Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/4651/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11:45
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Толстолуцької М.М.
при секретарі Перовій В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1 (м. Донецьк)
до першого відповідача
Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька (м. Донецьк),
до другого відповідача
Управління Державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька (м. Донецьк)
третя особа
Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (м. Донецьк)
про
визнання дій неправомірними, стягнення примусово сплаченого збору у розмірі 9 061,88 гривень, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 гривень
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2 - за довіреністю
від першого відповідача - не з'явився,
від другого відповідача - не з'явився,
від третьої особи - не з'явився,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька, Головного управління Державної казначейської служби в Донецькій області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, про визнання дій неправомірними, стягнення примусово сплаченого збору у розмірі 9 061,88 гривень, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 гривень.
Ухвалою суду від 05.06.2012 замінено відповідача у справі Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області на Управління Державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, надав письмові заперечення проти позову, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника з урахуванням наданих ним письмових заперечень проти позову.
Представник другого відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, надав письмові пояснення, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Також зазначив, що розгляд справи просить проводити без участі представника. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника з урахуванням наданих ним письмових пояснень.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник третьої особи суду не надавав. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд -
17.04.2012 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька, Головного управління Державної казначейської служби в Донецькій області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, про визнання дій неправомірними, стягнення примусово сплаченого збору у розмірі 9 061,88 гривень, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 31.01.2012 придбав автомобіль марки «Volkswagen VW Passat Variant», при реєстрації якого в органах ДАІ ним було сплачено збір до пенсійного фонду з відчуження автомобіля в сумі 9 061,88 гривень.
Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є протиправною, оскільки відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Позивач наполягає на тому, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля.
Також зазначив, що на підставі статтей 90, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, він має право на відшкодування понесених витрат на оплату правової допомоги.
Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.06.2012 замінено відповідача у справі Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області на Управління Державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька.
Перший відповідач позовні вимоги не визнав з тих підстав, що за змістом позову позивач оскаржує неправомірні дії щодо рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним стягнуті грошові кошти. Однак, жодного рішення про стягнення грошових коштів з позивача перший відповідач не приймав.
Норма пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не містить імперативної вказівки , яка саме особа - продавець чи покупець повинні сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобілю. Пунктами 12-13 Постанови Кабінету Міністрів України Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством). Збір з таких операцій сплачується у розмірі 3 відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.
Таким чином, зазначеним Порядком конкретизовано механізм та порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобілів, і зазначено, що платниками такого збору є, зокрема, фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі на підставі певних цивільно-правових договорів, тобто покупці.
Крім того, відповідно до пункту 14 цього Порядку, органи Державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору. Саме необхідність реєстрації легкового автомобіля в органах Державтоінспекції стала підставою для сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і звільнення особи від сплати такого збору при реєстрації автомобілю в органах ДАІ діючим спеціальним законодавством не передбачено.
Вважає, що управління є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до пункту 15 вказаного вище Порядку, суми збору сплачуються платниками на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
На підставі викладеного, перший відповідач просив суд відмовити у задоволені адміністративного позову.
Представник другого відповідача відповідно до пояснень вих.№57/02-18/ від 487 від 15.06.2012 просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до наказу Державного казначейства України № 226 від 10.12.2002 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» визначено, що органи Державної казначейської служби України повертають кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.
Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» визначено перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету відповідно до переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. За Пенсійним фондом України закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету по коду бюджетної класифікації.
Станом на 15.06.2012 жодного подання до Управління Державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька Донецької області від Управління Пенсійного фонду України у Кіровському районі м. Донецька не надходило.
Просив у задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу автомобілів від 31.01.2012 № 27 позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «КарпатиАвтоцентр» автомобіль марки «Volkswagen VW Passat Variant», номер кузова НОМЕР_1, ціною 362 475,00 гривень.
Виконання договору купівлі-продажу підтверджено актом приймання-здачі автомобіля від 31.01.2012 б/н.
На вказаний автомобіль позивачу було видано тимчасовий реєстраційний талон серії ДАР № НОМЕР_3, згідно якого вказаний автомобіль було зареєстровано 01.02.2012 за позивачем за номером НОМЕР_4. В графі «Особливі відмітки» вказаного талону зазначено довідку рахунок ДПІ-039694 від 31.01.2012.
10.05.2012 позивачем було отримано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК №811577, відповідно до якого вказаний автомобіль зареєстровано за позивачем у ВРЕР № 2 м. Донецька при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області.
Відповідно до квитанції № 236035 від 04.02.2012 позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 31215224700007, одержувач платежу - місцевий бюджет Кіровського району, код одержувача 34687153, найменування установи банку - УДК у Донецькій області, код банку одержувача 834016, призначення платежу «3% в ПФ» суму у розмірі 9 061,88 грн.
