79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.07.12 Справа№ 5015/1948/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Р. Матвіїва, при секретарі судового засідання М. Скірі., розглянув справу
за позовом: Новороздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», м. Новий Розділ, Львівська область;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство-Розліт», м. Новий Розділ, Львівська область;
про: стягнення 433 230 грн. 13 коп.
В судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Кузик А.О. -представник на підставі довіреності;
відповідача: Павлюк В.В. -представник на підставі довіреності.
Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 18.05.2012 року прийнято позовну заяву від 14.05.2012 року про стягнення грошових коштів на суму 433230 грн. 13 коп., порушено провадження та призначено справу до розгляду на 13.06.2012 року.
В судовому засіданні 13.06.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву від 12.06.2012 року, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позову. Розгляд справи відкладено на 26.05.2012 року. В судових засіданнях 26.06.2012 року, 02.07.2012 року та 05.07.2012 року судом оголошувалась перерва.
В судовому засіданні 09.07.2012 року позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач позов заперечив, просив суд застосувати загальну та спеціальну позовну давність, яка є підставою для відмови в позові в частині стягнення основної заборгованості на загальну суму 352423 грн. 77 коп., а також інфляційних нарахувань в розмірі 33127 грн. 81 коп., 3% річних в розмірі 10572 грн. 71 коп. та 37105 грн. 84 коп. пені.
Представникам сторін роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.
Від фіксації судового процесу технічними засобами сторони відмовились.
09.07.2012 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2012 року.
Суть спору: Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (надалі по тексту рішення - позивач) звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство-Розліт»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення 433230 грн. 13 коп. боргу, з яких: 352423 грн. 77 коп. -сума основної заборгованості, 37105 грн. 84 коп. пеня, 10572 грн. 71коп. -3% річних грн. 80 коп. та 33127 грн. 81 коп. втрати від інфляції.
Позивач вказує, що між ним та відповідачем були укладені договори № 3/27 від 24.11.2005 року на постачання електроенергії та 3/30 від 24.11.2005 року про спільне використання технологічних мереж. Загальна сума заборгованості відповідача по даних договорах на момент звернення до суду та розгляду справи по суті за період 2005-2009 р.р. складає 352423 грн. 77 коп., зокрема по договору № 3/27 від 24.11.2005 року на постачання електроенергії складає 253266 грн. 13 коп., по договору № 3/30 від 24.11.2005 року про спільне використання технологічних мереж -99154 грн. 63 коп., Позивачем на суму основної заборгованості нараховано річні, інфляційні та пеню, внаслідок чого сума позову становить 433230 грн. 13 коп.
Відповідачем 13.06.2012 року подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав невірного здійснення позивачем розрахунків. 02.07.2012 року відповідач звернувся до суду із заявою № 91 від 27.06.2012 року про застосування строків позовної давності відповідно до 257-258 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови в позові відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
В процесі розгляду справи суд встановив наступне.
24.11.2005 року між позивачем (електропередавальна організація) та відповідачем (субабонент) укладено договір на постачання електроенергії № 3/27, за умовами якого, згідно п. 1.1., електропередавальна організація зобов'язується відпускати субабоненту електроенергію в межах дозволеної потужності згідно технічних умов.
Згідно п. 3.1. вказаного договору, 50 % суми від місячного споживання електроенергії субабонент оплачує попередньою оплатою до 5-го числа поточного місяця. Кінцевий розрахунок за використану електроенергію здійснюється по показниках лічильника до 5-го числа наступного місяця. Оплата за транзит електричної енергії, згідно п. 3.2. договору, мережами споживача враховує фактичні витрати постачальника на передачу електроенергії і становить 49,20 грн. з ПДВ за тис. кВт/год. При відсутності оплати в термін, вказаний в п. 3.1. субабоненту нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на кожен день прострочки (п. 3.3.).
На виконання умов вказаного договору за період з листопада 2005 року по травень 2009 року позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв електроенергію на загальну суму 320 825,91 грн., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі електроенергії за вказаний період.
Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлену електроенергію в сумі 67 559,78 грн., що підтверджується наявними у справі банківськими виписками, та не заперечується сторонами спору.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену електроенергію в період з листопада 2005 року по травень 2009 року згідно договору від 24.11.2005 року № 3/27 становить 253 266,13 грн.
