору за спеціальне використання води, відповідачем проводилась оплата за використану воду, що в свою чергу, не доводить наявність завданої шкоди.
Окрім цього, розглядаючи питання про розмір збитків, що підлягають стягненню з відповідача, суд встановив наступне.
Позивачем здійснено розрахунок збитків із застосуванням п. 9.1. «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», що затверджена наказом Мінприроди України від 20.07.2009 р. за № 389 та зареєстрована у Мінюсті України 14.08.2009 року за № 767/16783, далі Методика.
Зазначеною Методикою (п. 1.2.) встановлюється порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Відповідно до п. 9.1. Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою:
З с.в. = 100 х W х Тар.
Слід зауважити, що застосована позивачем Методика не містить пояснення усім елементам формули, а вказує лише, що:
де W - об'єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, м3;
Тар - норматив збору за спеціальне водокористування, грн/м3, що діє в регіоні на момент виявлення порушення.
Розрахунок збитків за період з 08.08.2011 року по 30.09.2011 року здійснено відповідно до ст. 325.2. Податкового кодексу України, де загальна ставка збору за спеціальне використання підземних вод (тобто, плата за спеціальне водокористування) для водокористувачів Львівської області встановлена у розмірі 39,12 грн. за 100 куб. метрів. Позивач збільшив отриманий результат від множення об'єму спожитої води на діючий тариф (ціну води при платному спеціальному водокористуванні) у сто разів, та становить 431 340,00 грн.
Суд не приймає до уваги розрахунок, зроблений позивачем, оскільки застосовані позивачем способи і засади визначення майнової шкоди у цивільно-правових відносинах не відповідають вимогам Законів України.
Так, відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Зазначеними вище нормами Цивільного кодексу України та ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено засади (принципи) стягнення збитків (шкоди) в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.
Із змісту положень ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України прямо випливає, що випадки відшкодування збитків (шкоди) у більшому або у меншому розмірі (як виключення із загального правила) повинні бути встановлені лише Законом.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Розрахунок позивача складається з трьох величин, а саме: 1) реальних збитків, яких зазнала держава від самовільного використання води відповідачем, які включають об'єм води (W), що використана самовільно, помножений на ціну (тариф плати за спеціальне водокористування), що дорівнює ставці збору за спеціальне використання води на дату виявлення порушення; 2) збільшуючи коефіцієнт «100», що підвищує ціну (тариф) спожитого без дозволу ресурсу в сто разів, отже і підвищує цивільну відповідальність за завдані реальні збитки.
За таких обставин, Методика містить у собі положення про кратність цивільно-правової відповідальності особи, яка відповідно до правового порядку в Україні може визначатися лише Законом.
З цього приводу суд підкреслює, що у відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вказаного принципу Мінприроди України, розробляючи Методику мав включити до неї лише ті величини для розрахунку розміру збитків, які встановлені Законами України.
Слід відзначити, що ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 01.04.1994 року № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди», у визначенні збитків слід виходити з положень статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України.
Частиною шостою статті 225 Господарського кодексу України передбачена розробка Кабінетом Міністрів України методик визначення розміру збитків у сферах господарювання. Тому при визначенні розміру шкоди судами слід перевіряти відповідність заявленої позивачем суми зазначеним методикам».
Як зазначалося вище, відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України, випадки відшкодування збитків (шкоди) у більшому або у меншому розмірі повинні бути встановлені Законом.
Крім того, ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною 6 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи зазначене, суд констатує, що Методика не відповідає Законам України в частині встановлення збільшеної (кратної) відповідальності суб'єктів цивільних відносин, встановлення понижаючого коефіцієнта відносно реальних збитків, а також, Методика затверджена наказом Мінприроди України, а не Кабінетом Міністрів України, що не відповідає вимогам Законів України. Таким чином, не можна застосовувати п. 9.1. «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затверджену наказом Мінприроди України від 20.07.2009 року за № 389.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Керуючись ст. 15, 16, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 48, 49 Водного кодексу України, Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009 р. № 389. ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.Матвіїв