Довідкою Управління Державної казначейської служби у Кіровському районі м. Донецька Донецької області від 19.06.2012 № 57/02-52/493 підтверджено сплату ОСОБА_1 збору при відчуженні легкових автомобілів у сумі 9 061,88 гривень.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час сплати збору позивачем), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Вказаною нормою Закону чітко визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується при відчуженні автомобіля, і, відповідно, платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.
Відчуження майна визначене згідно з пунктом 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України як одна з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується у Цивільному кодексі України, а також у Господарському кодексі України.
За визначенням, яке міститься у підпункті 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відчуження майна - це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.
При цьому, стаття 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» містить випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.
Зокрема, згідно з пунктом 9 цієї статті, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Аналізуючи приведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є саме продавці легкових автомобілів, що сплачують збір при відчуженні вказаного майна, а не покупці, як помилково зазначає перший відповідач у письмових запереченнях проти позову.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.
Статтею 6 вказаного Закону, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.
На виконання зазначених приписів Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.1998 № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». Проте, визначаючи порядок сплати збору, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями змінювати особу платника збору, передбачену Законом.
Разом із тим, пунктом 12 зазначеного Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів визначено підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичних осіб, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Тобто, у частині визначення платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, суперечить приписам пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» по відношенню до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, має вищу юридичну силу, суд з огляду на приписи частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства приходить до висновку, що у межах спірних відносин застосуванню підлягає саме норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленій у Постанові від 17.06.2008, прийнятій за наслідками перегляду за винятковими обставинами справи щодо повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3399596), згідно з якою Верховний Суд України дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Верховний Суд України дійшов висновку, що на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Згідно з частиною другою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду даної адміністративної справи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із чим сума збору у розмірі 9 061,88 гривень при купівлі легкового автомобілю була сплачена позивачем безпідставно.
Оскільки вказану суму збору позивач перерахував до бюджету, то, відповідно, сума збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України.
Що стосується позовних вимог про визнання дій першого відповідача з відмови у поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 9 061,88 гривень неправомірними, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки до повноважень першого відповідача не входить здійснення повернення таких коштів.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу першого відповідача було спрямовано лист-вимогу від 12.04.2012 про повернення суми сплаченого збору. Разом із тим, на вказаний лист-вимогу відповідь першим відповідачем не надавалась. Отже, у даному випадку не можливо стверджувати про вчинення взагалі будь-яких дій першим відповідачем по відмові у поверненні позивачу суми безпідставно сплаченого збору.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.
Оскільки суд вище дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державного бюджету України суми безпідставно сплаченого збору, тому зазначену виплату має здійснити саме відповідний орган Державної казначейської служби України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з першого відповідача суми понесених судових витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 гривень суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Однак, частиною третьою цієї статті передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і на користь якої судом прийнято рішення, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України), але у межах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Позивач у якості доказу оплати юридичних послуг суми у розмірі 2 000 гривень надав квитанцію № 2218/з1 від 16.02.2012.
Разом із тим, позивач не надав суду доказів щодо кількості годин роботи особи, яка надавала йому правову допомогу, у зв'язку з чим не можливо визначити розмір зазначеної компенсації відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Крім того, як вбачається з наданої суду квитанції № 2218/з1 від 16.02.2012, позивач сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суму у розмірі 2 000 гривень в якості оплати за юридичні послуги згідно договору № 3-03/02/12 від 15.01.2012. Ухвалою суду від 05.06.2012 провадження у справі зупинялось за клопотанням представника позивача з метою надання суду договору про надання юридичних послуг. Однак, у судове засідання вказаний договір наданий не був.
Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність вимог позивача про стягнення судових витрат на оплату правової допомоги у розмірі 2 000 гривень.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню лише у частині стягнення з Державного бюджету України сплаченого збору у розмірі 9 061,88 гривень на обов'язкове державне пенсійне страхування.
На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 46,67 гривень.
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 1-3, 7-12, 17, 69-72, 87-98, 122-163, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька, Управління Державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, стягнення примусово сплаченого збору у розмірі 9 061,88 гривень, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 гривень - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (83117, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії ВК НОМЕР_5 виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 08.04.2005) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 9 061 (дев'ять тисяч шістдесят одна) гривні 88 копійок, сплачений ОСОБА_1 Відповідно до квитанції № 236035 від 04.02.2012 позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 31215224700007, одержувач платежу - місцевий бюджет Кіровського району, код одержувача 34687153, найменування установи банку - УДК у Донецькій області, код банку одержувача 834016, призначення платежу -«3% в ПФ».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (83117, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, паспорт серії ВК НОМЕР_5 виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 08.04.2005) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 46 (сорок шість) гривень 67 копійок.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 02 липня 2012 року в присутності представника позивача.
Повний текст постанови буде складений 09 липня 2012 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Толстолуцька М.М.