Судом також встановлено, що 24.11.2005 року між позивачем (власник мереж) та відповідачем (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж № 3/30, за умовами якого, згідно п. 1.1., власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених користувачу, а користувач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за перетікання реактивної електричної енергії. Згідно п. 4.1 договору, користувач зобов'язується здійснювати оплату за використання електричних мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок розрахунку обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії». Плата за використання електричних мереж власника мереж вноситься користувачем на підставі рахунка, одержаного від власника мереж. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 5 днів. За внесення платежів, передбачених п. 4.1. цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього договору, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком (пп. 8.2.1. п. 8.2. договору).
На виконання умов вказаного договору за період з листопада 2005 року по травень 2009 року позивачем надано відповідачу в користування електромережі на суму 103 316,08 грн., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі електроенергії за вказаний період.
Відповідачем здійснено часткову оплату вказаних послуг в сумі 4 162,10 грн., що підтверджується наявними у справі банківськими виписками, та не заперечується сторонами спору.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за використання електромереж в період з листопада 2005 року по травень 2009 року згідно договору від 24.11.2005 року № 3/30 становить 99 154,63 грн. загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по договорах від 24.11.2005 року № 3/27 та № 3/30 за період з листопада 2005 року по травень 2009 року становить 352 432,77 грн.
З метою досудового врегулювання даного спору 30.10.2010 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 11-659 щодо погашення заборгованості, яка відповідачем залишена без реагування.
Позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача 352 423,77 грн. основного боргу за період з листопада 2005 року по травень 2009 року, 37 105, 84 грн. пені, обрахованої за період з червня 2009 року по листопад 2009 року, 33 127,81 грн. інфляційних втрат та 10 572,71 грн. 3 % річних, обрахованих за період з червня 2009 року по травень 2010 року.
Відповідач, у відзиві на позов від 13.06.2012 року що наявний в матеріалах справи, заявлений до нього позов визнав частково з підстав того, що станом 01.11.2009 року між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що уся заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2009 року становить 258 436,24 грн., а тому заборгованість по договорах від 24.11.2005 року № 3/27 та № 3/30 є ще меншою.
Заявою від 27.06.2012 року № 91 відповідач просив суд застосувати загальну (ст. 257 Цивільного кодексу України) та спеціальну позовну давність (ст. 258 Цивільного кодексу України) до заявленого позову, що у відповідності до приписів ст. ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у його задоволенні. При цьому стверджує, що станом на 01.01.2009 року заборгованість останнього перед позивачем по договору № 3/27 від 24.11.2005 року станом на 01.09.2009 року становить 219 452,54 грн., оскільки на цей момент ним проведено оплату в користь позивача на суму 26 875,91 грн., а заборгованість по договору № 3/30 від 24.11.2005 року -становить 90 645,31 грн., разом борг становить суму в розмірі 310 097,85 грн.
Позивач у поясненнях від 27.06.2012 року № 09-457 заперечує проти застосування позовної давності до заявлених вимог, покликаючись на те, що 01.07.2009 року між сторонами спору було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем в розмірі 286 908,91 грн. станом на 01.07.2009 року, куди також входить сума боргу по договорах від 24.11.2005 року № 3/30 та № 3/27. Факт підписання акту звірки взаєморозрахунків, у відповідності до ст. 264 Цивільного кодексу України, розцінюється як переривання позовної давності, яка в цьому випадку починається заново. Тому, на момент звернення позивача до суду з даним позовом (15.05.2012р.) трирічна позовна давність по вказаних вимогах ще не сплила, відтак нема підстав для її застосування.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором, у відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочином, згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
З матеріалів справи вбачається, позивачем підтверджено, а відповідачем не спростовано, що на виконання договору від 24.11.2005 року № 3/27 за період з листопада 2005 року по травень 2009 року позивач поставив відповідачу електроенергію на загальну суму 320 825,91 грн. У свою чергу, відповідачем проведено оплату за поставлену згідно договору від 24.11.2005 року № 3/27 електроенергію в сумі 67 559,78 грн., з яких 26 875,91 грн. станом на 01.01.2009 року, і 40 684,02 грн. - за період з 01.01.2009 року по 31.05.2009 року.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за період з листопада 2005 року по травень 2009 року згідно договору від 24.11.2005р. № 3/27 становить 253 266,13 грн.
Судом також встановлено, позивачем підтверджено, а відповідачем не спростовано, що на виконання договору від 24.11.2005 року № 3/30 за період з листопада 2005 року по травень 2009 року позивачем надано відповідачу в користування електромережі на суму 103 316,73 грн. У свою чергу, відповідачем проведено оплату згаданих послуг згідно договору від 24.11.2005 року № 3/30 в сумі 4 162,10 грн.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за період з листопада 2005р. по травень 2009 року згідно договору від 24.11.2005р. № 3/30 становить 99 154,63 грн.
