33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 липня 2012 року Справа № 5019/522/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
при секретарі Левчук І.О.
за участю представників сторін:
позивача: представник Ткаченко Р.Ю.
відповідача: представник Приходько Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Острозького комунального підприємства "Теплоенергія" на рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.12р. у справі № 5019/522/12 (суддя Мамченко Ю. А.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" в особі Волинської філії ДК "ГАЗ України"
до відповідача Острозького комунального підприємства "Теплоенергія"
про стягнення в сумі 43 427 грн. 04 коп.
Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/522/12 від 17.05.12р. позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Острозького комунального підприємства "Теплоенергія" на користь Дочірньої компанії "Газ України" в особі Волинської філії ДК "Газ України" 37980 грн. 15 коп. основного боргу, 1204 грн. 96 коп. процентів за користування коштами, пеню в розмірі 2903 грн. 14 коп., інфляційні нарахування в розмірі 1338 грн. 79 коп., а також витрати на оплату судового збору в розмірі 1609 грн. 50 коп..
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що у відповідності до вимог ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідачем не надано суду в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України доказів внесення змін до Договору про постачання природного газу щодо реструктуризації заборгованості. Позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Острозьке комунальне підприємство "Теплоенергія" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 17.05.12р. у справі 5019/522/12 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрат в сумі 804,75 грн..
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що позивач не підтвердив належними доказами позовні вимоги, оскільки до матеріалів справи не надано платіжні доручення, на підставі яких в розрахунку ціни позову вказана сума оплати. Судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи. При поданні позову позивачем не було надано доказів про підтвердження повноважень особи, яка підписала позов. Крім цього, судом не взято до уваги те, що відповідно до п. 2.6 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-ІV від 12.05.2011 року суб"єкти господарювання, які виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, реструктуризують заборгованість за природний газ, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.
У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала, деталізувавши їх додатковими поясненнями та обґрунтуваннями.
Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Зазначив, що підстави для реструктуризації заборгованості за природний газ відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-ІV від 12.05.2011 року відсутні.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.12р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; крім того підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Відповідно до ст.193 Господарського процесуального кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" в особі Волинської філії ДК "Газ України" (далі - Постачальник) та Острозьким комунальним підприємством "Теплоенергія" (далі - Покупець) був укладений Договір №26/03-ТЕ-2 про закупівлю природного газу за державні кошти.
Відповідно до п.1.1. постачальник згідно з цим Договором зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим Договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опаленням та гарячого водопостачання (а.с.13).
Постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 150,0 тис. куб.м., в тому числі по місяцях: за жовтень - 25,0 тис. куб.м., за листопад 50,0 тис. куб.м., за грудень 75,0 тис. куб.м. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб.м.) приведений до стандартних умов ( t-20 град. за цельсієм Р=760 мм ртутного стовбчика) - п.1.2. Договору.
За змістом п.1.3. Договору обсяги закупівлі газу можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та рівня оплат ( а.с.13). Ціна за 1000 куб.м. газу становить 840196 грн. 00 коп. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу, крім того, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ-2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234 грн.00 коп., крім того ПДВ -20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1091 грн.00 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309 грн. 20 коп. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 196380 грн.00 коп., у тому числі ПДВ - 32730 грн. 00 коп. (п.3.1. Договору, а.с.14).
Згідно із п.3.1.1. Договору сторони домовились, що ціна за 1000,0 куб.м. газу у відповідному періоді споживання газу встановлюється на рівні граничної ціни та тарифів, затверджених уповноваженим органом. У разі зміни граничної ціни на газ та/або тарифів сторонами в обов'язковому порядку здійснюється перерахунок за спожитий газ за новими цінами з дати застосування цих цін (тарифів) (а.с.3.1.1).
За пунктом 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30(31) місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (а.с.14).
Сторони пунктом 4.3. Договору визначили, що у платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер Договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим Договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений в минулі періоди за цим Договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу (а.с.14). Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором (п.4.4. Договору, а.с.14).
За умовами п.4.5. Договору звіряння розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання - передачі газу протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін. Зазначене оформляється актом звіряння, з урахування вартості робіт з відключення та відповідних оплат, у разі виконання таких робіт.
Умовами Договору (п.5.1.) сторони узгодили строк поставки газу: з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року включно. Відповідно до п.6.1.1. Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.
За змістом п.6.1.2. Договору покупець зобов'язаний підписувати акт приймання - передачі газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки. Відповідно до п.6.3.1. Договору постачальник зобов'язаний забезпечувати поставку газу у строки, встановлені цим Договором. постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений газ (п. 6.4.1. Договору).
На виконання умов договору Дочірня компанія "Газ України" в особі Волинської філії ДК "Газ України" свої зобов'язання згідно даного Договору виконала повністю, передавши відповідачу протягом жовтня - грудня 2010 року природний газ, на загальну суму 95284 грн. 88 коп., що підтверджується Актом прийому-передачі природного газу.
Відповідач свої зобов'язання по Договору виконав частково, а саме розрахувався за поставлений природний газ в сумі 57304 грн. 73 коп.
Місцевим господарським судом з огляду на досліджені обставини у справі встановлено, з чим погоджується і Рівненський апеляційний господарський суд, що сума основного боргу відповідача перед Волинською філією ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" становить 37980 грн. 15 коп. та яка виникла саме на підставі укладеного Договору.
Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
В силу ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно із ч.2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Позивачем на суму боргу в розмірі 37980 грн. 15 коп. за період з 20.01.2011 року по 19.07.2011 року нараховано пеню в розмірі 2903 грн. 14 коп. Судом перевірено розрахунок (а.с.9-10) та визнано вірним.
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем на суму боргу нараховано втрати від інфляції за період з лютого 2011 року по грудень 2011 року в розмірі 1338 грн. 79 коп. (а.с.7-8). Судом перевірено розрахунок та визнано вірним.
За неналежне виконання умов Договору позивачем на суму боргу нараховано три проценти річних за користування коштами за період з 20.01.2011 року по 09.02.2011 року в розмірі 1204 грн. 96 коп. (а.с.8-9). Розрахунок перевірено судом та визнано вірним.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 37980 грн. 15 коп. основного боргу, 1204 грн. 96 коп. трьох процентів річних за користування коштами, пені в розмірі 2903 грн. 14 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 1338 грн. 79 коп., є доведеними, обґрунтованими, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з тим, що заперечення відповідача щодо тієї обставини, що спірна заборгованість підлягає реструктуризації у відповідності до п.2.6. Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319 від 12.05.2011 року, не взялися місцевим судом до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивач не підтвердив належними доказами позовні вимоги, а саме - не додав платіжні доручення, на підставі яких в розрахунку ціни позову вказана сума оплати, не приймаються судом до уваги, оскільки позивач в обґрунтування позовних вимог додав акт передачі-прийому природного газу за грудень 2010 р. від 31 грудня 2010 р. (а.с.21).
В силу п.1.30 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. У даному випадку відповідач є саме тим платником, який здійснював переказ грошових коштів зі свого рахунку на рахунок позивача.
Платіжні доручення є доказом оплати обсягів спожитого газу і це первинні бухгалтерські документи відповідача, а не позивача.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, та зазначаючи про таку обставину у апеляційній скарзі, як на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права (не дослідження платіжних доручень як первинних бухгалтерських документів), апелянт їх суду не надав. У визначений судом день та час розгляду апеляційної скарги відповідач також не надає таких письмових доказів.
За письмовим клопотанням відповідача 27.06.12 р. відкладався розгляд справи. У судовому засіданні 16.07.12 р. апелянт знову ж таки не надав платіжні доручення, зазначивши, що вони, можливо, знаходяться на підприємстві в м. Острог.
В апеляційній скарзі відповідач також вказує на той факт, що при поданні позову, позивачем не було надано доказів про підтвердження повноважень особи, яка його підписала. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи міститься довіреність видана (підписана) головою комісії з припинення діяльності ДК "Газ України", директором Швидким Е.А. на ім'я голови ліквідаційної комісії Волинської філії ДК "Газ України", директора Волинської філії Карачевського Богдана Івановича ДК "Газ України" (а.с.29), повноваження якого підтверджуються і інформацією зазначеною в довідці №224 Волинського обласного управління статистики про включення до Єдиного Державного реєстру підприємств і організацій України, де керівником Волинської філії ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зазначено керівником саме Карачевського Богдана Івановича (а.с.30). Повноваження директора філії представляти її інтереси в судах підтверджуються і п. 6.2 Положення про Волинську філію ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (а.с.22-28).
Крім того, апелянт зазначив, що місцевим судом не взято до уваги те, що відповідно до п. 2.6 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-ІV від 12.05.2011р. (далі по тексту постанови також - Закон №3319) суб'єкти господарювання, які виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, реструктуризують заборгованість за природний газ, яка утворилась станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим законом, відповідно до чинного законодавства. На дату розгляду справи цей закон не припинив дію, що підтверджується п.1 ст. 3 Закону №3319, згідно якого цей Закон діє від 30 червня 2012 року. Отже, підприємство має можливість відповідно до вказаної вище норми закону врегулювати питання щодо реструктуризації заборгованості за природний газ, яка утворилась станом на 1 січня 2011 року.
Проте, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що отримавши таке право на реструктуризацію, відповідач ним не скористався - не надав суду доказів врегулювання заборгованості за спожитий газ. Так як, згідно вказаного вище Закону та постанови Кабінету міністрів України від 8 серпня 2011р. N 894, якою затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію (далі Порядок), зазначається:
Для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів.
Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу (пункт 6 Порядку).
Пунктом 7 Порядку визначено, що заборгованість із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3 відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, щодо стягнення яких до набрання чинності Законом №3319 розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.
Учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження зазначеного в пункті 6 цього Порядку протоколу, але не пізніше 31 грудня 2011 р. кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості (пункт 8 Порядку).
Також неприйнятними є доводи апелянта на ту обставину, що він посилається на розгляд питання Острозькою міською радою про надання йому субвенцій за отриманий природний газ та послуг по його транспортуванню за грудень 2010 року, оскільки зазначене питання є питанням взаєморозрахунків між відповідачем, органом місцевого самоврядування, населенням та бюджетними або неприбутковими організаціями та знаходиться поза межами як предмету позову так і предмету апеляційної скарги.
Відповідачем не надано ні місцевому суду, ні суду апеляційної інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України доказів внесення змін до Договору про постачання природного газу щодо реструктуризації заборгованості. Представником позивача також заперечувалось укладання будь-якого договору на реструктуризацію суми заборгованості. Відтак, підстав вважати, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і правовими у суду немає.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.2012 р. у справі №5019/522/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Острозького комунального підприємства "Теплоенергія" -без задоволення.
Справу №5019/522/12 повернути господарському суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.