Враховуючи наведене вище сума заборгованості відповідача перед позивачем по договору від 24.11.2005 року № 3/27 та від 24.11.2005 року № 3/30 за період з листопада 2005 року по травень 2009 року разом становить 352 420,76 грн., що відповідає сумі основного боргу, заявленого позивачем до стягнення.
При цьому, вирішуючи заяву відповідача від 27.06.2012 року № 91 про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог, суд виходить з такого.
Згідно ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Про порушення своїх прав у зв'язку з несвоєчасним проведення відповідачем платежів за листопад 2005 року на суму 4 082,52 грн. згідно договору від 24.11.2005 року № 3/27 та на суму 393,60 грн. згідно договору від 24.11.2005 року № 3/30 позивач дізнався, починаючи з 06.12.2005 року, тому трирічний строк для захисту порушених прав позивача по вказаній вимозі сплив 07.12.2008 року. Аналогічно, по решти вимогах за період з 01.12.2005 року по 15.05.2009 року.
Разом з тим, згідно приписів ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України). Отже, в розумінні ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість (постанова Верховного Суду України від 24.02.2007 року у справі № 26/271).
Відповідно до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Фактом підписання акту взаєморозрахунку станом на 01.07.2009 року відповідач вчинив дію, що розцінюється судом як визнання боргу та у відповідності до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перериває позовну давність по вимогах позивача, позовна давність по яких на цей момент ще не сплила, тобто по вимогах за період з 01.07.2006 року по травень 2009 року в сумі 283 069,75 грн., з яких 191 657,53 грн. заборгованість по договору від 24.11.2005 року № 3/27 та 91 412,22 грн. заборгованість по договору від 24.11.2005 року № 3/30. Вказана сума заборгованості підлягає до стягнення з відповідача. З огляду на переривання строку давності, згідно ст. 264 Цивільного кодексу України, заява відповідача про застосування давності в цій частині не береться судом до уваги.
У зв'язку з цим, по вимогах за період з 01.11.2005 року по 30.06.2006 року на суму 69 351,01 грн., з яких 61 608,60 грн. по договору від 24.11.2005 року № 3/27 та 7 742,41 грн. по договору від 24.11.2005 року № 3/30, станом на 01.07.2009 року трирічний строк позовної давності сплив, тому такий не був перерваний підписанням акту звірки взаєморозрахунків від 01.07.2009 року. Строк давності по цих вимогах не поновлений, є пропущеним, поважність причин пропуску позовної давності позивач не підтвердив та перед судом не клопотав, тому в цій частині заява відповідача про застосування позовної давності підлягає до задоволення, відповідно, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 69 351,01 грн. за період з 01.11.2005 року по 30.06.2006 року слід відмовити через пропуск позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України, встановлено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею, згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, згідно ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. А в силу приписів пп. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як вбачається з розрахунку розміру пені в сумі 37 105, 84 грн., пред'явленого позивачем, така обрахована, виходячи з суми боргу, більшого, від встановленого судом за дійсних обставин справи, та за період з червня 2009 року по листопад 2009 року, тобто поза межами строку давності, без підтвердження поважності причин пропуску позовної давності та клопотання про її поновлення. Беручи до уваги наведене вище та зважаючи на заяву відповідача про застосування спеціальної позовної давності до вимог позивача, суд відмовляє позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 37 107,84 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з встановленої судом вище суми основного боргу в розмірі 283 069,75 грн., судом проведено перерахунок розміру інфляційних втрат та 3 % річних, заявлених позивачем в позові. Тому, із заявлених позивачем 33 127,81 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.06.2009 року по 01.05.2010 року до стягнення підлягає 25 759,34 грн., а з 10 572,71 грн. 3% річних - до стягнення підлягає 7 794,11 грн.
При цьому, суд покликається на приписи ч. 1 ст. 266 грн., згідно яких зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений даною статтею.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 230, 264, 526, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство - Розліт», вул. Гірнича, 2 м. Новий Розділ Львівської області (код ЄДРПОУ 33525068) на користь Державного підприємства Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», вул. Гірнича, 2 м. Новий Розділ Львівської області (код ЄДРПОУ 32940082) 283 069,75 грн. основного боргу, 25 759,34 грн. інфляційних нарахувань, 7 794,11 грн. 3% річних та 6325, 16 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог про стягнення 69354 грн. 02 коп. боргу, 7368 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 2778 грн. 60 коп. річних та 37105 грн. 84 коп. пені відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.Матвіїв